Проект „Українська мова”. Управління проектом

Ми продовжуємо публікацію матеріалів, які вийшли друком на сторінках журналу “Сучасність”. Пропонуємо вам статтю викладачки кафедри українознавства Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій Надії Князевої. Матеріал опублікований у 2 числі “Сучасності” за 2010 рік.

Управління проектами — як окремими, так і пов’язаними (програмами), а також сукупністю проектів (портфелем) — сьогодні є однією з ключових компетенцій бізнес-менеджменту, адже саме за допомогою реалізації проектів компанії будь-яких розмірів і профілів діяльности перетворюють свої цілі на реальність.
Зростаючий інтерес до управління проектами (програмами, портфелем) у бізнесових структур викликаний ще й тим, що вміння та можливість компанії швидко і за встановлених обмежень переходити від ідей (мети) до їхньої реалізації є однією з ключових конкурентних переваг у сучасному світі й часто визначає не тільки комерційний успіх підприємства, але і його здатність до виживання. Проте проектами керує не тільки бізнес. Україна як держава закономірно управляє багатьма державними проектами, і важливими державним проектом є зокрема, державна мова. Мовне питання за жодних політичних розкладів не має відійти на другий план, оскільки мова є виразником держави. У період відсутности української держави українці себе самоідентифіковували лише через українську мову.
У цьому році Україна тихо відзначила двадцятиріччя базового мовного закону — Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР». Правда, ні Президент України, ні Прем’єр-міністр України, ні жоден політик не згадали про таку важливу дату. А проте двадцять років — це перший вагомий ювілей, який дає можливість озирнутися і зробити висновки про успіхи та недоліки стосовно мовної політики. У мовному плані, та й, зрештою, в конституційному, українській спільноті з періодичністю один раз на місяць «підносять цукерочку» у цій делікатній справі. Скажімо, 19 листопада 2009 року Міністерство закордонних справ Росії вкотре висловило свою стурбованість ситуацією з російською мовою в Україні. На думку директора департаменту по роботі зі співвітчизниками за кордоном МЗС РФ Олександра Чепура, «в Україні, де росіяни є державотворчим народом і де більшість населення в сім’ї та взагалі в побуті використовує російську мову, у російської мови немає офіційного статусу». Та й в Україні постійно стикаємося з рішеннями територіальних громад про надання російській мові чи то статусу регіонального, чи офіційного. Певна річ, що такі «законодавчі» рішення депутатів несуть загрози не тільки для мови. Ці загрози мають комплексний характер. І не лише через них варто державі опікуватися мовними питаннями. «Роботу» держави в сфері мовної політики спостерігаємо лише за наслідками. Зокрема, Президент України та його Секретаріат підготували та подали вже не одне звернення до прокуратури стосовно оскарження таких рішень. Уже маємо і численні протести прокурорів на відповідні рішення депутатів обласних рад. Справді, Глава держави має право скасувати розпорядження виконавчих органів, якщо вони не відповідають Конституції України та законодавству України. «Однак на сьогодні реакції виконавчих органів на рішення обласних рад про те, що російська мова є регіональною, немає. Коли воно буде, Президент його обов’язково зупинить», — так прокоментував у свій час «мовний» сепаратизм заступник голови Секретаріату Президента України Анатолій Матвієнко. Але від того, чи є реакція виконавчих органів, чи немає, важливість проблеми не менша. Потрібно все-таки Президенту України, крім зупинення рішень виконавчих органів, проводити політику, спрямовану на укріплення української мови як державної. Іншим органам державної влади, до речі, теж. Складається враження, що у руслі зазначених проблем працює лише міністр юстиції, який за посадою мусить вживати всіляких можливих заходів для збереження юридичного статусу державної лише за українською мовою. А що роблять інші члени уряду, починаючи від Прем’єр-міністра України?! ЧОМУ немає ніяких ефективних заходів від Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства освіти і науки України, Віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань?! Де рішення чи хоча би заяви про захист державної позиції української мови від народних депутатів України, які планують працювати у відповідних комітетах Верховної Ради України та й у самому законодавчому органі?!
