Як містер Скрудж став качуром

 

При згадці імені «Скрудж Мак-Дак» в уяві найчастіше виникає біленький качур із циліндром на голові, тростиною і двома знаками «$$» замість очей. Волтдіснеївський персонаж із «Качиних історій» так міцно в’ївся у пам’ять, що ім’я Скрудж інших асоціацій не виникає. Утім, історія цього образу почалася зовсім не з мультиплікаційних кадрів, а на книжкових сторінках. Адже Скруджа створив зовсім не Волт Дісней, а Чарльз Діккенс.

 

 

Для своєї «Різдвяної пісні в прозі» Чарльз Діккенс 1843 р. створив багатія на ім’я Ебенезер Скрудж, для якого єдиною суттю життя, єдиним предметом його любові та причиною хворобливої пристрасті були гроші, а все інше видавалося безкорисним, зайвим й не вартим існування. А більш ніж сторіччя потому, 1947-го року Карл Баркс у коміксі «Різдво на горі Бер» вигадав качура Скруджа Мак-Дака. Після наступних появ пернатого Скруджа, персонаж, мабуть, і сам би не повірив, що колись був людиною.

 

На хвилі популярності у 1952 році виходять комікси «Дядечко Скрудж», а 1967 року персонаж з’являється на екрані у мультфільмі «Скрудж Мак-Дак і гроші». У 1983 році вкотре згадують «Різдвяну пісню» Діккенса в мультику «Різдвяна пісня Міккі Мауса», де старий скупердяй Ебенезер Скрудж повертається, аби остаточно вкарбуватися глядачам у пам’ять в образі качура. А вже за чотири роки глядачі насолоджуватимуться «Качиними історіями»…

 

І все ж волтдіснеївський Скрудж почався з рядків «Різдвяної пісні в прозі». Її головний персонаж – Ебенезер Скрудж – колись бідний, а згодом надміру багатий власник бізнесу, монополіст, принаймні в межах свого міста, який живе тільки заради накопичення й збереження капіталу. Гроші – його замкнутий світ, єдине, що він бачить, на що реагує і що дає йому відчуття існування. Він їх рахує щодня, тому схожий на обчислювальну машину, якій сенс для існування надають тільки гроші, гроші, гроші… Усе його життя дорівнює одному дню, і цей день ідентично повторюється триста шістдесят п’ять разів на рік. Життя Скруджа – суцільний автоматизм і прагматизм.

 

Скрудж-людина існує занурено в глибоку самотність. І якщо в дитинстві ця самотність була зумовлена незалежними від нього чинниками, то пізніше, коли у Скруджа з’являється право вибору, він стає самітником уже свідомо. Варто згадати хоча б розмову з коханою, яку він проміняв на грошовий ідол і кар’єру. Емоції для нього підмінені автоматизмом. Багатство ізолювало Ебенезера не тільки від світу й родини, але й від спогадів. Жодних думок про минуле, де так часто відчував радість життя поруч із близькими людьми, їхню любов і підтримку, ніяких мрій – все те, чого прагнув, – лише гроші. Окрім золота, Скрудж нічогісінько не бачив. Жив у вбогому, холодному домі, харчувався вівсянкою – скупість для нього стала… чеснотою. Лише завдяки втручанню неземних сил (три духи – минулого, теперішнього й майбутнього) Ебенезер Скрудж прозріває, отямлюється із запізнілим відчуттям гіркої самотності й безсилля… Його лікують спогади — колишнє відчуття щастя; лагідне передсвяткове сьогодення, де Скруджеві місця вже давно немає; а також – примара можливого майбутнього – смерті у самотності. Побачене й пережите напередодні Різдва кардинально змінює Скруджа на краще: перероджений скнара навідує свого єдиного племінника, допомагає сину-каліці свого клерка, підтримує доброчинність, намагаючись наздогнати всю втрачену радість життя.

 

Діснеївський мультсеріал «Качині історії» теж розповідає про бідного хлопчину, який з часом розбагатів і став монополістом світового масштабу. Як наслідок, його засліпила жадоба до грошей. Для нього, як і для персонажа Діккенса, багатство стає ізолятором від зовнішнього світу, в тому числі й від родини. Символом виступає грошове сховище за містом (як фірма «Скрудж і Марлі» у «Різдвяній пісні»), де Скрудж днями тільки те й робить, що підраховує капітали. Подія, через яку перероджується Скрудж-качур, настає вже в першій серії – Дональд Дак віддає своїх трьох племінників Біллі, Віллі й Діллі (пам’ятаєте, різдвяних духів теж було три!) на виховання багатієві.

 

Цікаво, що діккенсівський містер Ебенезер зовсім позбувається всіх своїх попередніх вад і натомість набуває нових чеснот, а от діснеївський Мак-Дак демонструє співіснування трохи послаблених хиб із нововідкритими позитивними рисами. Бо любов до племінників і друзів, щедрість і прив’язаність до близьких людей не заважають качуру водночас лишатися скупуватим, ненаситним на гроші, не надто доброзичливим і холодним до всіх ворогів та конкурентів. Зрештою, в очах близьких Мак-Дак зі своїми слабкостями й хибами виглядає комічно й трохи інфантильно, викликаючи в глядача доброзичливу усмішку. Скрудж не є аж таким «аскетичним» у своїй скупості, щоби обмежувати себе у хорошому помешканні чи харчуванні, як це робить його «прототип» Ебенезер.

 

Окрім «біографічних» моментів і рис характеру, об’єднує двох персонажів казковість самих історій (вигадані країни, чарівні істоти, пригоди як етапи ініціації, магія), повчальний характер і повісті, і мультфільму. Основна ж причина відмінностей двох Скруджів – різні художні форми втілення (повість – мультфільм) і різні настанови авторів. Повчальність і моралізаторство «Різдвяної пісні в прозі» свідомо наголошені Діккенсом і підкресленні сакральним часом – передріздвом. У передісторії до «Різдвяної пісні» Чарльз Діккенс згадував, що ідея написати книжку про Скруджа з’явилася після розмови з ученим-економістом Смітом, який щиро переймався станом пригнобленого простолюду й бідних дітей тогочасної Англії. Повість стверджувала необхідність милосердя, злагоди й любові серед усіх, надто ж у час перед Різдвом. Натомість ув історіях про Скруджа Мак-Дака домінує детективно-пригодницький елемент, необхідний для наймолодших глядачів, аби не знудити малят багатосерійністю. Цікаво, що Скруджа, який буцімто «переродився» і в літературному, і в мультиплікаційному варіанті, знову захопила «золота лихоманка»! Уявіть тільки, скільки грошей приніс Діснеєві образ качура-скнари, і ви навряд чи повірите, що Скрудж захоче колись змінити амплуа.

Ірина Ковбаса