Штатна муза Оноре де Бальзака

Давно відомо, що за кожним чоловіком, який чогось досягнув, стоїть видатна жінка. Тому не дивно, що в історії світової культури митцева муза зазвичай посідає почесне місце поруч із самим митцем. Їхні долі сплітаються і йдуть в аннали історії одним пакетом. Звичайно, не можна сказати, що Евеліна Ганська зробила Бальзака Бальзаком, проте світову літературу вона, безсумнівно, збагатила – нехай і опосередковано, шляхом вісімнадцятирічного (ну, просто заслужена муза!) впливу на генія… Але впливу досить відчутного, аби на камеї з профілем Бальзака різьбили і її профіль. Причому її подвигу не повторила жодна Бальзакова коханка – а їх у нього був просто вагон і маленький візочок…

Хто би тепер згадував про дружину маршалка дворянства на Волині Евеліну Ганську з усім її гострим розумом, ерудицією, набожністю, шляхетними манерами, графським титулом, замком Верхівнею, 21000 га землі й понад 3000 душ кріпаків та рештою чеснот, якби це все не привабило Бальзака?
Власне, Евеліна була, так би мовити, Бальзаковим ідеалом у квадраті, задовольняючи як його дрібнобуржуазні, так і високодуховні запити. Адже Бальзак був людиною з плоті і крові: все життя потерпав від безгрошів’я й боргів, власних родичів та свого плебейського походження… і, звичайно, мріяв виправити це все одним махом, одружившись із багатою аристократкою. А у випадку шлюбу з Евеліною Ганською він одержував бонус у вигляді кревної спорідненості з родами Ржевуських та Лещинських, ставав швагром ад’ютанта російського царя і родичем першої придворної дами імператриці.
Проте, звичайно, цього всього було би замало для вісімнадцятирічного роману – та ще й сповненого перешкод – як часових, так і просторових (спочатку Бальзак і Ганська терпляче чекали смерті пана Ганського, на двадцять три роки старшого за дружину, потім кілька літ пішло на отримання всіх потрібних дозволів для укладення офіційного шлюбу, потім Бальзак тяжко захворів). Бо Евеліна Ганська залишила слід у літературній спадщині Бальзака.
Адже саме у Верхівні, куди у 1847 р. Бальзак приїхав відпочивати після революційних подій у Франції, ним було завершено другу частину «Зворотного боку людської історії». Власне, Україна, «ця пустеча, царство хлібів, ці прерії Купера», нормальне середовище Евеліни, стала для Бальзака новим світом – і не лише тому, що він тут був щасливий, коханий і навіть мав слуг (одвічна плебейська мрія). Він писав на батьківщину: «Важко собі уявити, які незліченні багатства зосереджено в Україні. Та вони втрачають свою цінність через брак залізниць. Нещодавно я ходив на фільварок Верхівні, де молотили пшеницю. Мене вразила кількість величезних скирт… Але злодійство економів, недбайливе господарювання значно знижують прибутки. При палаці є багато майстрів і майстерень. В пані Ганської близько трьохсот слуг, і з них навіть створено оркестр. Господарі Верхівці мають ще сукновальню. Вона виготовляє щороку десять тисяч шматків прегарного сукна». Це було великим потрясінням для свідомості французького буржуа… Не кажучи вже про культурний шок. Коли Бальзакові влаштували екскурсію до Києва, він описав свої враження так: «І ось, нарешті, я побачив Північний Рим з трьомастами церквами, багатствами Лаври і Святою Софією… А навкруги – українське степове безмежжя. Зовсім не зайве глянути хоч раз на це. Мене зустріли дуже люб’язно. Уявіть собі: один багатий селянин прочитав усі мої твори і щонеділі ставить святому Миколі за мене свічку»… Родинні перекази Ржевуських (з роду яких і походила Евеліна) та події з її реального життя неодноразово потрапляли у сюжети Бальзамових творів («Пані де ла Шантрі», «Мнима коханка» та ін.). А після смерті письменника вона навіть позакінчувала деякі його рукописи і підготувала їх до публікації.
За іронією долі законний шлюб Бальзака та Ганської, такий довгоочікуваний і вистражданий, протривав лише три місяці. Здавалось би, нарешті все склалося, всі мрії збулися – тепер тільки, як у казці кажуть, жити-поживати і личаком добро возити… Але Бальзак, давно підірвавши своє здоров’я, просто згас. Проте шлюб був не кульмінацією цього роману, а, так би мовити, його післямовою. Евеліна Ганська до того часу, коли стала на рушничок із талановитим французом, уже майже все йому дала: інтелектуальне спілкування (лише його епістолярний прояв чого вартий!), своє кохання, Україну, тиху гавань і можливість творити, не «годуючись із чорнильниці», а просто насолоджуючись… Яка ще муза може таким похвалитися?

Атанайя Та.