«Ніч із «Другом Читача»: мир та любов від ЛЕСІстрати Мудрак

*Добранічччччч! У Новому році хочеться потішити Ваше око чимось надзвичайно приємним. І вирішила, що це буде «Лісістрата». Особисто для себе перечитала і сприйняла її інакше, ніж у студентські роки…

 

Яка глибока філософія, феміністичний дискурс, патріотично-еротичне полотно… Розкішшш!!!!!!!!

 

Лісістрата спонукає всіх жінок свого селища на божевільний вчинок: сховатися від чоловіків у фортеці і не кохатися з ними, допоки вони не припинять війну. Що й казати: втомлені, виснажені безглуздими бійками чоловіки, не можуть встояти перед красою і спокусою жіночого тіла, м’якістю й вологістю жіночого лона… Тому… між війною і сексом обирають друге…

 

Ця комедія була поставлена на Ленеях 411 р. до н. є. під ім’ям Каллістрата. Як в «Ахарнянах» і «Мирі», Арістофан відстоює в «Лісістраті» ідею миру, вкрай необхідного афінянам після катастрофічного розгрому сицилійської експедиції в 413 р. до н. є. Тема миру подається тут у буфонно-комічній формі – «страйку» жінок, які відмовляють чоловікам у послуху і пестощах, щоб змусити їх припинити братовбивчу війну. Назва твору походить від головної дійової особи Лісістрати (досл. «та, що розбороняє війська» або «та, що припиняє походи»), яка піднімає жінок усієї Греції на боротьбу за мир. У композиційному відношенні «Лісістрата» – одна з найбільш досконалих комедій Арістофана.

Арістофан
Лісістрата (уривки)
Переклад Бориса Тена

ДІЙОВІ ОСОБИ

Лісістрата, Калоніка, Мірріна – афінянки.

Лампіто, спартанка.

Хор стариків.

Стрімодор, Дракет, Філург – їх провідці.

Хор жінок.

Стратілліда, їх провідця.

Афінський радник.

Кілька жінок.

Кінесій, чоловік Мірріни.

Слуга і дитина Кінесія.

Спартанський вісник.

Спартанські й афінські посли.

Скіфи, вартові.

*

Лісістрата

Ну, то скажу я, думки не ховатиму.

Отож, жінки, якщо примусить хочемо

До миру ми чоловіків, то треба нам

Утриматись…

 

Калоніка

Від чого?

 

Лісістрата

А чи зробите ж?

 

Мірріна

Все зробим, хоч би й вмерти довелося нам.

 

Лісістрата

Отож нам слід від любощів утриматись.

Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?

Стулили губки й чолами хитаєте?

Аж мінитесь в обличчі? Ще й заплачете?

То згодні чи не згодні? Не вагайтеся!

 

Мірріна

Ні, я не згодна! Хай і далі йде війна!

 

Калоніка

І я, клянусь, не згодна! Хай іде війна!

 

Лісістрата

Ти он як? Ах ти, камбало! А щойно ти

Себе давала надвоє розрізати.

 

Калоніка

Порадь щось інше. І в огонь я з радістю,

Як треба, вскочу. Все, що схочеш, крім цього!

Та це ж найгірше, Лісістрато, любонько!

 

Лісістрата

(до Мірріни)

А ти що скажеш?

 

Мірріна

Теж волію вогнище.

 

Лісістрата

О, повний похоті жіночий роде наш!

Про нас недарма сказано в трагедії:

Не більше ми, як Посейдон з човном його.

(До Лампіто).

А ти, спартанко мила, як би ти одна

Була зі мною, – ми б урятували все.

Погодься ж ти хоч!

 

Лампіто

Далебі, нелегко нам,

Жінкам, самим на ложах залишатися.

Та хай вже так! І мир також потрібний нам!

 

Лісістрата

О люба! Лиш одна з усіх ти женщина!

 

Калоніка

Якщо ж утримаємось ми, як кажеш ти

(О, хай не буде так!), – невже настане мир

Від цього?

 

Лісістрата

Так, клянуся вам богинями!

