Переможниця “Коронації слова” презентувала “Трояндовий джем”

*Письменниця Тетяна Белімова презентувала книгу “Трояндовий джем” із серії “Теплі історії”. У ній опубліковано ранні й нові новели та оповідання авторки.

Їх всіх об’єднує доброта та бажання розрадити читача у нашому непростому сьогоденні. Всі історії тут невигадані, вони дійсно були пережиті їхніми героями, а вже самі персонажі потім по секрету розказали їх мені у різний, інколи досить несподіваний спосіб, – говорить письменниця. Вона розповідає, про себе та власну збірку.

– Як ви стали письменницею? Мабуть, мріяли про це ще з дитинства?

– Я ніколи не думала, що стану письменницею. А от про що дійсно мріяла, так це про те, аби опанувати фах філолога-україніста. Хотіла вступити до аспірантури, захисти дисертацію з літературознавства і вивчати художню літературу, бо саме художній літературі віддала своє серце ще в школі.

– Настільки відомо, ви все ж таки стали науковцем, захистили дисертацію. А як стали письменницею?

– Так, було заплановане навчання, потім робота і… три запланованих декрети. Між народженням своїх дітей я й відкрила у собі здатність писати художню прозу. Мабуть, життєвих вражень у мене на той час накопичилося вже стільки, що вони просто мусили вилитися у щось таке матеріально оформлене, як текст художнього твору. І почалося…

– З чого саме починали свою письменницьку діяльність?

– З написання маленьких оповідань, новел, есе, які розміщувалися в інтернеті, видруковувалися і передавалися друзям-читачам, а деякі з них навіть публікувалися у солідних часописах, таких, скажімо, як “Дніпро” чи “Літературна Україна”.  Так може й було б досі, якби я не написала свій перший роман і не надіслала його на “Коронацію слова”. Саме так! Перший роман і одразу на найбільш знаний і престижний конкурс в галузі літератури. Насправді надіслала я його туди, бо видавцям розіслати просто не наважилися, і моєму здивуванню не було меж, коли цей твір відразу ж отримав бронзову статуетку конкурсу. Спробувала ще раз наступного року і отримала золото!

Дивовижний початок. Ви вірите в дива?

– Так, звісно,  Вони навколо нас! Це я можу стверджувати не голослівно, а посилаючись на власний досвід. Адже моя письменницька історія в чомусь схожа на історію Попелюшки, бо ж працюючи роками на ниві літературних досліджень, я ніколи не думала, що й мої твори колись будуть виданими і розставленими серед іменитих українських письменників.

– У вашій новій збірці є оповідання, написані навмисне для неї. Розкажіть про них. Можливо, маєте улюблені?

– Це були історії людей, яких я знала все своє життя, або познайомилася нещодавно. Їх об’єднувало те, що все це були зворушливі спогади минулого. На жаль, у наш час сентименталізм сприймається як слабкість, а можливість співпереживати комусь – таким собі нещирим проявом чи навіть соціальною маскою. Напевно, на якомусь етапі моєї письменницької кар’єри виникло бажання побороти такий стереотип. Думаю, існує велика читацька аудиторія, яка не прагне “ужастиків”, чи гострих відчуттів, а бажає отримати приємне враження від художнього тексту. Якось минулою весною, ближче до 9 травня, одна із моїх студенток принесла лист зі свого родинного архіву. Це був лист її прадідуся, який не повернувся з війни. Мене дуже зворушив цей уривок чужого життя і так виникло оповідання “Не пропусти свою весну”. Іншим разом моя тітка Таня, яка живе в Австралії, бо її батько – рідний брат моєї бабусі – не повернувся після ІІ світової війни до СРСР, розказала мені по скайпу про перші роки їхнього життя в Мельбурні. Один із епізодів, що їх переповідала тітка, ліг в основу історії “Недофарбована кімната”. І таких прикладів і цій збірці чимало.

– Чи всі ваші історії про людей?

– Так уже сталося, що мене завжди вабила філософія речей. І тому, розвиваючи притчову традицію української літератури, захотілося написати декілька оповідей-мораліте. Це історії про ліхтар і лампу та про панський гаманець.

– Що б ви хотіли побажати читачам вашої книги?

– Зараз, мені здається, у всіх українців – одне бажання і мрія – аби нашій землі запанував мир. Усе інше виглядає тепер дещо другорядним. Я розумію, що це тимчасовий стан речей, але все ж бажаю всім мирного неба! Про це теж є у “Трояндовому джемі”, хоча у минулому році ніхто ще не міг і передбачити, як далеко все може зайти. Бажаю всім миру, оптимізму і невичерпної віри в дива!

Gazeta.ua

Придбати книгу.