«Сяючі» герої нашого часу

В редакцію «Друг читача» надійшов лист громадського діяча Костянтина Клімашенка, що стосується актуальної від лютого 2010 року проблеми існування-неіснування книгарні «Сяйво», та ролі в цьому процесі мера Києва . Публікуємо цей текст повністю.

Будівельникам не світлого майбутнього столиці присвячується

Ще декілька років тому мене дивувало доволі агресивне ставлення корінних москвичів до прибульців з відусюди. Тоді, подібне явище, здавалося для мого рідного міста навіть примарним. Але часи минули й Київ накривають хвилі гастарбайтерів (нім. Gastarbeiter, дослівно: гість-працівник) різного рівня та якості. Й ця епідемія неуклінно  та безжалісно всмоктує все те, що колись радувало не одне покоління киян, те що вони з тремтінням в душі зберігали та передавали своїм нащадкам. Навіть у страшних снах мені не марилось пришестя до керування Києвом екс – Комсомольського мера Олександра Попова (роки керування в Комсомольську:1994-2007), який завзято взявся знищувати історичні та культурні цінності невідомого  та ворожого до нього міста. Двохтисячолітній Київ – не Комсомольськ, кожен квадратний метр центру міста – це кілька шарів історії, кожен кубометр верхнього ґрунту – це безліч артефактів. Тому щось будувати в Києві набагато складніше – треба “вписувати” новобудови у тисячолітній контекст.
Але Попов трощить, знищує, руйнує та будує комерційно вигідні для його партнерів та спонсорів об’єкти.

Ще не зійшла зі шпальт ЗМІ історія загоряння 105-річного будинку у стилі модерн, розташованого по вулиці  Алли Тарасової, 4 – пам’ятки архітектури та  вивезення унікального фонду Музею історії міста Києва, що зберігався у Будинку Петра на Подолі й нові сенсаційні руйнації пронеслися над столицею: забудова буферної зони, що захищає Софію Київську продовжується; видавництво «АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»,  Державна академічна чоловіча хорова капела України ім. Ревуцького викинуті на вулицю та книгарня «Сяйво» вдруге відібрана рейдерами. В той же час, пан Попов, на відкриті  начебто оновленої книгарні повідомляє журналістам про свої культурологічні досягнення.

Справжнє досягнення –  відкрити оновлену муніципальну книгарню для чиновників та представників ЗМІ за зачиненими дверима для колишніх її працівників та звичайних книголюбів. Відкрити у супроводженні духового оркестру та багаточисельної гвардії міліціянтів, які захищали голову КМДА від схвильованих киян, що зажадали стати першими відвідувачами оновленої книгарні письменників. До речі, під час урочистості пан Попов проінформував журналістів про те, що начебто люди, що зараз намагаються потрапити до приміщення ї є злочинцями-рейдерами, що захопили «АБА-БА-ГА-ЛА-МА-Гу» та решту київських культурологічних об’єктів, а він до цього жодного відношення не має. Дивне ствердження, якщо він був настільки впевнений в свої версії, логічно було б передбачити  активні дії: маючи шалену гвардію міліціянтів під рукою та групу злочинців, й ще й  купу телевізійних камер, які могли б засвідчити його подвиг, треба було хапати варварів й кидати за грати, але ні…. чомусь поважний голова КМДА заблукавши у лабіринтах  запасного виходу з приміщення книгарні «Сяйво» заручився підтримкою охоронців та швиденько прошкрібся крізь ряди книголюбів до свого броньованого авто. Оце тобі герой!

Хіба не знає голова КМДА про рейдерську діяльність пана Артура Маргуліса, власника фірми «Триглиф», друзяки пана Черновецького та пані Кильчицької?  Саме Маргуліс з подачі своїх колись поважних покровителів за безцінь скупив низку об’єктів державної нерухомості в центрі Києва, в тому числі й дитячу бібліотеку, розташовану по вулиці Шота Руставелі.  Судячи за все, зараз Маргуліс отримав карт-бланш нового градоначальника й активно продовжує нарощувати свою імперію ціною виселення культурологічних об’єднань. І це відбувається навіть після підписання 6 січня 2011 року Президентом України Закону «Про культуру», який унеможливлює виселення об’єктів культурного спрямування . Саме Моргуліс «надибав» собі гарний будиночок по вул.  Басейна, 1\2, на перших поверхах якого й мешкали легендарна Чоловіча капела та відоме дитяче видавництво.

Якщо Олександру Попову відомий персонаж – знищувач, чому тоді він звинувачує  книголюбів, яким досьогодні не вдається потрапити до книгарні «Сяйво» ? До речі, вже минуло п’ять днів з моменту помпезного відкриття муніципальної книгарні, але її двері все ще зачинені для відвідувачів. Коли ж запрацює друкарський верстат, творча знахідка голови КМДА, вартістю 2,5 млн. грн.  та видасть киянам обіцяні шедеври світової класики!? На цю коштовну машинку вся надія, бо книжок, як виявилось на полицях книгарні представлене небагато, за оцінкою журналістів – близько трьохсот  найменувань непотребів, ріденько розташованих за периметром приміщення, хіба що заради антуражу. Невже впливовому керманичу КМДА Олександру Попову та іменитому корифею  красного письменства пану Драчу, який відкривав разом з головою оновлене «Сяйво», не вдалося переконати українські видавництва в доцільності постачання літератури в найкращу книгарню у світі?

Дивно, але ще в жовтні Олександр Попов, відвідуючи бібліотеку Лейпцизького університету Альбертіну пообіцяв мешканцям побратиму Києва найближчим часом вщент заповнити фонди бібліотеки українськими книжками. «Це прекрасний приклад міжкультурного діалогу, як наслідку 50-річної дружби Києва та Лейпцига. Таких проектів має бути більше», – сказав Олександр Попов своїм іноземним друзям. «Я знаю, що студенти університету вивчають українську літературу. Тому ми прийняли рішення передати до однієї із найвідоміших бібліотек книжки українських авторів», – підкреслив Олександр Попов… Знов голослівні обіцянки.

Як довго кияни терпітимуть вандалізм та знущання над історичним містом, колисанкою слов’янської культури? Чи ми маємо на власні очі спостерігати повторення програної битви культури та бидляцтва, коли немиті більшовики, після штурму Зимнього палацу, гадили в античні вази та підтиралися персидськими килимами? Може  є сенс перенести рейдерський апарат на його автентичну батьківщину…

Громадський діяч
Костянтин Клімашенко