*

Для становлення української мови і культури теперішні митці Тарас Чубай і Лесь Подерв’янський є постатями рівня Тараса Шевченка, Лесі Українки й Івана Франка свого часу. Таку думку висловив київський художник Іван Семесюк. У соцмережі він пригадав свій перехід на українську мову спілкування: “Мова про мову”

 
От вчора Alex Zakletsky зачепив на нічній літературній заворушці тему – хто, коли і як, з мешканців колись тотально російськомовного Києва, врешті, прийшов до стабільного використання української мови, і які саме обставини до цього призвели. Бо ясно, що школа давала тільки тупе знання, але ж не чуйку.
Особисто для мене такими обставинами стали Тарас Чубай (“Плач Єремії”) та Лесь Подерев’янський, і це типово для багатьох з нас.

 

Що зробив Тарас Чубай? Він показав нам, пацанчікам-кієвлянчікам, потужну міську складову сучасної україномовної культури. Саму можливість такої складової. Тендітну, витончену і глибоку. Інтелігентну. В совітській школі такого не викладали.
В той час як Лесь Подерев’янський показав всю міць низового слова як воно є. Всю його потугу. Брутальну, гостру, інструментально насичену, мозаїчну.

 

Тобто, ці двоє велетнів подарували моєму поколінню російськомовних українців новий і вельми досконалий інструмент, і тільки уявіть собі який – цілу і готову до вживання мову. Мені страшно подумати навіть, що ці люди живуть отак просто серед нас, ходять туди-сюди ногами і часом випивають чарочку коньяку. Для української культури (моя приватна думка) ці двоє є фігурами такого історичного масштабу, що куди там всім прєзікам та політикам разом узятим. Це фігури рівня Шевченка, Франка і Лесі Українки, і я не жартую.
Для мене вони є батьками засновниками особисто моєї, семесючої України, як мовного явища. Ясно, що вони були не одні, але для мене так склалося – ось саме ці двоє панів.

Звіт звітовано. Данкен за прослухен!”
Джерело: <a href=”http://gazeta.ua/articles/sogodennya/_chubaj-i-poderv-yanskij-figuri-rivnya-shevchenka-hudozhnik-semesyuk/534846″>Gazeta.ua</a>