Натомість українська громадськість ратує за те, щоб був створений спеціальний державний орган. Краще окреме міністерство. Зокрема, члени Національної ради з питань культури і духовности при Президентові України ще три роки тому висловились за доцільність створення в системі органів виконавчої влади спеціального органу державного управління з питань здійснення мовної політики. Микола Жулинський, голова Ради, на Всеукраїнській народній раді цю позицію озвучив. У принципі, ідея цікава, й може мати надалі розвиток, але де гарантія, що ця посада не стане «розмінною» при політичних торгах, і лот не вкаже, що її треба віддати за квотою, скажімо Партії регіонів чи комуністам? А Партія Регіонів, у свою чергу, «призначить» керівником, скажімо, Миколу Азарова. А комуністи… Яке має значення їхній вибір, коли Петро Миколайович особисто вніс проект Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», за яким держава постійно дбатиме про створення умов для вільного розвитку і використання російської мови.
Боже борони, я в жодному разі не виступаю за полярні крайнощі. І не лише тому, що прізвище у мене Князева. Я справді за багатомовну різноманітність, бо «кожний з нас є унікальним. Ми різні — на Півночі й Півдні, Заході й Сході. Це наша сила, основа процвітання, а не підстава для розбрату і конфронтації!» Але я за неухильне виконання всіма «унікальними» чинного законодавства України. Чи врятує українську мову новостворений державний орган, навіть рівня міністерства України? Чи зможе очільник такого відомства змусити Президента України, Прем’єр-міністра України, парламентську коаліцію призначати суддями, міністрами, головами державних адміністрацій лише тих осіб, які володіють державною мовою?
Власне, що на практиці означає «володіння державною мовою»? Як, наприклад, визначити, чи Юрій Іванович Єхануров володіє державною
мовою, спираючись на таку ситуацію? На святкуванні року Російської Федерації, яке відбувалося в Києві серед дипломатів, акредитованих в Україні, та українських політиків, свій виступ український Прем’єр-міністр розпочав так: «Вікторе Степановичу, дами і господа. Я так думаю, що ми тут проголосимо зону російської мови на цей час». І далі, звісно переходить на російську мову. Свято ж проходить в Україні і здебільшого для української еліти. А дипломатичний корпус Російської Федерації, акредитований в Україні, в тому числі й попередній Надзвичайний і Повноважний Посол РФ Віктор Степанович Черномирдін, мали би знати перфектно державну мову держави, де перебувають. Мали б, але… А часті російськомовні прес-конференції левової частки українських державних службовців? У моєму розумінні, український чиновник у публічних місцях зобов’язаний спілкуватися українською мовою навіть за межами України. Не знаю, чому інформація про залучення Олексієм Івченком перекладача для переговорів із російським РАО «Газпром» була сприйнята як дуже
дивна?
Володіти державною мовою зобов’язаний насамперед Глава держави. Та й вагомим популяризатором державної мови у кожній державі є саме її очільник. Уже класичним став вчинок Жака Ширака, який на знак протесту полишув засідання комісії ООН, почувши, що французький чиновник звернувся до присутніх англійською мовою. Наш Президент теж є прикладом для наслідування. Мова Президента України постійно перебуває під прицілом громадськости. Численні його фрази вже стали класичними, на жаль, деколи не лише з позитивним забарвленням. Втішає те, що Віктор Андрійович значно попереду Леоніда Даниловича у підборі «влучної» лексики, але, на жаль, він ще не може бути взірцем для мешканців України. Чого тільки варта його фраза, вимовлена під час чергового телеефіру: «Хотів би зробити один конституційний посил». Іменник «посил» українською… нічого не означає, оскільки його немає в українській мові. Принаймні у Словнику української мови в 11 томах чи українському Орфографічному словнику, а тому що саме хотів зробити Віктор Андрійович, я принаймні не зрозуміла. Аскольд Лозинський, президент Світового конгресу українців, навіть зробив зауваження Віктору Ющенку, коли той спілкувався недержавною мовою.
