У вересні Кідрук презентує новий технотрилер “Жорстоке небо” (УРИВОК)

*

Роман “Жорстоке небо” Максима Кідрука вийде у вересні.

“Уперше головним героєм книги стане жінка. Така собі матуся двох хлопчиків, батько якої конструює літаки. А в центрі технороману – авіакатастрофа, і літак – українського виробництва”, – каже автор.

Дізнавшись істинну причину аварії, жінка постане перед нелегким вибором: зберегти славу батька-проектувальника чи убезпечити авіакомпанію від подібних катастроф у майбутньому.

У трейлері до “Жорстокого неба”використані справжні аудіозаписи із “чорних скриньок” пілотів, які потрапили в авіакатастрофу.

 


 

13 лютого 2013, 22:03 (UTC +1)
У повітрі над Міжнародним аеропортом Париж-Північ

Пориви вітру кидались на літак, як сторожові пси, перетворюючи останні хвилини перед приземленням на пекло. «ААРОН» наближався до аеропорту Париж-Північ, з останніх сил утримуючись на глісаді[1]. Секунд тридцять тому лайнер перетнув нижню межу хмар, але ні Ротко, ні Ріґґсон цього не зауважили: сніг сипав настільки щільно, що ніякої різниці між хмарами та власне завірюхою не було. Дві пари потужних фар, розташованих на крилах у місцях з’єднання з фюзеляжем, вихоплювали з темряви лиш ошаліле нуртовище сніжинок.
Метью Ріґґсон занервував. Від землі їх відділяло менше двохсот метрів, але пілоти не бачили жодного вогника, що вказував би на наближення до аеропорту. Непросто зберігати самовладання, коли несешся до землі в умовах нульової видимості, покладаючись лише на покази приладів; коли здається, що тієї землі більше немає, що в цілому всесвіті не існує нічого, крім пітьми й бурану; коли залишається тільки молитися, щоби те, що вирине перед тобою наступної миті, виявилось чистою і яскраво підсвіченою посадковою смугою, а не ангаром технічного обслуговування чи пасажирським терміналом.
Занепокоєння другого пілота передалось більш досвідченому Радиславу. Українець кинув погляд на альтиметр. 180 метрів. За нинішньої вертикальної швидкості (3,5 м/с.) до приземлення лишалося менше хвилини.
Землі не було.
— Лупить, дай Боже, — сказав Ротко, кивком указавши на заліплені снігом і пітьмою вікна. Сказав, аби не мовчати.
Метью у відповідь навіть не розтулив губ.
Короткочасний порив вітру вдарив по крилах зверху, і літак відчутно просів. Нутрощі і шлунки пілотів підперли легені. В ту ж мить у навушниках пролунав голос диспетчера:
— 1419, підтримуйте висоту. За моїми даними, опускаєтесь нижче від глісади.
Через значну бовтанку автопілот частково відімкнувся, і частину функцій з керування літаком виконували пілоти. Керував літаком Радислав, а тому відповів диспетчеру:
— Диспетчерська, все під контролем, набираємо, — Ротко посунув важіль керування тягою двигунів уперед і злегка потягнув штурвал на себе, повертаючи літак назад на глісаду. По тому доказав: — Сильна бовтанка.
— 1419, вас зрозумів. Продовжуйте посадку.
Через секунду Метью Ріґґсон схвильовано доповів:
—Пройшли сто метрів.
Радислав хотів заспокоїти другого пілота, але не встиг розтулити рота, коли черговий порив вітру скубонув літак і виштовхав його на кілька метрів угору.
— Уф!.. Хай йому! — українець ледве стримався, щоб не загарчати. Долоні спітніли, і на той момент Радислав уперше серйозно замислився над тим, що може не посадити літак і буде змушений йти на друге коло або взагалі завертати на запасний аеропорт. Якщо бовтанка біля землі посилиться, йому не вдасться притримуватися глісади, а тоді…
Метью не на жарт розхвилювався:
— Капітане, менше сотні, я її не бачу… не бачу смуги!
Ротко, недослухавши, перебив бельгійця і грубувато випалив:
— Ме́те, не шарпайся. Ми на глісаді. За чверть години питимемо каву в кімнаті для відпочинку.
Різкість у голосі подіяла: Метью Ріґґсон відновив самовладання, та через три секунди не втримався і випалив знов:
— Сімдесят метрів. Де вона?
Українець важко дихав:
— Усе в нормі! Видивляйся.
Радислав лівою рукою тримав штурвал, правою вчепився в регулятори тяги двигунів, Метью мав би стежити за висотою і швидкістю, але обидва, витягнувши шиї, вгризалися очима в снігове місиво за вікнами кабіни. Нічого не змінювалось — та ж сама круговерть з чорноти та снігу, що на швидкості налипав на вікно. І тільки покази альтиметра неухильно скочувались до нуля.
60 метрів…
«Ще сотня футів, — подумав Радислав, — і посадку дове…»
Несподівано другий пілот загукав:
— Є… Є візуальний контакт! Бачу вогні смуги.
Українець подався вперед. Крізь, здавалося, непробивну товщу завірюхи проступили три ряди світлових цяток — червоні з боків і білу в центрі. Вони простягалися вдалину, зникаючи в хуртовині. Посадкова смуга!
—Підтверджую, — Радислав видихнув і прибрав руку з важелів тяги. — Сідаємо!
Метью Ріґґсон хотів відрапортувати, що почув команду, але не встиг. Літак перетнув позначку висоти 50 метрів, після якої другий пілот повинен був, спостерігаючи за альтиметром, уголос відраховувати метри, що залишалися землі.
— П’ятдесят метрів… — спокійно відчеканив бельгієць.
Смуга проступила чіткіше.
— Сорок…
Праворуч вигулькнули вогні паралельної посадкової смуги і магістральної руліжної доріжки Альфа-Хотел. Далі за ними крізь сніжну масу прорізались вогні терміналів і наземних ліхтарів. Будівлі аеропорту Париж-Північ випливали із завірюхи, немов зображення на щойно відзнятій полароїдній фотографії.
— Тридцять…
Радислав обома руками стискав штурвал і не зводив очей з торця смуги 22L, готовий відреагувати, якщо який-небудь вихор спробує в останній момент зіштовхнути «ААРОН 44» з глісади.
— Двадцять…
До восьми широких білих ліній, якими позначено початок смуги, лишалось не більше ста метрів. І в цей момент українець помітив таке, від чого волосся на потилиці здибилося.
— Що за?!. — Радислав зіпнув ротом, наче викинута на берег рибина. На мить чоловіку перехопило подих. Зрештою він гримнув російською: — ТВОЮ МАТЬ!
Другий пілот скинув голову.
Погляд Ротка сфокусувався на нечітко окресленій громадині, що стриміла просто в центрі посадкової смуги за кілометр від літака. Вже в ту мить командир екіпажу мав би зреагувати, ривком переставивши важелі тяги двигунів у положення «TO/GA»[2] і потягнувши штурвал на себе. Ротко чітко бачив перешкоду і, попри це, цілу секунду не вживав жодних заходів. Пілот наче задерев’янів. Чому? Бо його мозок відмовлявся опрацьовувати побачене. Незважаючи на те, що зір визнано основним органом чуття людини, очі насправді є вельми ненадійним джерелом інформації. Протягом секунди в голові Радислава снігоочищувача не існувало з тієї простої причини, що його мозок вважав, що снігоочисника не може, а точніше — не мало би бути на діючій злітно-посадковій смузі.

