В Білорусії відкривається бар для білорусомовних та загострюється расове питання

*

До цих пір вважалося, що в Білорусі начисто виключені будь-які конфлікти за національною ознакою. Однак події останніх днів показали, що це не зовсім так.

Денис Лавнікевич, все життя прожив у Білорусі, розповідає, наскільки місцевих жителів турбує мовне питання і як детонатором жорсткої суспільної дискусії на національну тему несподівано став бар, який ще тільки готується до відкриття в самому центрі Мінська.

 

Я народився, виріс і прожив у Білорусії все своє свідоме життя. За національністю я наполовину італієць, наполовину білорус. І звик думати, що Білорусь – це країна, в якій начисто виключені будь-які національні та релігійні конфлікти. Дійсно, які національні тертя можуть бути в країні, де ознакою хорошого тону є знання і російської, і польської мов. У країні, яка перша у світі за кількістю виданих шенгенських віз. Громадяни якої запросто проводять вихідні у Вільнюсі чи Варшаві? У країні, де вживаються 65% православних і 30% католиків? Я сам православний, моя дівчина – католичка, і це в Білорусі цілком нормальний розклад, який нікого не бентежить і не дивує. У країні, де толерантність зведена в культ, і тільки на адресу президента на мітингах можуть кричати: “Чемодан – вокзал – Росія!”

 

До речі, в БРСР до війни було чотири державні мови: білоруська, російська, польська й ідиш. Це вже каже про національний склад білоруських земель, і про те, як уживалися на них люди різних націй.

 

Наприклад, 19 грудня 2010 року після президентських виборів на мітинги однаково вийшли люди всіх національностей.

 

Однак міф про білоруську толерантність виявився зруйнований швидко і жорстоко. 13 грудня білоруський інтернет-журнал 34mag розповів про те, що в Мінську відкривається новий бар. Відкривається в самому центрі міста, на вулиці Карла Маркса (мінський аналог московського Арбата), в декількох сотнях метрів від головної резиденції Олександра Лукашенка.

 

Здавалося б, у всьому цьому нічого незвичайного немає. Та власники закладу несподівано пообіцяли знижку 15% усім, хто в барі говоритиме білоруською мовою. Назва нового бару – “Тутейшия”, себто “Тутешні”. “Будемо вважати наш бар такою точкою ідентифікації. Нехай люди до нас приходять і визначаються, хто вони – місцеві чи білоруси”, – заявили творці нового закладу.

 

Мовне питання в Білорусі дуже болюче. Десятиліття жорсткої русифікації – спершу за Хрущова, потім за Брежнєва – дали свій результат. Зараз у Білорусі, за Конституцією, дві державні мови – російська та білоруська . Формально вони мають рівний статус. У реальності ж переважна більшість громадян країни говорить російською мовою, білоруська мова в повсякденному житті використовують не більше 3% (дані останнього перепису населення).

 

Якщо ви заговорите білоруською, скажімо, з продавщицею в магазині, то висока ймовірність, що вона вас просто не зрозуміє.

 

Білоруський президент і всі держчиновники без винятку російськомовні. Лукашенко білоруською мовою не володіє взагалі, бо походить із близького до Росії регіону країни. Відповідно, всі держчиновники, навіть якщо знають білоруську, воліють тримати її за зубами. Відтак білоруська мова стала мовою здебільшого жителів західних регіонів країни, а також мовою національно орієнтованої опозиції та фрондуючої творчої інтелігенції. Єдиний білоруськомовний міністр – міністр культури Павло Латушко – був відправлений послом до Франції. Його наступник спілкується на публіці тільки російською. Навіть у нечисленної білоруської опозиції багато активістів зовсім не володіють білоруською мовою або володіють нею досить погано.

 

Я володію білоруською мовою цілком вільно – ось тільки в повсякденному житті користуватися нею доводиться тільки при спілкуванні з низкою політиків або з друзями з числа тієї самої “творчої інтелігенції”, наприклад музикантами рок-груп, поетами, письменниками.

 

Фактично білорусам сьогодні доводиться відроджувати білоруську мову, як відроджували свою мову в кінці XIX століття зовсім онімечені до того часу чехи.

 

Публікація в 34mag залишилася б майже непоміченою, якби на неї не звернули увагу російські ЗМІ. Зокрема, на сайті агентства Regnum новина вийшла під заголовком “У Білорусії відкривається перший бар, який дискримінує російськомовних “. Ця замітка моментально розлетілася по соціальних мережах. І грянув грім.

 

Більшість білорусько-орієнтованої інтелігенції використовує для віртуального спілкування соцмережу Facebook – там і розгорнулися основні “бойові дії”. Знаменита білоруська толерантність моментально кудись поділася. Цілком пристойні, серйозні люди, обговорюючи замітку, лаялися матом, банили один одного й обіцяли набити один одному морди.

 

Одні пропонували “бити москалів”, інші пропонували робити те ж саме з націоналістами , треті іронічно цікавилися, як у незвичайному барі будуть ставитися до євреїв.

 

Дуже швидко дискусія вихлюпнулася з віртуальності в реальний світ. Кілька разів я ставав свідком гарячих суперечок на цю тему в різних тусовочних місцях Мінська. Напруження суспільної дискусії зрозуміле: сьогодні в Мінську є лише одне невелике кафе з повністю білоруськомовною персоналом і меню, і це кафе давно перетворилося на місце тусовки хіпстерів і білоруськомовної опозиційної молоді.

 

Зрештою, в соцмережах була озвучена пропозиція подати на власників бару “Тутейшия” до суду, використавши статтю 130 КК Білорусії (розпалювання расової, національної або релігійної ворожнечі або ворожнечі).

 

Власники бару “Тутейшия” на цю тему нічого не говорять. За їхніми словами, галас заважає їм спокійно працювати і лише створює проблеми. Поки бар закритий, але за скляними дверима горить світло – заклад готується до відкриття. Судячи з усього, після відкриття дуже швидко буде зрозуміло, стане новий бар для білорусів точкою національного конфлікту чи національного відродження.

Газета по-українськи