Виразником ступеню та рівня володіння державною мовою представників органів державної влади, політичних партій в останній період виступають веб-сайти таких органів чи партій. Наявність українськомовної версії веб-представництва вже є виразником ставлення такої структури до української мови. До речі, у Партії регіонів веб-сайт http://www.partyofregions.org.ua/ — двомовний. Але ведеться… російською та англійською. Правда, трапляється виклад інформації українською мовою. Не знаю, як класифікувати подібне явище. Чи є порушенням законодавства України відсутність української версії веб-сайту у провідної політичної сили, яка має найбільше представництво в одній із гілок влади — законодавчій? Чи можна вважати таку політичну силу державницькою?
Веб-сайт Президента України вимагає негайного перегляду першокласними українськими філологами. По-перше, це обличчя Президента України. Та й зрештою, самої України. Те подання, той стиль, який демонструють відповідні служби Секретаріату Президента України, вимагають негайного мовного редагування. Речення, які повинні зрозуміло і недвозначно формулювати позицію Глави держави, складені так, що часто годі й дібрати, що саме робив Віктор Андрійович. Наприклад, на веб-сайті Глави держави зустріла: «Президент доручив сформувати за підсумками засідання протокол і підготувати на ЙОГО основі ряд доручень Глави держави». А речення на кшталт «Президент зустрівся, Президент прийняв… , Президент провів…» без слова «Україна», чи найменування законодавчого органу держави як «ВР», взагалі неприпустимі на офіційному веб-представництві. Потребує також перегляду і найменування структурних підрозділів Секретаріату Президента України. Принаймні в структурі Прес-служби Президента України є відділ акредитації та організації заходів за участю Президента України, із назви якого випливає, що можна акредитувати самі заходи за участю Президента України. А на сайті Кабінету Міністрів України знаходжу інформацію, що «у вівторок, 20 червня 2006 року, о 15.00 відбудеться представлення аналітичного докладу «Конкуренція в Україні»».
У суспільстві в один час витала майже «ґеніальна» ідея, яку оплесками зустріли на Всеукраїнських народних зборах: встановити іспит із державної мови для тих, хто кандидатує на посаду Президента України, Прем’єр-міністра України, міністрів, інших посадових осіб. Чергові вибори Президента України стартували, до ідеї іспиту на знання державної мови не поверталися. Не виключаю, що нинішні номінанти на найвищу посаду в Україні перфектно володіють державною мовою. А може, і справді всією громадою і варто скласти програму державного (чи ще якогось) іспиту з української мови. Виставити її в Інтернеті і через комп’ютер, як прийнято зараз у значній частині вищих навчальних закладі, оцінювати від двох до ста двох за знання чи незнання державної мови. І почати мовне тестування із кандидатів на посаду Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, інших членів уряду чи народних депутатів. І поряд для всіх зацікавлених на великому екрані тут же відтворювати знання тестованих. За приклад можна взяти вступну екзаменаційну сесію Національного університету «Києво-Могилянської академії», яка і була відроджена задля утвердження української мови як державної. А до загального результату «відкопати» оцінки, отримані кандидатами в школі, вузі, аспірантурі, докторантурі. І вивести загальний бал. Видовище справді було б цікаве. Але, як на мене, лише цікаве, бо тестувати зазначених осіб корисніше було би на знання законодавства України, бо свою діяльність вони провадитимуть «відповідно до чинного законодавства України». І присягу складають «відповідно до чинного законодавства України». Без усвідомлення відповідальности перед законом ніякі мовні тести неспроможні змусити «заговорити» українською. І без фактичної можливости отримати взагалі будь-яку пристойну в державі посаду. Пригадайте, як перетворювалися на наших очах в опануванні державною мовою Анатолій Кінах, Віктор Янукович, Сергій Тігіпко. Певна річ, прагнення обійняти посаду в уряді, парламенті, зрештою — в державі, — має лише стимулювати опанування державної мови.
Окрім юридичних заходів, влада, суспільство зобов’язана завпроваджувати й інші, теж не менш популярні заходи. Я недаремно на початку статті дорікнула українським чиновникам та громадськості, що вони нічого дієвого не пропонують і не проводять. Один лише спеціальний державний орган не спроможний вирішити всі поточні мовні проблеми.