*

Хтозна, можливо, саме ця секунда мала вирішальне значення.
Першим зорієнтувався Метью.
— Снігоочищувач! — заволав другий пілот, упізнавши у громадині із розмитими обрисами машину для розчищення смуг від снігу. Не чекаючи команди капітана на скасування зльоту, він пересунув важелі тяги двигунів уперед — на повну потужність — до перемикача «TO/GA».
Одночасно з рухом Метью Ріґґсона в навушниках пілотів залунав переляканий голос диспетчера:
— Континенталь 1419! Набирайте! Набирайте висоту!!! — хтось із зали управління польотами спробував попередити екіпаж, сподіваючись, що пілоти встигнуть вивести лайнер на друге коло.
Радислав Ротко кліпнув і, все ще не до кінця усвідомлюючи чи, мабуть, не вірячи в те, що відбувається, машинально спробував відповісти:
— Е-е… диспетчерська… — і згаяв ще півтори секунди. «ААРОН 44» секунду назад зі швидкістю 135 вузлів пролетів над торцем посадкової смуги 22L і, продовжуючи втрачати висоту, наближався до двох широких поздовжніх рисок, що розташовані за триста метрів від краю смуги і якими позначають точку торкання. Засніжене летовище мелькало за вікнами кабіни з кошмарною швидкістю — ефект від зближення із землею. На той момент висота лайнера над смугою була не вищою від семи метрів — заледве висота двоповерхового будинку.
Зрештою через дві з половиною секунди після того, як молодий Ріґґсон самостійно перевів двигуни у злітний режим, Радислав струснув заціпеніння і гарячково скомандував:
— Go around!!! Full power![3] — одночасно тягнучи штурвал на себе.
— Не знаю… Не йде! — злякано бовкнув другий пілот, учепившись у штурвал.
— Що?! — Ротко швидко зиркнув на важелі тяги біля правого коліна, переконавшись, що обидва поставлено в крайню передню позицію. Досвідченому пілоту знадобилась доля секунди, щоб збагнути: перемикач «TO/GA» активовано.
«ААРОН» тим часом, підкоряючись команді з кабіни пілотів, слухняно задер носа і продовжував мчати вперед, витримуючи висоту 5 метрів. Спрацював ефект екранування[4], тобто відбивання повітря, відтиснутого крилами до землі, назад і створення таким чином додаткової підйомної сили. Нетривале витримування літака на малій висоті, спричинене екрануванням, трапляється під час посадки будь-якого лайнера.
До снігоочищувача лишалось трохи більше шестиста метрів.
— Не йде!.. — з відчаєм повторив Метью. Радислав чи то не почув, чи то не зрозумів другого пілота. — Господи, не вбивай мене! — запанікував другий пілот.
Одночасно із розпачливим вигуком бельгійця кабіну затопив гул двигунів, що вийшли на повну потужність. Стрілки на цифрових дисплеях, що відповідають параметрам N1 та N2, рвонули до позначок 100%. «ААРОН» наче прокинувся, але висоти не набирав. Річ у тім, що відхід на друге коло з гранично малої висоти безпосередньо перед приземленням, коли вже прийнято рішення і віддано команду «Сідаємо!», є напрочуд складним і стресовим маневром і для літака, і для членів екіпажу. Навіть якщо вертикальну швидкість у моменти, що передували приземленню, було витримано в межах норми (3,5-4 м/с.), двигуни літака не можуть забезпечити створення такої тяги, яка б уможливити моментальне нівелювання кінетичної енергії, спрямованої до землі.
«ААРОН» просів, торкнувшись колесами смуги, і тут-таки, підхоплений двигунами, що ревли, перемелюючи сніг з чорнотою і вітром, відірвався від землі.
— Метью, давай на себе! На себе-е!!! — закричав Радислав.
Пілоти щосили тягнули штурвали на себе. Борючись із перевантаженням, що виникло через різку зміну напрямку руху, обоє висунулися з крісел і приклеїлися поглядами до вікон, кожен зі свого боку, намагаючись понад високо задертим носом лайнера розгледіти, скільки лишилось до снігоочищувача.