Якщо, натершись пахощами пряними,

Ми у тоненьких сорочках сидітимем

Півголі дома, виполовши дельту всю, –

Розпаленим мужчинам ласк захочеться,

А ми утримаємось, не дамося їм, –

То знаю добре – швидко дійдуть згоди всі.

 

Лампіто

І Менелай, на голі перса глянувши

Єлени-кралі, мабуть, меч свій виронив.

 

Калоніка

А що, дурненька, як мужчини кинуть нас?

 

Лісістрата

Як Ферекрат сказав: бий пса побитого!

 

Калоніка

Усе це пустослів’я та базікання!

А що, як схоплять і до спальні силою

Тягтимуть?

 

Лісістрата

За одвірок ухопись міцніш.

 

Калоніка

А як почнуть ще й бити?

 

Лісістрата

Проти волі дай.

Яка утіха в тім, що взято силою?

А досадить всіляко можна! Певна будь –

Відчепляться! Як жінці не захочеться,

Не буде насолоди й чоловікові.

 

Калоніка

Якщо ви ухвалили це, то згодні й ми.

 

Лампіто

Своїх ми чоловіків, може, й змусимо

До миру щиросердого і чесного,

Але ж, про це дізнавшися, афіняни

На нас підступно не учинять нападу?

 

Лісістрата

Тоді самі про себе ми подбаємо.

 

Лампіто

Допоки є трієри в нас і золото

В Акрополі, – не буть Елладі мирною.

 

Лісістрата

І це також давно вже передбачено.

…………………………………..

 

Лісістрата

Усі ківша торкніться! Лампіто, стань тут!

Хто-небудь з вас за мною хай повторює,

А ви усі цю клятву теж підтверджуйте.

«Клянусь – ні чоловіку, ні коханцеві…»

 

Калоніка

«Клянусь – ні чоловіку, ні коханцеві…»

 

Лісістрата

«Бажань не вдовольняти…» Говори ж бо, ну!

 

Калоніка

«Бажань не вдовольняти…» Леле-лелечко!

Коліна, Лісістрато, угинаються!

 

Лісістрата

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

 

Калоніка

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

 

Лісістрата

«В шафрановому платті, нарум’янена…»

 

Калоніка

«В шафрановому платті, нарум’янена…»

 

Лісістрата

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

 

Калоніка

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

 

Лісістрата

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

 

Калоніка

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

 

Лісістрата

«А як примусив би мене він силою…»

 

Калоніка

«А як примусив би мене він силою…»

 

Лісістрата

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

 

Калоніка

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

 

Лісістрата

«До стелі перських туфель не закину я…»

 

Калоніка

«До стелі перських туфель не закину я…»

 

Лісістрата

«І під скребло не стану я левицею…»

 

Калоніка

«І під скребло не стану я левицею…»

 

Лісістрата

«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі все…»

 

Калоніка

«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі все…»

 

Лісістрата

«А зраджу – хай водою келих сповниться!»

 

Калоніка

«А зраджу – хай водою келих сповниться!»

 

Лісістрата

Всі поклялись зі мною?

 

Мірріна

Бачить бог – усі!

 

Лісістрата

Ось я приношу жертву.

(П’є).

 

Калоніка

Уділи й мені,

Щоб ми були й надалі щирі подруги.

П’ють з ковша всі по черзі. За стіною галас.

 

Лампіто

Що там за галас?

 

Лісістрата

Чи не говорила ж я!

Жінки заволоділи вже Акрополем

Богині. Швидше, Лампіто, до себе йди

І з вашими жінками все, як слід, владнай.

А тих, що тут, покинь нам у заложниці,

Ми ж увійдемо разом до Акрополя

І браму засувами загородимо.

 

Калоніка

Гадаєш, проти нас не позбігаються

Мужчини?

 

Лісістрата

А мені до того байдуже!

Ні сила, ні погрози їх, ні полум’я –

Ніщо в Акрополь брами не відчинить їм,

Аж поки так не зроблять, як ми скажемо.

…………………………………………………….

 

Лісістрата

Замовкни!