Згідно з проведеними соціологічними дослідженнями з усіх респондентів, опитаних у рамках дослідження «Громадська думка населення — червень 2006 року», українську мову вважають рідною 60%, а російську — 38%. Проте спілкуються у родині тільки українською лише 37% респондентів. Причина спілкування не українською має багато аспектів, і головний — банальне незнання мови. Потрібно всіляко реалізувати весь комплекс заходів з вивчення та опанування українською мовою. Насамперед — неухильне виконання законодавства України, зокрема Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004—2010 роки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. №1546. Там направду внесені дуже дієві пропозиції. І негайне затвердження Концепції державної мовної політики. На рівні окремих центральних органів виконавчої влади одноосібно зрушити з місця проблему майже неможливо. Я вже втомилась писати, пропонуючи керівникам центрального органу виконавчої влади в галузі зв’язку та у сфері інформатизації розпочати роботу з укладення українського Словника галузевих термінів чи ширше — енциклопедії, проте за жодного міністра чи голови комітету моя не зовсім нікчемна ідея не мала успіху. На останньому моєму клопотанні була навіть позитивна віза Міністра транспорту і зв’язку України, але, на жаль, далі проект так і донині не зрушився. Тут ми наштовхуємося на проблему української фахової мови в усіх галузях економіки. Наприклад,
ситуація у галузі зв’язку та сфері інформатизації просто катастрофічна. На сьогодні немає жодного фахового словника, довідника українською мовою, де була би викладена наукова термінологія грамотною українською мовою. Оператори телекомунікацій прагнуть самотужки якось виправити ситуацію, замовляючи для себе таку літературу. Якось до рук мені потрапило Технічне завдання на науково-дослідну роботу «Створення електронного англо-українсько-російського тлумачного словника-довідника термінів із електрозв’язку». Прочитавши таку закручену назву теми, я довго не могла зрозуміти: який же результат передбачається по завершенні цієї науково-дослідної роботи? Не складно спрогнозувати і змістову частину лінгвістичного новотвору. Але проблема не лише у зазначеному «творі». Успішним бізнесом стало поширення довідникової літератури сумнівної якости; до прикладу: на сторінках таких довідників «коробка передач» перекладена як «скринька перезпихувань». Такі «новації» певна річ, лише відбивають бажання опановувати «найспівучішу» мову
світу.
Зрештою при перегляді наукових текстів складається враження, що в кожному регіоні наукова мова своя. Це добре, шо викладачі пишуть для своїх студентів посібники та підручники. Така «швидка допомога» у царині набуття фахових знань, без сумніву, потрібна. Але нерідко місцеві видавництва «грішать» у мовному плані, бо економлять на професійних редакторах, коректорах, а студенти найчастіше альтернативи не знають і не бачать. Це теж не сприяє розвиткові професійної мови.
Укотре повторюємо, що навчання у вишах теж повинно вестися українською, проте, на жаль, трапляються протилежні випадки. І не через несприйняття кимось державної мови, Я, навчаючись у технічному виші, користувалася лише російською фаховою літературою. Слухала лекції здебільшого теж російською мовою. І це в наш час.
Кожну добру ініціативу, щоб мати очікуваний результат, варто починати зі школи. А ще краще — з пелюшок. Це ж варто робити і з українським словом. У цьому аспекті дієвим способом може стати перегляд шкільної програми з української мови. Учневі або учениці потрібно дати в школі знання з української мови, а не з мовознавства. Андрійки чи Христинки мають знати якомога більше слів, щоб образно висловлювати свої думки. Проте нинішні випускники можуть «видати», що «Повість минулих літ» написав… Нестор Шуфрич. По правді, така «фраза» є не лише недоопрацюванням українського філолога, та й, зрештою, кожне юне покоління щось «видає». Наприклад, випускники сорокових років минулого століття писали, що на війну пішли всі, крім дітей та собак. Проте навчальна програма з української мови і випускні іспити у модній зараз формі тестування ніяк не сприяють опануванню мови, а не мовознавства. Якщо результатом вивчення української стали такі тести, які передбачають лише вправи типу «Підкресліть», «Виберіть», «Виз-
начте», то учень після них навіть за умови отримання всіх 12 балів не знатиме української мови.
У контексті зазначеного потребують змістовного перегляду підручники, посібники, і не лише з мови. Насамперед, потрібно переглядати всю навчальну літературу — від Букваря і до Теорії імовірності. Проте опрацювання треба проводити у співпраці філологів і галузевих фахівців. Лише спільна робота фахових інституцій з мови і певної галузі може дати певний ефект.
