Новинки до Книжкового Арсеналу: “Видавництво Жупанського”

Видавництва активно готуються до Книжкового Арсеналу, який пройде в Києві з 17 по 21 травня. Що нового для читачів готує «Видавництво Жупанського» читайте далі.

1

Ідентичність Франції. Люди і речі. Книга 3
Фернан Бродель

Анонс

Фернан Бродель (1902–1985) — французький історик, член Французької академії; один з найвидатніших істориків ХХ сторіччя. Автор праць: «Середземномор’я та середземноморський світ за часів Філіппа ІІ», «Матеріальна цивілізація, економіка та капіталізм, ХV—XVIII сторіччя» тощо. На схилі віку великий історик своєю фундаментальною працею «Ідентичність Франції» довіряє нам ключі, аби відкрити історію Франції: він спостерігає за нею, зачарований її надзвичайним різноманіттям; аналізує глибокі й мовчазні зрушення, що зазнає її простір, визначає суть її географічного середовища та розташування на теренах Європи; виявляє чималу вагу давніх коренів і традицій, які формують її краєвид. Мандрівка багатовіковою історією Франції, аби осягнути розумом її могуть, її виверти, непереборні й незмінні у сучасній Франції.

Цитата

Усі країни Європи переживали упродовж століть періоди «селянської економіки». Згодом усе змінилося, більш чи менш швидко. У Франції повільніше, ніж у деяких інших країнах: це запізнення, певно, залишило відбиток на нашій глибинній історії. Ще у 1947 році Луї Шевальє стверджував стосовно Франції, що «селянство [було] певним чином сумлінням країни, її можливостями, її межами. Саме завдяки йому Франція могла у будь-який час мати точне розуміння того, на що вона може дозволити собі наважитися, чи того, від чого вона повинна відмовитися». Ця очевидна важливість, ці глибинні реалії, це запізнення в еволюції, чи могли вони вважатися добром (я в цьому сумніваюся) чи злом?

Читайте також: В травні у Києві пройде Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал»

2

Данина Каталонії
Джордж Орвелл

Анонс

Джордж Орвелл (1903–1950) — англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього.

Проте у творчому доробку Орвелла є ще одна дуже важлива книжка — спогади письменника про його участь у громадянській війні в Іспанії. У певному сенсі ідеаліст, Джордж Орвелл, як і багато хто в ті часи, відгукнувся на заклик іспанського республіканського уряду допомогти у боротьбі проти заколоту генерала Франко. Але, прибувши до Іспанії і поступово занурюючись у місцеві події, а також безпосередньо беручи участь у військових діях, Орвелл розуміє, що не все так просто та однозначно, як може видатися збоку, а надто, якщо намагатися оцінювати перебіг громадянської війни в Іспанії, послуговуючись лише газетними статтями різного пропагандистського забарвлення. Якраз тоді Орвелл уперше зіштовхується з лицемірною і облудною пропагандою, якою Радянський Союз та його проплачені закордонні маріонетки примудрилися обплутати увесь світ, він бачить, як радянська внутрішньопартійна колотнеча і боротьба за владу ширяться, виходять далеко за межі СРСР і зачіпають навіть далеку Іспанію, таким чином приводячи до поразки іспанську революцію і, врешті-решт, допомагаючи Франко здобути перемогу над республіканськими демократичними силами, які нібито підтримував СРСР.

Письменник з властивою йому глибиною і проникливістю розмірковує над проблематикою світового соціалістичного руху, про лицемірство і шкоду радянського комунізму, про інструменти нівелювання революцій, а також про те, що війна завжди залишається війною і що для безпосередніх її свідків та учасників патетичні героїзм та слава завжди програють неодмінним супутникам війни — голоду, бруду, вошам у штанях, каліцтвам, смертям побратимів та врешті-решт хитрим підмінам кінцевої мети війни.