 

Радник

Будь ти проклята! Перед тобою б я змовк,

перед поганню з цим покривалом

На дурній голові? О, ніколи в житті!

 

Лісістрата

Якщо це лиш тобі на заваді,

То візьми вже собі покривало моє

Та навколо чола чепурненько обвинь

I нарешті мовчи!

 

Калоніка

А до того ще й плетений кошик візьми,

Підтягни поясок і куделю чеши

Та насіння лузай.

А війна – то жіноча турбота!

Обвиває радника покривалом.

 

Провідця жіночого хору

Покиньмо, любі сестроньки, свої дзбанки і глеки,

Щоб участь з подругами взять у захватному танці.

 

АНТОДА

Хор жінок

В пісні я не спинюсь

І в танку не втомлюсь,

Для колін це не труд,

Лиш палає вся грудь.

Я готова на все

Задля любих моїх. Задля тих, в кому є

І чеснота, й краса,

І відвага, й снага, й до вітчизни любові

І розумні думки.

Починають танцювати.

 

Провідця жінок

О мужніша з усіх прехоробрих жінок,

з язиком, що жалить кропивок

Всю відвагу й завзяття нещадне збери

і за вітром пускайся попутним!

 

АНТЕПІРРЕМА

Лісістрата

А як знову солодкоречистий Ерот

і народжена морем КіпрідЯ!

Нам у груди жагу невимовну вдихнуть,

і жаданням наповнять нам лоно.

І потужність мужам подарують пружну,

і розпалять їх сласним поривом,

От тоді, сподіваюсь, в Елладі назвуть

Лісімахами нас по заслузі.

 

Радник

За які ж бо діла!

 

Лісістрата

А за те, що ми вас щонайперше відучим казитись

І на ринки вдиратись при зброї усій.

 

Калоніка

Афродіта Пафійська нам свідок! Радник

О, замовкни! Не згадуй про лихо!

 

Лісістрата

А до того ж тоді, коли юність цвіте,

коли радощів хочеш зазнати,

Через брань військову ми самотні спимо,

та не буду про нас говорити.

Я журюся недолею наших дівчат,

що й посивіють в спальнях дівочих.

 

Радник

А хіба ж і мужчини не сивіють теж?

 

Лісістрата

Бачить Зевс, це ніяк не те саме.

Хоч і сивий додому повернеться муж,

а дівча за дружину він візьме.

А жіночого віку – недовга пора,

і якщо не взяли її вчасно,

То ніхто не одружиться з нею пізніш,

і сидить вона й марно ворожить.

 

Радник

Та, звичайно, у кого ще сили міцні…

 

………………………………………………………….

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Лісістрата виходить з брами.

 

Провідця жінок

О провіднице наших постанов і дій,

Чому виходиш з дому ти засмучена?

 

Лісістрата

Від ваших дій і розуму жіночого

Я місця не находжу, все журюся я.

 

Провідця жінок

Що ти сказала, що?

 

Лісістрата

Ах, правду, правду лиш!

 

Провідця жінок

Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!

Казати сором, а ще тяжче змовчати.

 

Провідця жінок

Та говори, нещастя не ховай від нас.

 

Лісістрата

Горять жінки жагою – ось вам коротко.

 

Провідця жінок

О Зевсе!

 

Лісістрата

Чого волаєш Зевса? Ах, що є, то є!

Я вже не знаю, як надалі стримувать

їх від мужчин, – тікають та ховаються.

Одну ледь відтягла я від проламини

В тім мурі, що хистить печеру Панову,

По линві інша спритно вже спускалася,

А та переметнулась; та – горобчиком

Перелетіть до Орсілоха зважилась, –

її за коси вчора ледь я втримала.

Щоб їм додому повернутись, приводів

Вони знаходять безліч. Ось іде одна.

Гей, ти, куди побігла?

 

З брами виходять кілька жінок.

 

Одна з жінок

Я додому йду.

Удома шерсть мілетську залишила я, –

Чи не поточить міль її?

 

Лісістрата

Яка там міль!

Іди назад!

 

Жінка

Вернуся миттю я, клянусь!