Перегляду вимагає і Український правопис. Але не в бік ускладнення чи повернення до, як дехто вважає, питомого українського правопису тридцятих років минулого століття. Передусім треба переглянути та уніфікувати орфографічні правила. Правопис повинен бути написаний не тільки для філолога, він мусить містити якомога більше наочних прикладів, бути доступним для кожного. Його слід видавати регулярно і мільйонними накладами. Український правопис, зрештою, має бути читабельним для всіх в Україні. Зведення норм, удосконалене в 1993 році (до речі, до цього правопису вже звикли), потрібно лише спростити і подати правильною українською мовою, з живими мовними ілюстраціями.
Зовсім не використовуються можливості новітніх технологій для популяризації українського, чи краще сказати — державного слова. Україномовний інтернет-контент тримається лише на ентузіастах. Я не зустрічала жодної державної підтримки ідеї використання новітніх технологій для популяризації державної мови. А положення Державної програми, покликані хоч якось «українізувати» український сегмент Інтернету — й далі на папері.
Не в кращому стані перебуває і мова, яка використовується в побуті. Не формуються довідники чи словники для широкого вжитку, які допомогли б навчитися правильно спілкуватись українською мовою у транспорті, на вулиці, в магазині, театрі. Цей чималий україномовний матеріал фактично ще невідомий жителю Ук-
раїни.
Не знаю, чи сприяють популяризації українського слова вул. Октябрська (укр. мовою)та міста Южноукраїнськ чи Сєвєродонецьк. Може, варто
в рамках адміністративної реформи переглянути найменування населених пунктів України і зробити їх відповідними до правил української мови?
Для популяризації української мови зовсім не використовується свобода віросповідання. Український народ усвідомлює відповідальність перед Богом — серед нас є багато людей, які щиро вірують. Мої співгромадяни регулярно відвідують Божі храми, слухають Слово Боже. Та мова, якою чують вони Слово Боже, на жаль, дуже часто не є українською. І складно говорити, чи не повинна в цю «мовну парафію» втручатись держава, бо результатом її відсторонености є невміння мирян спілкуватися із служителями Церкви. Та не тільки мирян. Наприклад, на державному рівні очільників християнських церков здебільшого вітають із днем народження, із ювілеєм, проте для таких осіб важливішим є тезоіменитство, хіротонія. Думаю, особисте привітання Глави держави з річницею хіротонії було б ориґінальнішим і цікавим як для очільника церкви, так і для мирян такої церкви.
Держава не залучає в повному обсязі та не використовує потенціал наукових інститутів Національної академії наук України, зокрема Інституту української мови та Інституту мовознавства імени О. Потебні. Не задіяні до процесу порятунку української мови і кафедри української мови вищих навчальних закладів, а це тисячі висококласних фахівців, причому у всіх частинах України. Вища атестаційна комісія України теж може долучитися до цього процесу шляхом формування актуальних тем із української мови чи методики її викладання.
Одним із дієвих заходів для популяризації добірного українського слова можуть стати прямі трансляції урочистостей, вечорів пам’яти, інших масових заходів, які проводяться в Україні. Святослав Вакарчук уже подав ідею популяризації України, українського через трансляцію по телебаченню церемонії вручення найвищої відзнаки України — Національної премії імени Тараса Шевченка. Та й справді, комерційні проекти типу «Людина року» доступні телеглядачам. До слова про Шевченківську премію. Ефективним засобом популяризації України, і не тільки українського слова, мало би стати масове видання творів лавреатів цієї престижної відзнаки. Думаю, твором Марії Матіос «Солодка Даруся» зачитувалися б не тільки письменники та критики, а всі, як прийнято говорити, пересічні українці.
