Митці поділилися думками, як реформувати Шевченківську премію

*

Українські митці висловили Gazeta.ua свої думки щодо Національної премії імені Тараса Шевченка, її об`єктивності та необхідності її реформування.

 

Віталій і Дмитро КАПРАНОВИ, 47 років, ­письменники і видавці:

– В усіх українських преміях є залізне правило: скажи мені, хто в журі, і я скажу тобі, кому дадуть. Саме тому Шевченківська премія насправді не є престижною. Шкляр відмовився – і книжка стала бестселером. А назвіть випадок, коли книжка стала бестселером завдяки Шевченківській премії? Отож.

Не скажемо за інші види мистецтва, але в літературі цілком можна обійтися без Шевченківської премії. Звісно, приємно чути, що хтось із колег отримав купу грошей – але це єдиний її результат. А якщо вже премія існує, переможця можна визначати за допомогою жереба – щоб ніхто не образився. Можна зібрати претендентів і викинути пальці на “ю-зе-фа” – це буде ще й видовищно.

 

Оксана ЛЕВКОВА, 34 роки, виконавчий директор громадського руху “Не будь байдужим!”:

– Потрібно, щоб членами журі була молодь. Вона об’єктивніша.

 

Олег ШИНКАРЕНКО, 39 років, письменник і журналіст:

– Усі літературні премії світу постійно звинувачують у суб’єктивності. Наприклад, Річард Фленаган, свіжий лауреат Мен Букер Прайз, сказав: “В Австралії цю премію вважають чимось на зразок курячої лотереї. Ніколи не гадав, що мене врешті зроблять куркою”. Насправді ця лотерея називається Chook raffle, сhook – це курка австралійською англійською і там справді розігрують курей. Але з часом цей термін став означати будь-який випадковий процес: наприклад, коли обирають переможця, витягаючи папірці з капелюха.

 

Один зі способів уникнути необ’єктивності – ротація журі. Наприклад, жоден його учасник не може двічі займати цю посаду протягом 10 років. Другий спосіб – набирати журі з різних верств читачів. Взагалі можна навіть голосування за комітет оголошувати. Премія ж народна – за бюджетні кошти. Член журі не ­конче повинен мати літературну або філологічну освіту. Але авторитет – обов’язково.

 

Весь довгий список номінантів має бути одразу оприлюднений в медіа з чіткими, зрозумілими – але короткими – поясненнями журі. А також – із найпоказовішими уривками з творів, бібліографією. Коли сформують короткий список, увага медіа має стати ще пильнішою. Чому саме ці люди? Кожен із членів журі має аргументувати свій вибір. Тут не може бути жодної анонімності або таємниці: це не приватна справа, це – наші гроші.

 

Але найпильніша увага мусить бути до переможця. Ми маємо знати про автора та мотивацію членів журі все. З ним обов’язково повинні вийти багато інтерв’ю в усіх видах медіа, його книжки мають бути в усіх книгарнях.

Отже, пропоную щорічну ротацію журі та повну прозорість його роботи. Варто ставитися до цієї премії як до тендеру.

 

Олександр СТУКАЛО, 26 років, редактор і перекладач:

– Реформувати треба положення про Шевченківську премію – за що і кому її вручають. Плюс новий комітет. Наприклад, взяти одного автора сучасної літератури, одного – дитячої, одного інтелектуала, одного директора успішного видавництва. Зменшити розмір премії до 10 тисяч гривень, щоб не було срачів за неї. Або ще краще – до 1814 гривень – за роком народження Шевченка.

 

Мирослав ПОПОВИЧ, 84 роки, філософ:

– Треба приділяти більше часу й уваги обговоренню. Це державна національна премія, а визначення переможців відбувається так, ніби це суто письменницька справа. Коли я був членом Шевченківського комітету, ми не встигали перечитати книжки, які подавалися на здобуття. В останньому турі пролистував книжку. Участь членів журі в обговоренні й осмисленні зводилася до того, що ми виїжджали у Вінницю чи Донецьк подивитися виставу. Боюся, зараз немає й цього. Отже, до обговорення творів претендентів на премію треба залучати громадськість, іноземних експертів. Кожна така дискусія чи тур обговорення був би відповіддю на запитання: що таке сьогодні Україна?

 

Процедура висунення й обговорення має тенденцію погіршуватися. Є спокуса, бо премія стала привабливою фінансово. Коли я отримав її, винагорода була кілька тисяч гривень. Зараз – значно більше, і це добре, але й небезпечно. Тепер це меншою мірою відзнака, а більшою – матеріальна допомога інтелектуалам, які бідують. Тому в комітеті має бути ротація. Щоб там були люди, яких поважає культурна спільнота, а не вузьке коло поціновувачів віршів і романів. Цього року список переможців був для мене несподіванкою. Не чув раніше більшості імен.

 

Олесь ДОНІЙ, 45 років, керівник художнього об’єднання “Остання барикада”:

– Не певен, що Шевченківську премію треба реформувати. Вона має ім’я і статус. Багато митців мріють її отримати, особливо старшого і середнього покоління. Це елемент державної політики. Деяких лауреатів нація шанує, деяких – не пам’ятає. Якщо когось із переможців мало знають, як, наприклад, Юрія Буряка (цьогорічний лауреат у номінації “Література”. – “Країна”), то це свідчить про стан комітету. Але не треба забувати, що під головуванням того ж Бориса Олійника премію присудили Василеві Шкляру. І це було викликом президенту Януковичу й русифікатору Табачнику.

 

Якщо держава хоче спрямовувати вектор розвитку мистецтва в певний бік – хай робить це. Але потрібно мати альтернативу. Якщо культурні діячі так критикують цю відзнаку, нехай зберуться в одному місці, утворять комітет і заснують свою премію. Хай її нагорода буде 1 гривня, як Гонкурівська премія (Гонкурівська премія – 10 євро. Цьогоріч шевченківські лауреати отримають по 260 тис. грн. – “Країна”).

 

Маємо більшу проблему з національними спілками. Їх утримує держава, а вони нічого не продукують. Водночас, вони ж і висувають кандидатів на Шевченківську премію. Спілка письменників отримує мільйони гривень із державного бюджету, а нещодавно вигнала зі свого приміщення безкоштовні курси української мови (торік бюджет Спілки становив 1,63 млн грн, цьогоріч його скоротили вдвічі. У лютому Спілка письменників відмовилася надавати приміщення безкоштовним курсам української мови для переселенців із Донбасу. – “Країна”). Я розумію, чому з моїх податків іде гривня на премію митцеві. Але не хочу платити Спілці письменників, яка не зацікавлена у викладанні української мови.

Gazeta.ua

  • Оскар Вільде

    Шевченківська премія – мандат на входження в класику, в розділи про розвиток культури в підручниках історії. Це – явище. Чи потрібні тут гроші – другорядне питання (як на безгрошів’ї написати, на що утримувати сім’ю, дітей?. Адже класичне пишеться не за місяць, хоча є геніальні речі, написані за короткий час). Отож, розповсюдження книги, переклади на інші мови – чинник для премій. Та й то: який з Шкляра класик, коли він не знає історії, філософії національного життя?