Цитата

Сталося це наприкінці грудня 1936 року, менше семи місяців тому, проте мені здається, що це було зі мною дуже давно. Останні події набагато сильніше затерли все в пам’яті, аніж те, що траплялося у 1935 чи 1905 роках. Я приїхав до Іспанії для написання статей, проте майже одразу вступив до лав ополчення, оскільки на той час та за тих умов це рішення видавалось мені єдиним правильним з усіх можливих. Фактично, влада в Каталонії досі належала анархістам, і революція була в самому розпалі. Для усіх, хто перебував тут із самого початку, ще в грудні чи січні видавалося, що революція завершувалась, але для тих, хто приїздив просто з Англії, вигляд Барселони видавався нереальним та надзвичайним. Ось і я вперше у своєму житті опинився в місті, де панував робітничий клас.

Читайте також: Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни

3

Щоб не загубитися у місті
Патрік Модіано

Анонс

Патрік Модіано посідає досить поважне місце в сучасній французькій літературі, автор тридцяти романів, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Гонкурівська і Нобелівська. Остання на тепер книжка Модіано, з’явилася у книгарнях 2 жовтня 2014 р., майже водночас із присудженням йому Нобелівської премії з літератури.

…Немолодому письменникові Жану Дарагану дзвонить незнайомець, який знайшов його телефонну книжку. Під час зустрічі він починає допитуватися про одного чоловіка, чиє прізвище в ній побачив. Але Дараган уже не пригадує, хто це, бо бачив його мимохідь і дуже давно…

Ця пригода змушує його зануритися в не дуже щасливе дитинство й неспокійну молодість, які він давно стер з пам’яті. Із минулого один за одним виринають постаті, адреси, кафе, зустрічі, готелі, оповиті серпанком спогаду, і всі вони обертаються довкола загадкової дівчини, яка колись доглядала малолітнього Дарагана, а по кількох роках стала, схоже ненадовго, його коханням…

Отак, вірний своєму «мистецтву пам’яті», Модіано вибудовує пронизану глибокою людяністю бентежну оповідь, яка в процесі читання буде здаватися нам то детективом, то поемою про втрачене кохання.

Цитата

Він поклав слухавку, не чекаючи відповіді. Він одразу ж пошкодував, що говорив так неприязно, але в усьому була винна спека, яка тяжіла над Парижем, — незвична як для вересня спека. Вона поглиблювала самотність. Йому доводилося безвилазно сидіти в цій кімнаті, аж поки не ховалося сонце. І потім, телефон не дзвонив уже кілька місяців. І мобільний, на столі, він уже не міг пригадати, коли востаннє брав його в руки. Він майже не вмів ним користуватися й часто натискав не ті кнопки.

Якби не цей дзвінок, він назавжди забув би про втрачений записник. Він намагався пригадати занотовані в ньому прізвища. Минулого тижня навіть хотів їх відновити й почав писати список на чистому аркуші. Та за кілька хвилин усе порвав. Ніхто з цих людей не важив у його житті, бо тих, хто важив, не треба було заносити до записника. Він знав їх напам’ять.

Читайте також: Новинки видавництва «Наш Формат»

4

Песиголовець
Олександр Завара

Анонс

Письменник Юрко Побиван, чия популярність стрімко йде на спад, у пошуках нового приголомшливого сюжету навідується з родиною на Прикарпаття до таємничої Галявини вічної роси, де колись було поселення наших предків полян — там і досі побутують міфи про таємничих людей із головами псів. Одного з таких Юрко пам’ятає з дитячих років — це ікона Святого Христофора із зображенням чоловіка-песиголовця, бачена ним колись у храмі на Франківщині. Чим не сюжет для майбутнього бестселера? Утім, з творчої відпустки Побиван привозить не лише фотографії й нотатки для нової книги…

Олександр Завара — письменник, рецензент. Дебютував у 2013 році з романом «IQ = FAQ (Історія Хворого розуму)». Зарекомендував себе як жанровий експериментатор і поціновувач неоднозначних характерів героїв. Притаманні його прозі персонажі можуть викликати у читача як щире захоплення, так і цілковиту відразу. Це один із секретів, який робить твори обговорюваними, а головне — непересічними.