Від дванадцятитонної машинерії їх відділяло менше трьохсот метрів.
— Давай! Давай! Давай! Давай же, блядь! — на цей раз Радислав горлав українською, адресуючи свої слова не Ріґґсонові, а літаку.
«ААРОН 44» став на крило і почав повільно набирати висоту. Дуже повільно.
Із вікон зали управління польотами за літаком невідривно стежило кільканадцять пар перелякано витріщених очей. Посивілий Ґастон Лем’єр стояв, затуливши половину обличчя зведеними докупи долонями, і не дихав. Він намагався відвернути голову, але очі наче примерзли до снігоочищувача.
Яскраве світло руліжних фар українського літака затопило сліпучим полум’ям кабіну «Øveraasen’а». Ноель Леґрас, чорношкірий водій, злякано обернувся і закляк, побачивши, що з нутрощів снігового бурану на нього вивалюється сорокатонний літак. Хлопчина обісцявся і за мікроскопічну мить збагнув, наскільки дріб’язковими й марними були його хвилювання через Свєтлану. Тепер він готовий був на що завгодно, готовий був споглядати, як його колишню пасію по три рази на день грають усі підстаркуваті менеджери «ArcelorMittal», аби лише не бачити того, що сунуло на нього із розлючених небес. Ноель крутнув кермо праворуч, намагаючись прибрати снігоочищувач зі смуги, хоча в глибині душі розумів: маневр марний. Якщо літак не підніметься достатньо високо, зіткнення не уникнути: надто велика різниця у швидкостях лайнера та неповороткого автомобіля з довжелезним причепом.
Відстань між «ААРОНом» і «Øveraasen’ом» скоротилась до ста метрів.
Два турбовентиляторні двигуни Д-436-44, розроблені Запорізьким конструкторським бюро «Прогрес» і виготовлені на заводі «Мотор-Січ», разом генерували 136 тисяч ньютонів тяги — неймовірна потужність як для регіонального реактивного лайнера, але цього було недостатньо.
Уже коли снігоочищувач щез із поля зору, сховавшись за носом літака, Радислав Ротко подумав про завтрашню зустріч в аеропорту ім. Шарля де Голля. Він прийде з квітами. Чому він раніше не подумав про квіти? З величезним букетом червоногарячих троянд! Марині має сподобатися. Чоловік уявив, як пригорне й поцілує дружину, стисне вередливу Асю і тут же, просто в залі прильотів, вручить Оленці коробку з iPad’ом. Він мріяв, як вони обійматимуть його, щасливо посміхаючись… Картинка не протрималася й секунди. Зникла, розсипалась, наче картковий будиночок. Коли Радислав востаннє бачив снігоочищувач, той був надто, надто близько.
«Все, б**дь, пи**ець!» — торохнуло в голові пілота. Не буде ніякої зустрічі! Не буде ніяких троянд. Оленка не дочекається планшетного комп’ютера. Марина не зіщулиться в його обіймах. Знаючи, що один із бортових самописців веде запис розмов у кабіні, Радислав захотів щось сказати, швидко промовити щось таке, щоби потім, коли записи розшифрують, його сім’я зрозуміла, як сильно він їх любить і як за ними сумуватиме, хай де опиниться.
Чоловік промовчав, не дібравши слів.
До зіткнення лишилося менше секунди.
Ґастон Луї Лем’єр заплющив очі, зрозумівши, що борт 1419 не встигне набрати висоту і віддалитись від землі на безпечну відстань.
Ноель Леґрас, зрозумівши те ж саме, істерично закричав і притиснув голову до керма.
«ААРОН», помалу звільняючись з обіймів сили тяжіння, злетів на чотири метри над смугою — майже достатньо, щоб перелетіти «Øveraasen». Майже…
Права стійка шасі літака, практично одночасно з правим двигуном, врізалася в кабіну снігоочищувача, розірвавши метал, наче намоклий картон.
Останнім, що прозвучало в кабіні авіалайнера, була спокійна, навдивовижу суха і безбарвна, фраза Метью Ріґґсона, другого пілота:
— Mam, je t’aime[5]!

