Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса

Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній будівлі з офісами, оупен-спейсом та столами, де розміщуються тільки екрани та клавіатури.

Імон Бейлі, засновник компанії, створив інформаційний продукт «АУтенТи», який об’єднує в єдину систему електронну пошту своїх користувачів, сторінки в соціальних мережах, інформацію про банківські картки й покупки. Результатом цього процесу став універсальний онлайн-ідентифікатор.

Книга отримала безліч хороших відгуків і цього року її екранізували з Еммою Вотсон та Томом Генксом у головних ролях. Фільм Джеймса Понсольдта розповідає історію становлення Мей: від новачка, якому дозволяється тільки слідкувати за екранами, до людини, яка зможе «закрити коло», тобто досягти завершеності. Як виявляється — це значить створити світ, в якому постійно прослідковуються всі дії користувачів «Сфери».

Імон Бейлі прямо заявив про свої цілі:

«Знання добре. Але знати все — краще. Невеличка камера HD, яка легко й бездротово встановлена в будь-якій точці світу, дасть змогу побачити хвилі на вашому улюбленому пляжі для серфінгу або мати доступ до вашої квартири, коли ви у відпустці».

Мей стане однією з перших, хто одягне камеру та буде транслювати своє життя онлайн й тим самим дасть мільйонам глядачів можливість слідкувати за нею. Коли ми вперше зустрічаємо Мей, вона блаженно їздить на каяках. Ця діяльність пізніше принесе їй горе від колег, які не можуть зрозуміти чому дівчина весь час займається спортом одна. За їх оцінкою, вона не просто позбавляє себе способів зустрічатися з людьми з подібним інтересами, а грабує своїх світових шанувальників, не розповідаючи їм більше.

Зрозуміло, що посил Еґґерса був спрямований на врегулювання деяких більш темних наслідків від використання інформаційних комунікацій.

За кожну хвилину з’єднання можна було побачити публікацію в соціальних мережах або спілкуватися з тими, хто живе на іншій стороні світу. Еґґерс провокативно показав, що багато соціальних свобод, використані одночасно, можуть нанести шкоду користувачу.

«З цією технологією, — як говорить Бейлі в романі, — Спілкування ніколи не повинно бути сумнівом. Розуміння ніколи не повинно бути недоступним або чітким. Це те, чим ми займаємося тут. Ви можете сказати, що це місія компанії — ні, це моя нав’язлива ідея. Зв’язок. Розуміння. Ясність».

Це один з багатьох моментів, коли риторика Бейлі (і «Сфери») звучить настільки самодостатньо, що стає цікаво, як Мей, або будь-хто з її колег, не кажучи вже про всіх користувачів, не бачить прямо крізь неї. Брутальна обфускація (приведення початкового коду або виконуваного програмного коду до вигляду, який зберігає її функціональність, але ускладнює аналіз, розуміння алгоритму роботи і модифікації при декомпіляції) переважно не відрізняється від роману та фільму, хоча Імон Бейлі намагається здаватися більш переконливим ніж Гейтс/Джобс/Цукерберг. Ті, хто живуть в Сфері, сприймають його ідеї як єдині правильні, про які вони раніше й думали, але ніколи не були схильні чітко сформулювати.

Презентації та натхненні виступи Бейлі — це суміш доповідей від спікерів Apple і TED.

Коли засновник «Сфери» виступає за ясність і прозорість, те, що він насправді пропонує — це ставлення під сумнів особистої конфіденційності, хитрість та підступність Кремнієвої долини, з якою треба весь час бути насторожі.

В одному зі своїх виступів Імон оголошує, що Мей стане «прозорою». Але подає це так, наче вона сама цього бажає. Тобто дівчина має зробити одкровення, розповісти про свої погані вчинки й довести людям, що якби вона була «прозорою», то нічого б поганого не скоїла, бо знала, що за нею спостерігають тисячі людей. І її девізом тепер стають фрази:

  • Таємниця — це брехня.
  • Приватність — це крадіжка.
  • Ділитися — це любити.

Економіка спільного користування, на яку спирається філософія компанії, така, що не залишає місця для секретів. Бейлі — це людина, яка щиро запитує:

Що, якби ми всі поводилися так, наче за нами спостерігають?

І він намагається втілити це бажання в дійсність. Що йому і вдається. Кінець кінцем Мей відмовляється від своєї потреби в конфіденційності, замість того, щоб захищати прозорість за будь-яку ціну.

Фільм постає перед нами як епізод з «Чорного дзеркала», де тиранічна антиутопія в очах Мей постає блаженною утопією: «скрізь чудова відкритість та світ вічного світла». Але це нагадує орвеллський риф, тільки в Кремнієвій долині — замість новизни ми отримуємо тривіальності, які здаються абсолютно нормальними.

Оксана Троян

За матеріалами electricliterature

Купити книгу «Сфера»