«Дехто вважає, що письменники — це справжні маніяки. І якби вони не писали твори, то убивали б людей і заплутували справу таким чином, щоб вона стала схожою на гру», звіряється головний герой «Песиголовця», нового роману Олександра Завари, і вочевидь має на те досить вагомі підстави, бо сам уже давно розпочав свою власну письменницьку гру, кінець якої виявиться несподіваним навіть для нього самого.

Цитата

Виховані у суворі совєтські роки, у той час, коли інтелігенцію було модно називати «вошивою», тесть з тещею недолюблювали Юрка через його нібито нехіть до фізичної праці. Побиванове літераторство для старих було як кістка у горлянці, про що вони час від часу нагадували своїй єдиній доньці Христині. Та хоч би як складалися стосунки чоловіка з її батьками, коли вона познайомилася з Юрком, він був популярним письменником. Його дебют наробив у читацьких колах такого галасу, що навіть скептично налаштовані критики почали пророкувати Побивану шалене майбутнє. Усі наче під копірку писали, що Юрків роман «XYZ (Покоління невідомих)» приречений стати класикою європейського контркультурного читва. Приблизно тоді провідна періодика оголосила: на теренах молодої України зростає новий Чак Поланік, який вже втер носа усім, хто вважав нашу літературу мертвою і гнилою.

Читайте також: Нова книга Олександра Завари + невеличке інтерв’ю з автором

5

Південний поштовий, Нічний політ, Планета людей, Військовий Льотчик, Маленький принц: Твори в 4 т.
Антуан де Сент-Екзюпері

Анонс

До четвертого і заключного тому зібрань творів Антуана де Сент-Екзюпері в чотирьох томах увійшли його, мабуть, найвідоміші і найкласичніші твори — «Нічний політ» та «Планета людей» у перекладі Анатоля Перепаді, «Військовий Льотчик» у перекладі Анатолія Жаловського, «Маленький принц» у перекладі Олега Жупанського, а також «Південний поштовий», який до цього не перекладався українською і тепер виходить у перекладі Петра Таращука. Видання також містить передмову Анатоля Перепаді, який розмірковує над феноменом актуальності творчого спадку однієї з найлегендарніших і, водночас, однієї з найтрагічніших постатей французької літератури.

Цитата

Тут зібрано твори чоловіка, що пішов на війну, згодом був змушений пережити період бездіяльності, зрештою повернувся до боротьби й загинув…

Дивіться також: Обкладинки книги «Маленький принц»

6

Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек
Олексій Жупанський

Анонс

«Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» — це примарна хроніка містичних пошуків, які починаються для героя у вугільній житниці на сході країни, продовжуються у його власному дитинстві, що виявляється зовсім не таким, яким він його завжди вважав, і закінчуються у столиці зловісним крещендо потойбічної гри, ставки в якій доволі заплутані і невизначені, але однозначно — найвищі.

Гру розпочато, а отже віднині єдиним правилом проголошується відсутність будь-яких правил. І Сліпа доля із зашитими повіками дістає по черзі героїв з чорного кулька BOSS, Давнє пророцтво прискіпливо вивчає їхні особові справи і розставляє їх на липкій червоній дошці 90-х, а божевільний Фатум, скутий зашмульганою віками гамівною сорочкою, смикає зубами рубильник й запускає іржаві шестерні історичного зламу.

І герої одразу опиняються у вирі надзвичайно заплутаних подій. Вони домовляються і зраджують, проводять темні корупційні ритуали і дістають дефіцит, шантажують і вбивають, оживляють Нікодімова і проводять сесію Верховної ради, внаслідок якої у депутатів вилучають м’яке ірраціональне, а решту — просто вбивають. Вони потрапляють у таємничий Червоний колектор, а потім — у сховище Бібліотеки Вернадського, де вивчають секретні архіви Скрижалів Влади, а отже — отримують ключі від останніх дверей, за якими, можливо, на них чекає головний приз, про який ніхто нічого толком не знає, окрім того, що він для всіх є найжаданішим.