Лише на ліжку поваляю трошечки…

 

Лісістрата

Не поваляєш! І не підеш зовсім ти!

 

Жінка

То шерсть моя пропала?

 

Лісістрата

Так і треба їй.

 

Друга жінка

Ой лишенько, ой лихо! Льон нечесаний

Я залишила дома!

 

Лісістрата

От іще одна

Спішить додому – треба їй чесати льон.

Назад! Вертайсь!

 

Друга жінка

Клянуся Світлоносною, –

Я тільки трохи почешу й назад вернусь!

 

Лісістрата

Ні, не почешеш! Лиш одній почати дай, –

Тоді і кожній жінці теж захочеться.

 

Третя жінка

Затримай роди, породіль владичице,

Щоб я дійшла до місця відповідного.

 

Лісістрата

Ти що верзеш?

 

Третя жінка

От зараз я родитиму.

 

Лісістрата

Та не була ще вчора ти вагітною!

 

Третя жінка

А нині… Лісістрато, відпусти мене

Мерщій до повитухи!

 

Лісістрата

Ну, й речиста ти!

Це що тверде у тебе?

 

Третя жінка

Та хлоп’я, либонь!

 

Лісістрата

Не те, клянусь Кіпрідою! Неначе мідь,

Видзвонює. От зараз ми побачимо.

(Обмацує її).

Ганьба! Шолом священний ти пристроїла

Й вагітна, кажеш?

 

Третя жінка

Та клянусь, вагітна я!

 

Лісістрата

Ну, а шолом для чого?

 

Третя жінка

Якби трапились

Пологи в місті, немовля родивши, я

В шолом поклала б, як в гніздо голубонька.

 

Лісістрата

Ото ще вигадала! Ясно, в чому річ!

Лишайся ж тут на день родин шоломових.

Виходять ще жінки.

 

Четверта жінка

Не згодна більше спати я в Акрополі

З часу, як змій на варті я побачила.

 

П’ята жінка

А я, нещасна, від сичів загину тут,

Весь час квилять і стогнуть, – не засну ніяк.

 

Лісістрата

От навіжені! Годі вам дурить мене!

Вам без мужів сутужно? А вони без вас

не ТуЖать? о, напевно не солодкі їм

Самотні ночі! Потерпіть же, любоньки!

Часину коротеньку ще протримайтесь!

Оракул обіцяє перемогу нам,

Якщо не забунтуєм, – так віщує він.

 

Одна з жінок

Скажи нам, що говорить він.

 

Лісістрата

Та змовкніть же!

«В день, як усі ластівки позлітаються

в місце єдине

Й одудів хіть обминувши,

їх сласних обіймів уникнуть, –

Спокій од злигоднів дасть

і зробить їх вищими з нижчих

Зевс-громовержець!..»

 

Одна з жінок

То зверху лежать нам тепер доведеться!

 

Лісістрата

«..З. дня ж, як на крилах своїх

від священного храму в незгоді

Геть ластівки розлетяться,

за найпохітливішу птицю

Поміж пірнатими скрізь

вважатимуть їх по заслузі».

 

Одна з жінок

Все ясно, Зевсом свідчуся!

 

Лісістрата

О, боги всі!

Тож не розходьмось малодушно, подруги.

Вернімося в Акрополь. Адже соромно

Нам, любоньки, пророцтва не дотримати.

Лісістрата й жінки входять в Акрополь

…………………………………………………………………………………………………..

 

Кінесій

Ну, то полеж зі мною хоч хвилиночку!

 

Мірріна

Ні, ні! Хоч не сказати, як люблю тебе.

 

Кінесій

Ти любиш? Ну, то ляжмо тут, Міррінонько!

 

Мірріна

Який смішний ти! Тут, перед дитиною?

 *

Кінесій і Мірріна. Ілюстрація Пабло Пікассо. 1934

Кінесій

О Зевс! Манес, додому віднеси дитя.

Слуга відносить дитину додому.

От бачиш, люба, вже його й немає тут.

Ну, ляжемо?