———————-
[1] Глісада — траєкторія польоту літального апарата перед приземленням.
[2] Перемикач «Take-off/Go around» (англ. «Зліт/Друге коло»), або «TO/GA» — це перемикач на автоматі тяги в кабіні пілотів сучасних пасажирських лайнерів, що має два режими: «Зліт» і «Друге коло». Перший режим використовують під час зльоту, другий — активують перед заходом на посадку. Якщо раптом під час заходу на посадку пілот розуміє, що з певних причин не може здійснити безпечне приземлення, перестановка важелів тяги в положення «TO/GA» забезпечує миттєве збільшення тяги двигунів, деактивацію автопілота (щоб літак припинив спуск по глісаді) і блокування будь-яких команд автомата тяги, котрі призначені для втримування літака в посадковій конфігурації. В екстреній ситуації використання перемикача «TO/GA» є найшвидшим і найбільш ефективним способом скасувати посадку і повести літак на друге коло.
[3] На друге коло!!! Злітний режим! (англ.).
[4] Аеродинамічний екран — ефект різкого збільшення підйомної сили крила під час польоту на невеликій відстані від поверхні води або землі. Екранний ефект — та ж сама повітряна подушка, тільки сформована не шляхом надходження повітря внаслідок дії спеціальних механічних пристроїв, а утворена потоком повітря, що нагнітається під крило динамічно, під час руху літального апарата.
[5] Ма, я тебе люблю! (фр.).
———————-

Ілюстрації до роману від Dmitriy Lastovka.

Фото: Sanchos Rodriges.

 

Трейлер до “Жорстокого неба”

 

Придбати книги Макса Кідрука.