Цитата

…сонно розглядаю присутніх у залі, всіх цих сірих номенклатурних клопів, і намагаюся зрозуміти, звідкіля вони всі такі повишкрібалися? Де той страшний інкубатор, що зі своїх нечестивих надр відхаркнув ці людиноподібні зразки підступної догідливості і шкідливої відданості? На якому етапі все пішло не так? Де та розвилка нашого непростого шляху, на якій ми звернули на покручену стежку, і тепер блукаємо нею по колу й ніяк не можемо вибрести назад! Я згадую своє дитинство, школу і думаю, що вони, всі ці людиноподібні паразити у костюмах, вони ж, напевно, теж колись були дітьми, хлопчиками і дівчатками у шкільній формі, носили у ранцях підручники, грали у футбол і скакали через резинки…

Читайте також: Весняні новинки «Видавництва Анетти Антоненко»

7

Повне зібрання прозових творів т. ІІ: Повісті, оповідання
Говард Філіпс Лавкрафт

Анонс

Говард Філіпс Лавкрафт (1890–1937) — відомий американський письменник, який, написавши величезну кількість оповідань, багато повістей і три романи (не кажучи вже про архів його листування, що вважається найбільшим у світі), на жаль, за життя був майже не відомим і помер у самотності, так і не дочекавшись майбутньої всесвітньої слави свого вагомого літературного доробку. Проте вже у другій половині ХХ сторіччя творчість Лавкрафта заслужено отримує світову славу і здобуває захоплення мільйонів її поціновувачів.

Уже сьогодні Лавкрафт — один із тих письменників, які не потребують особливих рекомендацій, по праву посідаючи місце Патріарха літератури «химерного, потойбічного та жахливого». Важко переоцінити вплив його творчості на сучасну літературу багатьох, навіть далеких від «лавкрафтичної естетики», жанрів, так само як і на масову культуру загалом. Черпаючи своє натхнення у творах іншого видатного американця Едґара Аллана По, Лавкрафт зміг створити свій цілковито оригінальний літературний світ міфів і темних пророцтв, забутих богів з далеких погаслих зірок і нічних марень, в яких відкривається похмура прихована правда. Літературний спадок Говарда Філіпса Лавкрафта знайшов своє втілення у фільмах, творах образотворчого мистецтва і навіть піснях та назвах альбомів відомих гуртів, а за кількістю продовжувачів його літературних традицій він залишає позаду багатьох письменників світу.

Другий том повного зібрання прозових творів Г. Ф. Лавкрафта охоплює період з 1926 по 1928 роки, і містить такі його відомі твори, як «Поклик Ктулху», «Сомнабулічний пошук незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу» та «Жахіття Данвіча».

Цитата

Так само не варто вважати, що людина є найстарішим, або останнім господарем землі, чи що ці грудки життя і матерії у світі самотні. Древні були, Древні є і Древні будуть. Не у тих світах, що ми знаємо, але поміж них Вони ступають, супокійні та первозданні, незміримі та незримі для нас. Йоґ-Сотот знає браму. Йоґ-Сотот і є брама. Йоґ-Сотот є ключ і хранитель брами. Пройдешнє, теперішнє, прийдешнє — все єдине у Йоґ-Сототі. Він знає, де Древні пройшли крізь пройдешнє, і де Вони знову це зроблять. Він знає, де вони простували земними полями і де вони й досі простують, знає, чому Їхній поступ незримий для людства. За запахом Їхнім люди можуть пізнати, що Вони близько, та про вид Їхній не знає ніхто, хіба лише за рисами тих, кого Вони породили у людстві; і їх серед людей чимало видів — від тих, хто народжений за образом і подобою справжньої людини, і аж до форм без матеріальності чи сутності, яка є Ними. Вони ступають, незримі та зловорожі, в безлюдних місцях, де промовляють Слова, де виголошують Ритуали у належну їм Пору.