 

Мірріна

Та де ж нам, бідолашний мій,

Лягти?

 

Кінесій

В печері Пановій, чудово там.

 

Мірріна

Та як вернусь в Акрополь я нечистою?

 

Кінесій

Чудово у Клепсідрі ти помиєшся.

 

Мірріна

А цим, на лихо, клятви не порушу я?

 

Кінесій

Весь гріх – на мене! Не турбуйся клятвою!

 

Мірріна

То принесу рядно я.

 

Кінесій

Та навіщо це?

Гаразд і так.

 

Мірріна

Ні, свідчусь Аполлоном я, –

Не допущу, щоб просто на землі ти ліг.

(Втікає).

 

Кінесій

Мене дружина любить – це без сумніву.

 

Мірріна

(вертається)

Ось на, лягай, і я вже роздягаюся.

Але стривай-но! Ще ж потрібна мата нам.

 

Кінeсій

Ще й мата? Нащо?

 

Мірріна

Свідчусь Артемідою, –

Бо ж твердо на ряднині.

 

Кінeсій

Поцілуй мене.

 

Мірріна

Ну ось!

(Цілує і втікає).

 

Кінесій

Ой, смачно як! Вертайся ж, серденько!

 

Мірріна

(вертається з матою)

Ну, ось і мата! Ляжмо – роздягаюсь я.

Але стривай-но! Та немає ж подушки!

 

Кінесій

Не треба!

 

Мірріна

А мені потрібно, свідок Зевс!

(Втікає).

 

Кінесій

(сам)

Немов Геракла, нас шанують, друже мій!

 

Мірріна

(вертається)

Ось, підведись-но трохи. Чи готове все?

 

Кінесій

Готове все. Мерщій, моє ти золотко!

 

Мірріна

От розв’яжу лиш пояс. Пам’ятай тепер,

Щодо замирення не обмани мене!

 

Кінесій

Хай краще згину, бачить бог!

(Намагається її обняти, вона пручається).

 

Мірріна

А вкритись чим?

 

Кінесій

Не треба, свідок Зевс! Тебе лиш прагну я!

 

Мірріна

Стривай, устигнеш! Повернусь швиденько я.

(Втікає знов).

 

Кінесій

(сам)

Ця жінка вб’є мене своїми ковдрами!

 

Мірріна

(вертається)

Ну, встань-но!

 

Кінесій

Встав уже, давно готовий я.

 

Мірріна

Олією натремось, хоч?

 

Кінесій

Ні, свідок Феб!

 

Мірріна

А я – Кіпріда свідок – все ж натру тебе!

(Втікає).

 

Кінесій

(сам)

Зевс владар! Хай олію розіллє вона!

 

Мірріна

(вертається)

Простягуй руку і бери, – це добра мазь.

 

Кінeсій

От свідок Феб, не до вподоби мазь мені!

Чим хочеш, тільки не весіллям тхне вона.

 

Мірріна

Ой лишенько! Та це ж олія репсова!

 

Кінeсій

Ну, й добре! От чудна ти!

 

Мірріна

Не кажи дурниць!

(Втікає).

 

Кінeсій

Будь проклят, хто олію бити перший став!

 

Мірріна

(вертається)

Ось на, візьми цей слоїк!

 

Кінесій

В мене інший є.

Лягаймо ж, невгамовна, й не носи вже більш

Нічого.

 

Мірріна

Артеміда свідок – годі вже!

От роззуваюсь. Ти ж за мир камінчиком

Проголосуєш, любий?

 

Кінесій

Обіцяю, так!

(Хоче обійняти Мірріну, вона виривається й тікає).

Пропав я! Жінка геть мене замучила!

Аж до живого допекла й тікає десь!

Як же стерпіти це? І кого покохать?

Наймиліша з усіх обманула мене.

Як без неї мале немовля годувать?

Де ти, мій Кіналоп?

Біжи наймати мамку!

 

Хор стариків

Ой, і важко тобі в цій жахливій біді!

Як з обману твоя гірко мліє душа!

Леле, як я тобі співчуваю!

