Що ви бачите, коли читаєте?

Кадр з фільму «Гра на пониження»

Коли ви читаєте, і очі пробігають рядками, що ви уявляєте? Багато читачів стверджують, що бачать персонажів, оточення і дії, а деякі — навіть звуки, запахи, смаки і текстури.

Нещодавно я виявив, що більшість людей можуть пригадати зорові враження. Мене це шокувало, тому що я так не можу, і не бачу нічого, коли читаю. Згодом виявилось, що я маю афантазію, яку також іменують сліпотою розуму. Я й гадки не мав, що люди навколо мене бачать щось, коли закривають очі, або коли читають книжки. Наче сліпий від народження я намагався уявити той світ, що уявляли вони. Я бачу яскраві сни, але для мене залишається загадкою, як можна читати і одночасно створювати в уяві віртуальний світ історії.

Протягом декількох тижнів я запитував друзів і членів книжкового клубу, що вони бачать, коли читають.

Як виявилося, кожен уявляє щось своє. Я завжди вважав, так як напевно і багато хто, що всі ми дивимось на одну й ту ж саму реальність, і вона досить однакова для всіх нас. Але насправді всі ми бачимо різне, і маємо відмінні розумові здібності для сприйняття. Те, що ми уявляємо, коли читаємо — це лише один з багатьох показників того, наскільки ми відрізняємось один від одного. Деякі читачі стверджують, що бачать повномасштабні фільми при читанні. На мою думку в це найважче повірити, але я також знаю людей, які можуть реалістично і детально відтворити у пам’яті події. Коли я дізнався про афантазію, то почав звертати увагу на те, що люди говорять про візуалізацію. Я відзначив, що деякі письменники говорять про уявлення подій і речей, перед тим як писати про них. Дж. К. Ролінг робила детальні малюнки, коли створювала свій фантастичний світ.

Не розуміючи, що втрачаю, я вирішив дослідити питання уявлення і читання.

Першою книгою, що я знайшов, виявилась «Що ми бачимо, коли читаємо» Пітера Мендельсунда. Автор відводить велику частину роботи аналізу тексту та опитуванням людей про їх досвід. Він запитував читачів «Анни Кареніної» як добре вони її бачили. Багато хто відповідав, що уявляє її чітко і яскраво, але бентежився, коли чув питання «Як виглядає її ніс?». Хтось бачив певну сукню, хтось — гарну зачіску. Це наводить на думку про фрагментарність зорової пам’яті, принаймні, для деяких людей. Інші стверджували про візуалізацію схожу на справжній фільм. Я приділив пильну увагу своїм сновидінням, особливо свідомим, і вони не є дійсно стрічками — це серія зображень і мій розум вигадує розповіді про них. Цікаво, чи працює цей процес навпаки, коли розум генерує світлини, щоб відповідати історії. Зверніть увагу на те, коли та як в уяві виникає зображення при читанні.

Наступною книгою, до якої я звернувся, стала «Очі розуму» Олівера Сакса. Автор збирає історії людей із пошкодженнями мозку, в основному від ударів, яке впливає на здатність читати. Потім він досліджує, що відбувається при втраті зору. Я завжди думав, як і Сакс, що такі люди бачать темряву. Для деяких це дійсно правда, а для інших — ні. Дехто до цих пір бачить, використовуючи той же генератор поля зору, що й сни, читання і зорова пам’ять. Одна жінка продовжувала бачити свою квартиру і навіть одяг, що носила кожен день. Вона була дуже обережна щодо відповідності стану речей у фізичному світі і в зорових спогадах. Наш розум має велику силу. Не безглузду супер-геройську, а силу створювати віртуальну реальність.

Ми не бачимо світ, дивлячись крізь очі наче крізь ілюмінатори.

Зір — це скоріше датчики камери, які приймають дані, що обробляються розумом з невеликою затримкою. Обчислювальна потужність може бути використана різними способами, включаючи те, що ми уявляємо при читанні, зорову пам’ять і навіть створення віртуальних світів уві сні та в разі сліпоти.

Мене турбує, що я не можу уявити те, що читаю, або навіть запам’ятовувати візуально. В юності я швидко читав, щоб дізнатися, що буде далі. Вочевидь читання для мене щось більш абстрактне, ніж для інших. Коли я відкрив для себе аудіокниги, то почав читати повільніше і зрозумів, що тепер можу подумати над візуальною частиною книги.

Цей досвід дозволив мені збагнути, що ми повинні прагнути до розуміння того, як люди навколо нас сприймають світ. Не треба думати, що коли ваші друзі читають ту ж книгу, що й ви, вони бачать те ж саме. Ми всі можемо моделювати реальність по-різному. Візуалізація — це спектр, як і більшість сприйняттів. Я завжди думав, що книги в основному стосуються слів, але, як виявилось, ні.

Джеймс Уоллес Харріс

Ознайомитися із оригіналом статті