У Макіївці на півмільйона людей – чотири книгарні

*— Після розпаду СРСР родина подивилася на першого президента Кравчука, перехрестилася та змоталася до Канади. А Славко — на Донбас. Він ніби приїхав працювати на металургійному комбінаті, та насправді — з мі­сією навернення жителів Донбасу до українства, — розповідає про героя свого роману “Бомжі Донбасу” письменник Олексій Чупа, 27 років. Автор живе в Макіївці на Донеччині, працює машиністом коксохімічного заводу. У столиці книжку представив 11 липня.

— Мої герої говорять українською. У тексті є фрагмент: “У якийсь момент мені здавалося, що на Донбасі українською розмовляємо тільки ми — страшенно мала кількість незрозумілих людей, четверо нещасних бездомних”. Бомжі в книзі — інтелігентні. Раніше були звичайними чоловіками, з освітою, житлом. Один із них працював на заводі, поки той не збанкрутував. А зараз вони збирають хавку по смітниках. Разом і тримаються, бо такі інтелігентні.

Наприкінці роману пишете: “але України більше нема”.

— Завжди прагну спровокувати читача. Якщо пишу “України нема”, то хочу, щоб хтось спробував надавати мені по морді. Щоб довели, що це не так. Під час цієї зими й весни українці поводилися так, як мені хотілося — доводили, що Україна є. Та книгу написав 2012 року, коли все наше політичне життя нагадувало болото. У мене були скептичні настрої не тільки про українців на Донбасі. Вся Україна повільно котилася до сценарію Білорусі. Для мене сюрпризом стали протести. Думав, угоду про асоціацію проковтнуть, як і мовний закон перед тим.

Презентації моєї книжки на Донбасі зараз проводити ризиковано. У макіївських книгарнях є трохи Сергія Жадана, Ірен Роздобудько та Ірени Карпи. А магазинів не так багато — чотири книгарні на півмільйонне місто. Це по одній на 125 тисяч людей.

Gazeta.ua

Придбати книгу.