І чиї печінки цей би стерпіли біль,

Чиє серце тверде і незламна душа,

Чиї стегна тугі, чий пружистий хребет

І крижі, що тремтять

В напрузі до світанку?

 

Кінесій

(корчиться на подушках)

Ой, судомить же як! Вже несила, о Зевс!

 

Хор стариків

Хто ж це кривду таку заподіяв тобі?

Все вона – найгидкіша, мерзенна, бридка!

 

Кінесій

Свідок Зевс – найсолодша, принадна, п’янка!

 

Хор стариків

Найсолодша? Авжеж! Ні, гидка та й гидка!

Найогидніша – Зевсе! о Зевс!

Мов стеблину суху, вихром бурі-грози,

Ураганом її аж до хмар піднеси,

Буйним смерчем в шалену крутінь закрути,

Приголомш її геть, а тоді відпусти,

Щоб із розмаху впала на землю вона

І наскочила враз

На пружистий рожен до мужчини.

…………………………………………………………………………..

Вісник

Ну, й причепа ж ти! О Касторе!

 

Афінянин

А що це настовбурчилось, негіднику?

 

Вісник

Нічого, Зевсом свідчусь! От дурниці ще!

 

Афінянин

А це ж у тебе що?

(Обмацує).

 

Вісник

Лаконське берло то.

 

Афінянин

Таке лаконське берло і у мене є!

Ну, а тепер розповідай по правді все,

Як вам ведеться нині в Лакедемоні?

 

Вісник

Повстав весь Лакедемон, і союзники

Всі піднялися, – не стає лиш цебрика!

 

Афінянин

Хто ж винен, що таке вам лихо випало?

Не Пан?

 

Вісник

Ні, Лампіто розпочала усе.

За нею, гей би на однім налигачі,

Усі по цілій Спарті поклялись жінки

Не допускать чоловіків до лон своїх.

 

Афінянин

Ну, й що ж ви?

 

Вісник

Важко, що й казать. Блукаємо,

Мов з ліхтарем по місту, спотикаючись.

Жінки ж наклали на свої смоковниці

Печать мовчання, поки договору в нас

Не буде про замирення з Елладою.

 

Афінянин

Так он що! То по всій країні змовились

Про це жінки. Тепер я розумію все!

Скажи у Спарті, хай уповноважених

Сюди негайно для переговорів шлють,

Я ж в раді чоловічу поясню біду

Й послів од нас обрати вимагатиму.

 

Вісник

Лечу на крилах. Це розумно мовив ти.

Обидва виходять.

 

Провідця стариків

Ой, чи є в цілому світі звір, страшніший за жінок?

не такий вогонь нещадний, не така зухвала рись!

 

Провідця жінок

Отому ж бо ти зі мною заповзявся воювать.

А могли б ми, бідолахо, в нерушимій дружбі жить!

 

Провідця стариків

Ні, повік не перестану я ненавидіть жінок!

 

Провідця жінок

Це вже як ти схочеш! Тільки голим бачити тебе

Я не можу. Глянь, із тебе всі сміються навкруги!

Підійду ось і накину цю одежину тобі.

Гра.

 

Провідця стариків

Непогано ти вчинила, присягнув би й Зевсом я!

Тож у запалі і гніві з себе скинув я її.

 

Провідця жінок

От тепер ти як мужчина. Не сміється вже ніхто.

І якби ти не дражнив нас, то із ока я твого

Звіра витягла б лихого, що і зараз там сидить.

 

Провідця стариків

От чого мені свербіло! На, візьми вже перстень цей.

Витягни із ока звіра й покажи мені, чого

Досі так, клянуся Зевсом, в оці різало мені.

 

Провідця жінок

Та зроблю вже, хоч мужчина нелюб’язний з тебе був.

Гра.

Це так звір, о Зевс великий! Глянь, який там був

комар!

Бачиш? Ціле комарище з Трикоріфських драговин.

 

Провідця стариків

Зевс нам свідок, от спасибі! Ну й копав криницю він!

От і зараз ще струмками сльози ллються із очей.

