Книжковий Снятин: що приховує звичайний райцентр

КНИЖКОВИЙ ТУРИЗМ

Снятин – це невеличке містечко на межі Галичини та Буковини. Іноді його називають столицею такого ж невеличкого Покуття, однак на це звання претендують ще й відоме сусіднє місто Коломия та маленьке містечко Городенка – тож на перший погляд, Снятин може похвалитися хіба що міською вежею, яка є найвищою в Україні. Може здатися, що місто абсолютно не туристичне і, як і більшість райцентрів України, живе своїм повільним розміреним життям. Але, як і у будь-яке старе містечко Галичини, Снятин все ж може зацікавити допитливого мандрівника.

Центр міста дуже компактний – з одного кінця в другий можна пройти хвилин за п’ятнадцять, але при цьому все місто має довжину близько 8 кілометрів вздовж дороги Чернівці – Івано-Франківськ. У місті чимало симпатичних досить старих церков та храмів, частина з яких зараз не використовується за призначенням. Так історично склалося, що участь у розбудові міста брали декілька народностей та конфесій, тож свідчення їхнього життя та діяльності увічнені на вулицях міста. Кілька вулиць забудовані старими кам’яницями – деякі з  них не позбавлені імперської помпезності й своїм виглядом нагадують ще про часи належності Снятина до однієї з найбільших імперій Європи – Австро-Угорської.

Кінотеатр імені Івана Франка

Свого часу місто було осередком культури, з яким пов’язані імена багатьох відомих митців та громадських діячів, серед яких, звісно, не обійшлося без письменників – тож завдяки літературному минулому Снятина перебування у місті може стати значно цікавішим.
По-перше, декілька разів з виступами на народних зібраннях у місті бував Іван Франко, і один із цих візитів позначився на творчості письменника. Справа в тім, що виступ на зібраннях місцевого селянина спонукав письменника до створення оповідання „Історія Кожуха”. Про полум’яні виступи Каменяра наразі свідчить невелика меморіальна табличка на місцевому кінотеатрі, який носить ім’я класика.
Якщо Іван Франко гостював у Снятині нечасто, то інший класик української літератури, Василь Стефаник, більшість свого життя провів на покутській землі й саме їй та її мешканцям присвятив більшість творів. Літературно-меморіальний будинок-музей Стефаника знаходиться зовсім поруч – у селі Русів Снятинського району. Там же  стоїть легендарний Камінний Хрест – він потрапив не тільки до новели

Школа, у якій вчився Василь Стефаник

Стефаника, але й до її екранізації 1968 року. У самому Снятині теж знайдеться чимало згадок про відомого земляка. Блукаючи вуличками міста можна натрапити на прихований у тіні дерев пам’ятник класику, або ж на міську школу, у якій він свого часу навчався – зараз вона носить ім’я письменника. Є у Снятині й вулиця Стефаника – невеличке містечко пам’ятає своїх героїв.
Не забувають у місті і про сучасника та товариша Стефаника – Марка Черемшину. У Снятині розташовано будинок-музей  письменника, а поруч з музеєм – пам’ятник Черемшині. Ну, і звісно, вулиця Черемшини містом теж пробігає, а на місцевому цвинтарі можна відшукати могилу письменника. У приміщенні музею щороку проходить вручення літературно-мистецької премії імені Марка

Музей Марка Черемшини

Черемшини. Як відомо, Василя Стефаника, Марка Черемшину й Леся Мартовича за близькість життєвих поглядів та тематики творів називають „Покутською трійцею”. Однак Мартович менше пов’язаний зі Снятином – його будинок-музей треба шукати у селі Торговиця сусіднього Городенківського району.
Міська ратуша (ми про неї вже говорили) теж „причетна” до літератури. У її будівлі діє кімната-музей письменника, краєзнавця та громадського діяча Михайла Бажанського. Більша частина його доробку була написана у еміграції, а на „радянській батьківщині” його спіткало тривале забуття, з якого він успішно повернувся після здобуття незалежності. Поруч із ратушею у скверику знаходиться пам’ятник Михайлу Бажанському.
Снятин пов’язаний з витоками українського фемінізму, оскільки саме тут народилась одна з перших організаторок жіночого руху в Україні, письменниця Наталія Кобринська. Її чоловік, Теофіл Кобринський, був відомим священиком-просвітником, що заснував у Снятині першу українську читальню, яку згодом було реорганізовано у місцеву філію „Просвіти”. Родина Кобринських теж з’явилась на мапі міста, давши назву вулиці, а у селі Белелуя Снятинського району знаходиться один з музеїв Наталії Кобринської.
Ось такий екскурс в історію української літератури пропонує нам Снятин. До речі, найзручніше туди добиратись із Чернівців – кожні півгодини бігають маршрутки Чернівці-Снятин, плюс безліч прохідних маршруток з усіх куточків Івано-Франківської області (ну, і автостоп теж ніхто не відміняв). Головне – не намагатись доїхати до Снятина з центрального автовокзалу Чернівців, бо це буде складно. Краще вирушити до місцини під назвою „Дріжзавод” – там знаходиться приміський автовокзал, що й обслуговує цей напрямок. А взагалі, це містечко найоптимальніше відвідати дорогою звідкись-кудись по Прикарпаттю. Адже Снятин – не єдине місто цього регіону, яке здатне здивувати історичними й книжковими принадами.

Борис Крімер