Олександр Афонін: “Банкрутуючі мережі продовжують брати літературу у видавців, не розраховуються з ними, а потім зникають”

Наприкінці минулого року українські видавці підписали меморандум про створення книготорговельної мережі “Український книжковий альянс”. У її книгарнях продаватимуть продукцію українських видавців за фіксованою ціною без дистриб’юторських накруток.

Докласти зусилля до створення альянсу погодилося 11 видавництв. Серед них “Клуб сімейного дозвілля”, “Фоліо”, “Навчальна книга-Богдан”, “Ранок”, “Либідь”. “Український книжковий альянс” діятиме у рамках Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Її голова Олександр Афонін причинами створення альянсу називає неструктурованість книжкового ринку, великі накрутки на українську продукцію в іноземних мережах книгарень, нездатність дрібних видавництв дійти до читача на периферії.

– На яку кількість нових книгарень можна розраховувати?

– Їх не може бути ні мало, ні багато. У Радянській Україні існувало понад 4 тис книгарень. Зараз за даними Держкомтелерадіо є більше 8 тисяч книготорговельних точок. Що включає у ці книготорговельні точки – важко сказати. В обласних адміністраціях рахують навіть бабусь на лоточках, які продають по кілька книжок. Самих книгарень є близько 1 тис 400. Але у нас є сумніви щодо цієї цифри, бо за нашими розрахунками не набирається і тисячі. Нормальна книгарня повинна мати від 50 квадратних метрів, щоб представити 5-7 тис найменувань книжок. Таких книгарень має бути у країні хоча б 2-2,5 тисячі. Головне створити їх у районних центрах, куди книжка майже не доходить.

– Де шукатимете площі для майбутніх книгарень?

– Будемо звертатися до Президента і Уряду. Я вже підготував лист на ім’я Миколи Азарова. Є домовленості з В’ячеславом Кириленком про створення спеціальної робочої групи при комітеті Верховної Ради з питань культури і духовності.

– Поряд зі створенням мережі книгарень вирішуватимете інші питання?

– Займатимемося проблемою організації ринку електронної книги. Бо те, що відбувається в інтернеті з поширенням піратських копій українських книжок, виходить за всякі рамки. У світі успішно борються з електронним піратством. У США працюють закони і служби, які відслідковують і карають піратів. У нас нова книга продається не довше двох тижнів. Потім в інтернеті з’являється її копія. А менталітет наших співвітчизників такий, що вони краще скачають безкоштовно, ніж підуть купувати.

– Через який час можна очікувати на результати меморандуму?

– Ми тільки почали цю роботу. Осінь пішла, аби зібрати і переконати видавництва. Розсилка про проект альянсу йшла по усіх українських видавництвах. Бажаючих долучитися виявилося мало. Хоча користуватися наслідками хоче багато. Але створення альянсу — це не спроба створити закриту організацію з обслуговування лише 11 видавництв. Це спроба консолідувати найбільші видавництва, їхні матеріальні ресурси, щоб розпочати рух з розвитку ринку, створенню умов для української книги, аби вона могла дійти до споживача по реальній ціні, а не по піднятій у два-три рази.

– Окремі мережі книгарень через фінансову скруту перестали розраховуватися з видавцями. Що роблять останні?

– Поки видавці подають позови до суду. Отримують схвальні рішення. Але боржники і у вус не дують. “Емпік” сьогодні фактично не платить нікому нічого. “Балтії-Друк” мережа заборгувала більше 200 тис гривень. Суд зобов’язав “Емпік” розрахуватися, але ніхто на це не реагує. Шанси, що ці гроші будуть повернуті — дуже малі. Банкрутуючі мережі продовжують брати літературу у видавців, не розраховуються з ними, а потім зникають. Держава у це не втручається – вважає, що це господарська діяльність.

– Наскільки небезпечним для українських видавців може бути повне злиття російських видавництв “Ексмо” і “АСТ”?

– Вони вже фактично злилися. Сьогодні оперативне керівництво “АСТ” виконує “Ексмо”. Воно ж займається доставкою книг “АСТ”. За повного злиття – це буде надпотужний видавничий монстр. Я зустрічався з керівником “Ексмо-Україна”. Це був швидше монолог, у якому представник фірми розповідав, які великі завдання вони ставлять, обіцяв толерантно ставитися до українських видавців. Мусимо шукати з ними самі співпраці. З іншого боку держава має взяти під контроль ринок друкованої продукції. Бо дуже відрізняються дані української митниці, Держкомстату про поставки імпортованої книги в Україну від реальної картини. Зокрема станом на 1 жовтня 2012-го за даними цих інституцій в державу завезли біля 5 млн російських книг. Ринок української книги — це 33-34 млн книг. Співвідношення у книгарнях мало би бути – одна російська книга до шести українських. Якщо поїхати на “Петрівку” або зайти до книгарні, можемо самі побачити, що таке співвідношення не відповідає дійсності. Чи це контрабанда, чи додруковування у межах України, чи піратська продукція – невідомо.

Gazeta.ua