Жадан колядує, а Дяченко спілкується з драконами… Письменницькі традиції зустрічі новорічних свят.

Періодично ми нагадуємо собі, що письменники – це, по суті, такі ж люди, як і ми з вами. Однак завжди лишається бажання дізнатися: то які ж вони там, за межами письменства? Чи люблять Новий рік? Чи стоять у них на столі 12 різдвяних страв? Чи, можливо, з ними відбуваються якісь містичні речі? Про традиції  зустрічі новорічних свят розповідають Наталка Снгяданко, Тарас Прохасько,  Сергій Жадан, Марина та Сергій Дяченки.

Наталка Сняданко

– Чи будете святкувати Новий рік?
– Будемо святкувати, оскільки маю двох малих дітей, а їм це потрібно. Буде весело й цікаво: ялинка, іграшки, подарунки – все, як годиться. Але взагалі я не схильна до календарних ритуалів. У мене є ритм існування, і він необов’язково вписується в календарний рік. У декого заведено підбивати підсумки під кінець року, я цього не роблю. Підсумки потрібно підбивати кожного дня, бо ніколи не знаєш, чи доживеш до наступного Нового року.
– Чи був у вас якийсь особливий Новий рік?
– У студентські роки святкувати новорічні свята було певним драйвом. Ми їздили в гори, коли могли. А коли не було такої можливості, влаштовували щось вдома. У нас було поетичне угрупування ─ одного разу ми самостійно влаштували перформенс. Самі написали цілу оперу, розподілили ролі. Кожний виходив і виконував свою роль. Це було в театрі. Ми його закрили і намагалися творити якісь містичні ефекти. Було дуже гарно.

Тарас Прохасько
–Чи будете святкувати Новий рік?

– Я ставлюся до Нового року із розумінням, що приходить Новий рік, тобто толерантно. Святкую його виключно вдома і ніколи не маю планів на наступний рік. Можу вийти на двір в новорічну ніч. Але я ніколи ще не їздив з дому на Новий рік. Ми також обов’язково шануємо родиною святу вечерю. Зрозуміло, що святкуємо її вдома, вечеря складається з 12 страв, потому можна піти трохи поколядувати. В нас є файне франківське товариство, з яким ходимо по своїх друзях майже цілий день.
– Траплялися якісь містичні випадки під Новий рік?
– Я є християнин, і всякі такі штучки мене не цікавлять. Можливо, можна вважати за містичну історію те, що я його кілька разів просипав. Але це радше не містика, а нормальна реакція змученого за день тіла.

Сергій Жадан
– Чи будете святкувати Новий рік?
– Я не люблю святкувати Новий рік. Тобто це не принципове ігнорування, коли я лягаю спати о дев’ятій вечора. Просто мені видається трохи смішним це свято, таким радянським, особливо ці традиції, пов’язані із шампанським, салатом олів’є і переглядом «Іронії долі» та «Блакитного вогника». А найгірше, що люди вбивають собі в голову маячню: як ти зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. І намагаються штучно веселитися, штучно сміятися, зібрати якусь компанію, яка штучно веселиться. Врешті-решт всі напиваються і п’ють протягом всього наступного року, щоб традиція справдилася.
– Колядувати ходите?
– Так, ще колись у молодості, на початку дев’ностих, ходив колядувати разом із молоддю, що належала до різних патріотичних, націоналістичних організацій. Вони робили вертепи, і ходили колядувати до губернатора, мера, начальника Служби безпеки України. Причому всі чиновники страшно лякалися, бо це були перші роки незалежності. Вони не знали, як реагувати. Вони розуміли: якщо вигнати колядників – буде поганий резонанс у суспільстві. Тому давали купу алкоголю й іншого такого зі свого столу, тож походити поколядувати було дуже вигідно. А цього року хочу власне поїхати в Карпати, почути автентичне виконання колядок. Я знаю одну місцину, де люди це роблять дуже гарно, хочу це побачити на власні очі.
– Траплялися якісь смішні історії під Новий рік?
– У голодні студентські роки, десь в 1993-94, ми з моїм приятелем, Васею Комуністом залишилися святкували Новий рік у гуртожитку. У нас не було й копійки грошей, але ми вирішили, що Новий рік святкувати треба ─ й обов’язково з ялинкою. Але купити її грошей не було, тягнути з лісу через ціле місто ─ і незручно, і далеко. Ми виходимо з гуртожитку і бачимо ─ за сто п’ятдесят метрів ростуть ялинки. І вирішуємо одну вкрасти. Взяли пилку й поплазували з нею у зубах по кучугурах до ялинки. А це дев’ята-десята вечора 31 грудня. Місто хоча й у темряві, але ж якісь вогні горять. Ми спилюємо ялинку, вона падає ─ і з’являється будівля, що стоїть за нею, із табличкою “Районне відділення міліції”… Так ми вкрали в міліціонерів ялинку.

Сергій та Марина Дяченки
– Які зимові святкові звичаї, ритуали, дійства вас приваблюють?

– Новий рік і Різдво – наші улюблені свята. Ми чудово вміємо співати колядки і щороку тренуємося. Обожнюємо наряджати ялинку, запалювати свічки і отримувати подарунки від Святого Миколая – й оскільки ми, як правило, добре поводимося цілий рік, він дарує нам що-небудь хороше. Різдво ми збираємося зустрічати в Закопаному – в горах. Колядувати будемо всією сім’єю, крім кота (він залишиться вдома).
– Із вами траплялися якісь новорічні пригоди?
– Минулого року ми відзначали Новий рік в Новій Зеландії. Там кінець грудня і початок січня – розпал літа. Ми купалися в океані. А в одному з найкрасивіших місць цієї казкової країни, в затоці Мілфорд Саунд, де з гір струмують тисячі водоспадів, Сергій вночі не просто бачив дракона, але й спілкувався з ним.

Іра Татаренко.