Справедливість із державним обличчям

Стосунки держави й літератури в Україні завжди були непростими. Одних письменників завалювали нагородами й званнями, інших – уперто не помічали. Але здається, держава нарешті взялася за літературу серйозно й послідовно.Із джерел, які заслуговують на довіру, редакції стали відомі деякі деталі Положення про Шевченківську премію, що його зараз розглядають у секретаріаті Президента. Зокрема, там міститься пункт, покликаний ліквідувати традиційну несправедливість у розподілі державних нагород.

 
ДЧ уже відзначав, що різні області по-різному представлено серед ушанованих Шевченківською премію. І коли Полтавщина може похвалитися двадцятьма лауреатами, то Рівненщина – тільки одним. Тож про яку єдність Сходу й Заходу може йтися в таких умовах? Аби подолати цю ганебну ситуацію, з наступного року й надалі щодва роки Шевченківський комітет контролюватиме територіальне представництво номінантів.

 
Так, 2010-го року на премію зможуть претендувати тільки представники «ображених» Одещини, Херсонщини, Рівненщини, які мають по одному лауреату, й Криму, який не має жодного. 2011-го премію вручатимуть без обмежень, зате 2012-го до пільгових регіонів долучаться Буковина, Миколаївщина, Луганщина й Запоріжжя, в активі у яких по три лауреати. І так триватиме поти, поки різні області України не зрівняються за кількістю відзначених літераторів.


Ми вітаємо рух держави до справедливості. Однак і тут не обходиться без перегинів. Національна комісія з питань моралі почала експертне вивчення класичних творів, які планує друкувати харківське видавництво «VIP-издат». Стривожені інцидентом із книжкою Олеся Ульяненка, наклад якої доведеться знищити, видавці вирішили заздалегідь отримати всі погодження. І деякі класичні твори викликали неоднозначне ставлення експертів. Скажімо, при виданні роману Панаса Мирного «Повія» видавцю рекомендовано змінити назву. А «Записки кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка, швидше за все, зовсім не отримають зеленого світла.


І хоч наша газета не схвалює подібне рішення, проте ми не можемо не відзначити, що воно є справедливим – не одному ж Ульяненку бути офірним цапом. Винниченка, наприклад, ще за життя звинувачували у порнографії, хоч спеціальної комісії тоді ще не було.

 

                                                                                                                                                                            1.04.2009.