Страшний сон Мері Шеллі

frankensteinFull

Біографія книги

Сучасний маскульт важко уявити без образу, за яким закріпилося ім’я «Франкенштейн», – громіздкої потвори з великою головою, обличчям неприродного зеленуватого відтінку, високим лобом, укритим шрамами від накладених швів, ворожим, навіть злим поглядом (можна домислити ще й шурупи, що стирчать у вухах або шиї)… Однак мало хто знає, що книжка «Франкенштейн, або сучасний Прометей», де вперше з’являється славнозвісний Франкенштейн, була написана внаслідок письменницького парі за участі Байрона та Персі Біші Шеллі, а перемогла в цьому парі тендітна дев’ятнадцятирічна дружина Шеллі Мері.

Утім, я з самого початку трішки схитрила: зеленопику істоту, яку ви собі уявили, насправді звуть не Франкенштейн. Барон Віктор фон Франкенштейн – геніальний учений, саме він, за романом, створив потвору. Науковець Франкенштейн ще в юності захоплювався біологією та хімією, читав Корнеля Агріпу, Альберта Великого і Парацельса та мріяв про те, що «нова порода людей колись благословить його як свого творця». Тут саме час згадати міф про Прометея, на який прозоро натякає назва роману, — «Франкенштейн, або сучасний Прометей» — адже Прометей не тільки приніс людям вогонь, але й виліпив їх із глини. Услід за міфічним героєм «сучасний Прометей» Віктор хоче з мертвої матерії створити щасливих ідеальних істот, які б дякували йому за своє народження та повною мірою задовольняли його «батьківські» бажання отримувати вдячність. Проте зробити добру істоту (як це вийшло з Буратіно в татуся Карло) Вікторові не вдалося – і світ надбав «демона» (так названо творіння в оригіналі).

Однак облишмо історію стосунків «вікторіанського Прометея» і створеного ним «демона» на розсуд читачів роману. Гадаю, вас значно більше цікавить інше питання: як могла юна Мері вигадати таку моторошну історію? «Немає нічого дивного в тому, що я, дочка письменників, які займали видне місце в літературі, дуже рано почала подумувати про вигадування історій. Я псувала папір ще в ранньому дитинстві і моїм улюбленим заняттям було «вигадувати різні історії», — розповідає Мері в передмові до першого видання «Франкенштейна». Молодій фантазерці поталанило в тому, що її чоловік, на той час уже достатньо відомий поет Персі Шеллі, побажав, аби його дружина залишилася достойною дочкою своїх батьків і вписала-таки своє ім’я на сторінки літературної слави. Проте народження двох дітей, постійні переїзди, втечі від колишньої (на жаль, офіційно законної) дружини Персі, зрештою, звичайнісінькі сімейні клопоти зовсім не лишали Мері часу для творчості. Її «літературна діяльність» зводилася до читання й дорогоцінного спілкування зі «значно більш розвиненим розумом чоловіка».

mary shЯкось улітку 1816 року поки що де-юре не оформлена сім’я Шеллі вибралася відпочивати на озера до Швейцарії. Сусідом Мері й Персі виявився Джордж Ґордон Байрон. Він у той час, надихаючись гірськими краєвидами, писав третю пісню «Чайльд Гарольда». Спочатку погода була чудесна, і молоді люди годинами сиділи біля озера. Однак згодом ліміт сонячних днів вичерпався, і затяжний дощ загнав відпочивальників до будинків. Оскільки Інтернету й світу мультимедія на початку ХІХ ст. не було, товариству довелося вигадувати інші розваги. Найліпше з цією справою впорався лорд Байрон. Він пригадав, що нещодавно всі «заручники» поганої погоди прочитали по кілька томів популярних на той час оповідань про привидів, які абсолютно випадково потрапили їм до рук вже там, у Швейцарії, і запропонував парі: «Хай кожен із нас вигадає повість». Ішлося про те, що повість неодмінно має містити елементи жахів, у дусі популярної на той час готичної прози. Пропозицію одноголосно ухвалили, а до двох поетів і майбутньої письменниці долучився ще й Байронів лікар Полідорі.

Внаслідок парі Джордж Байрон написав повість, уривок із якої встиг опублікувати в додатку до поеми «Мазепа». Персі Шеллі, якому більше давалася поезія, ніж проза, почав вигадувати щось засноване на юнацьких спогадах. Прославленим поетам дуже скоро набридла проза, і вони відмовилися від участі в парі. Бідака лікар Полідорі вигадав даму, в якої замість голови був череп – як кара за підглядання. Мері ж вирішила написати повість, щоб «потягатися» з тими самими готичними оповіданнями, що спричинили доленосне парі. Вона задумала створити «таку повість, що зверталася б до наших таємних страхів і викликала нервове тремтіння, — згадує у відомій вам передмові сама письменниця, — таку, щоб читач боявся озирнутися, щоб у його жилах холонула кров, і голосно калатало серце». Завважте, це цілком «безневинні» наміри дев’ятнадцятирічної дівчини, молодої мами!

Довгий час Мері намагалася щось вигадати – усе марно. Щоранку Персі й лорд Байрон з нотками знущання запитували: «Ну як, придумала?», а вона раз у раз відповідала: «Поки що ні». Однак поети, самі того не усвідомлюючи, підштовхнули Мері до образу, на який вона так довго чекала. Лорд Байрон і Шеллі в ті дощові дні часто вели філософські бесіди, свідком яких була Мері. Поміж іншими темами неодноразово торкалися й питання зародження життя й можливості його відтворення. Говорили вони й про погляди Еразма Дарвіна. Для Мері ці розмови не минули безслідно. Однієї ночі чи то уві сні, чи то в стані напівдрімоти вона побачила «бліде обличчя адепта таємних наук. Він схилився над щойно створеною істотою. Ця істота спочатку просто лежала, а потім зробила спробу повторити рухи людини. Однак вони були штучні й незграбні, а потім істота почала переслідувати вченого». І саме на найцікавішому моменті Мері з жахом розплющила очі. Її аж до тремтіння захопило це видиво. Віднині бажанням Мері стало написати таку повість, яка б примусила читача тремтіти й перелякатися так само, як вона в ту ніч, коли побачила страшний сон. Вона вирішила описати привида, що з’явився їй уночі. І вже зранку на звичне питання: «Ну що, придумала?» – оголосила, що нарешті вигадала оповідання. Того ж дня вона почала його словами: «Це сталося однієї сльотавої ночі в листопаді…» – а потім записала свій кошмар на папері. Спочатку Мері думала вмістити своє оповідання на кількох сторінках, та чоловік умовив її розвинути ідею детальніше — так із запланованого оповідання за два роки по доленосному парі, у 1818-му році, вийшов цілісінький роман, тепер уже класика світової літератури. Дитяча мрія стати письменницею таки збулася. Згодом Мері Шеллі написала ще кілька пристойних історичних романів, пробувала себе в жанрі подорожніх нотаток, видала навіть один «апокаліптичний» роман, однак до кінця життя вона підписувала свої твори тільки як «Автор Франкенштейна».

Олена Коваленко

  • Kozak_nevada

    Якщо Друг Читача не знає української, то…
     Режисер оскароносного “Мільйонера з трущоб”: ТРУЩОБА — НЕТРІ (Російсько-Український словник АН УРСР, М. 1948 ).
    Якщо Друг Читача розміщує російськомовну рекламу, яку без жодних додаткових затрат рекламодавець міг подати українською мовою, то…
    Шануйтеся, щоб Вас шанували