Із нормативних ініціатив хотілося б запропонувати таке. В обов’язковому порядку у всіх установах, органах державної влади, вищих навчальних закладах, суб’єктах господарювання запровадити україномовну філологічну службу, фахівці якої редагували б усю документацію, що пропонується ініціатором написаного. У товаристві, де я працюю, на щастя, є літредактор. Але за правилами локального законодавства літературному редакторові читати дають лише те, що виходить за підписом голови правління. А проте голова правління крупного відкритого акціонерного товариства із розгалуженою системою регіональних філій та значною кількістю структурних одиниць по всій Україні не все візує особисто. Та й на місцях відбувається творення документів, і почасти із дуже цікавими результатами. Наприклад, на сайті товариства якось віднайшла оголошення такого змісту: «Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» оголошує конкурс із придбання протягом трьох півріч значної кількості ліцензій на антивірусне програмне забезпечення виробництва компанії Trend Місго: ScanMail for MS Exchange та Spam Ргемегпіоп SolLltiol1. В разі Вашого бажання прийняти участь в конкурсі, для отримання пакету конкурсної документації звертайтесь за адресою…» Я довго не могла зрозуміти, що означає «з придбання протягом трьох півріч значної кількості ліцензій»? Ніяк не «в’їжджала», де тут чогось не вистачає: коми, крапки чи ще якогось розділового знака. А виявилось до банальности просто: контактні особи мені роз’яснили, що було оголошено конкурс на придбання значної кількости ліцензій і що цей конкурс триватиме півтора року (по-їхньому — три півріччя). Отак. Якби оголошення перевірив філолог, такого не було б. Фахівці вказаного профілю мали би бути підпорядкованими першій особі, наприклад, як юридичні
служби.
Державним органам, відповідальним за реєстрацію юридичних осіб, слыд заборонити реєструвати неграмотні найменування суб’єктів господарювання. У Києві на весь білборд красується «Східно Європейсь-
кий банк» — у той час, як таку назву слід писати разом. Розповсюджувачам реклами не можна дозволяти поширювати рекламу, яка не відповідає правилам української мови. Кричущий приклад: кияни пам’ятають щит із написом «Тать’яна Недєльська» перед концертом популярної співачки.
Усе це за мудрого управління має дати позитивний результат. Можливо, для координації такого процесу і потрібен окремий орган державної влади, в якому багато українців бачать шлях порятунку української мови. Проте найголовнішим має стати неухильне дотримання законодавства України. Втім, і тут бажано без фанатизму… Я маю практику примусового до вивчення Основного Закону України у вищому навчальному закладі. На зорі своєї викладацької молодости я пробувала майже випускників технічного вищого навчального закладу змусити вивчити норми всіх статей Конституції України. Таке бажання було викликане тим, що сам Основний Закон варто знати всім, хто є громадянином України, та й сама я могла його напам’ять вивчити лише зі студентами. Ефект від примусу виявився закономірним і очікуваним. Мої студенти взяли і… поскаржилися на мене, звинувативши в упередженому ставленні. Спеціально було створено вишівську комісію, мене довго і наполегливо «опрацьовували», переконували, що це занадто. До чого я веду? Висновок простий: усе, що робитиме силою чи то Президент України, чи небайдужа українська громадськість, матиме однаковий результат — несприйняття, або, в кращому випадку, упереджене ставлення. Тому до всього слід шукати тактовного підходу.
Як гарант Конституції Президент мав би зважати на положення українського законодавства і не призначати на відповідальні посади осіб, які не володіють державною мовою. Приклади таких призначень уже за післяпомаранчевої України, на жаль, ми маємо.
Угодою про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання від 29 листопада 2007 року передбачено забезпечення цілісности мовно-культурного простору України; підвищення ролі української мови як державної. З метою створення цілісного національного мовно-культурного простору, який ґрунтується на утвердженні української мови у всіх сферах суспільного життя, учасники Коаліції зобов’язалися ухвалити Концепцію державної мовної політики і нову редакцію Закону «Про мови», що базуватимуться на конституційному положенні про забезпечення повноцінного функціонування державної мови на всій території України і в усіх сферах суспільного життя, передбачаючи водночас вільний розвиток російської та інших мов національних меншин України; привести Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у відповідність із метою і об’єктом Хартії шляхом внесення в діючий Закон змін і доповнень. Також «коаліціянти» взяли на себе зобов’язання створити систему державної підтримки для видавництв, що здійснюють проекти з перекладу світової літературної та наукової класики українською мовою. То чому ж досі ніяк не запрацює державний проект «Українська мова»?!

Надія Князева