 

Провідця жінок

Дай тобі я витру сльози, хоч і був сердитий ти,

Й поцілую.

 

Провідця стариків

Не цілуй лиш!

 

Провідця жінок

Поцілую – хоч-не-хоч!

 

Провідця стариків

Не чіпай мене невчасно! Ну й лукаві зроду ви!

Дуже мудро і правдиво каже приказка про вас:

«Ох, із ними нам пропасти, і без них ми пропадем!»

 

Провідця жінок

Та вже час нам помиритись, і ніколи відтепер

Ми ні вам не зробим лиха, ні зазнаємо від вас.

Отже, станьмо всі до гурту і новий почнімо спів!

 

Хори поєднуються.

 

Перша половина хору

ОДА

Годі нам ворогувати!

Хай ніхто не скаже злого

………………………………………………………………..

ЕПІCОДІЙ П’ЯТИЙ

Входять спартанці.

Привіт вам, громадяни Лакедемона!

Розказуйте, з чим нині ви прийшли до нас?

 

Спартанський посол

Та що вже тут багато вам розказувать!

Чого прийшли ми – і самі ви бачите.

 

Провідця хору

Ой-ой! Понабрякали страшно жили всі,

Й запалення, здається, ще погіршало.

 

Спартанський посол

Жахливо, що й казати! Хоч би швидше нам

Знайти того, хто може повернути мир!

 

Провідця хору

Ідуть сюди й тутешні, бачу, жителі,

Немов борці – в накидках, що при поясі

Чогось понадимались. Отже, й хворість їх,

Мабуть, чи не з причини гімнастичної.

Входять афіняни.

 

Афінський посол

Де Лісістрата, чи хто-небудь скаже нам?

Ось ми, мужчини, – отакі, як бачите.

 

Провідця хору

І тут ознаки всі тієї ж хворості.

Не корчить вас під ранок, не судомить вас?

 *

Святковий пир. Ілюстрація Пабло Пікассо. 1934

Афінський посол

Клянуся Зевсом, знемоглись до краю ми!

Якщо про мир ми швидко не домовимось,

То і самого намнемо Клісфена ми.

Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви –

Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,

Жона – до мужа. А тепер на радощах

Богів танком прославмо й стережімося,

Щоб на майбутнє більше не грішити нам.

Хор афінян співає і танцює.

З співом танцюйте,

Харіт закликаючи,

Кличте прекрасну до нас Артеміду!

Ласку вславляйте ясну хороводця Іея,

Славте владику Нісійського,

Вакха, що гронами буйних Менад обдаровує,

Кличте і Зевса, громів повелителя,

З ним і дружину прославлену,

Всі божества закликайте, – хай свідками

Будуть вони, незабутливі,

Нашого миру і щирої злагоди,

Нам від Кіпріди дарованих!

Ала-ла-ла! Іе! Пеан!

Скачіть усі! Іе!

Славте звитягу! Іе!

Евой, евой! Ева, ева!

 

Лісістрата

Про лад новий нової й ви заспівуйте!

 

Хор лакедемонян

(співає й танцює)

О, зійди з Тайгета чарівного,

Злинь до нас, о музо лаконійська!

Прослав Аміклейського бога,

Владичицю в мідному храмі

І Тіндарідів ясних –

В танці при хвилях Еврота.

Крутіться жваво, весело стрибайте!

Ми Спарту прославляєм!

Наші співи й тупіт дружний – все на честь богів.

Над Евротом хороводи хлопців і дівчат, –

Жваво стрибають вони гуртом,

Аж пил здіймають.

Коси мелькають, наче в вакханок,

Що скачуть з тірсами в руках.

Вродлива донька Леди

В тім хороводі на чолі.

Вквітчайте коси квітами і тупотіть жвавіше,

Мов стадо оленів! Плещіть всі дружно у долоні!

Богиню в міднім капищі вславляйте переможну!



 

 

Дорогі читачі! На сьогодні – все! Вславляймо Ерота! Цілую! Люблю! До зустрічі за два тижні… З Вами – завжди Ваша ЛЕСІстрата – Леся Мудрак…

.

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!

.

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»