10 цитат Андрія Куркова: про українську мову, радянську літературу та Росію

*

Сьогодні відомому українському письменнику Андрію Куркову виповнилося 53 роки

Творчість Андрія Куркова є популярною не тільки в України, але й за кордоном. Знають та шанують письменника особливо у Німеччині та Австрії, де його книги виходять німецькою мовою.

Курков – єдиний письменник країн пострадянського простору, чиї книжки потрапили в ТОП-10 європейських бестселерів.До його дня народження depo.ua зібрав 10 найяскравіших цитат письменника.

 

1. “В Росії я трохи іноземець і стаю ним усе більше”.

 

2. “Я не розглядаю себе як культового письменника. Культовий письменник у нас один – це Юрко Андрухович. Культовим бути небезпечно”.

 

3. “Коли я був учнем, то приїхав до Львова. Я тоді ще українською не розмовляв. Коли я спробував купити в крамниці цукерок, то продавець мені досить грубо відповів, мовляв, ти б краще не цукерки їв, а українську мову вивчав (сміється). Тобто я відчув, що я певним чином за кордоном”.

 

4. “Я намагався читати радянську літературу. І навіть нині серед моїх улюблених письменників залишається молодий Максим Горький: “Страсті-Мордасті”, “На дні”, “Справа Артамонових”. Такий, як я тоді вважав, грубий реалізм. Але те, що писали в той час радянські письменники, мені ніскілечки не подобалося. Я не хотів туди рухатися”.

 

5. “Мої книжки в Росії виходять, але не всі. У мене була серйозна криза з мережею книгарень “Топ-Книга”. Мені закидали, що я написав антиросійський роман (“Остання любов президента”, – ред.), що я карикатурно зобразив Путіна”.

6. “- Якби була можливість, ви поїхали б з України?
– Знаєте, я мав стільки можливостей.
– Тобто, ви чекаєте, що тут щось відбудеться?
– Ну, звісно. Попереду великі зміни. Вкотре. Відбудуться чи не відбудуться президентські вибори, все одно будуть зміни. Ну, в принципі тут цікавіше. Швидше розвивається життя – як позитивні, так і негативні його сторони. Окрім того, якби я не був упевненим і не сподівався на майбутнє цієї країни (моя дружина і діти – англійські піддані), то поїхав би, бачачи, що ця країна безнадійна”.

 

7. “Для української культури та літератури є величезна ніша в європейському культурному просторі, яку ми ніяк не можемо навіть на 10% заповнити чи використати, зокрема тому, що в України дещо пасивний підхід до власних можливостей і регулярна недосамооцінка”.

 

8. “Я уявляю собі молодь у Луганській області, яка дивиться російські телеканали і звідти ж черпає інформацію про Україну. Мабуть, вони себе відчувають неповноцінними, бо не можуть зрозуміти, хто ми такі, якщо нас серйозно не сприймає Росія. І раптом тут їм ще й кажуть, що можна не вчити української мови, все можна робити лише російською. В таких обставинах поволі зникатиме фундамент державності й знову повернеться поняття території. … Приблизно такими технологіями, грубо кажучи, і формується рабська ментальність”.

 

9. “Щоб ураховувати нашу геополітичну позицію, не треба дивитися тільки на схід. Варто дивитися також і на північ, південь і захід. У нас, я вважаю, не менш важливі історичні зв’язки з Туреччиною, ще важливіші з Литвою та Білоруссю і, звісно ж, із Польщею. Тож давайте, панове, які роблять новини, виходити з поняття геополітична об’єктивність, припиніть насильно нас з’єднувати з чужою територією, навіть коли є чимало спільного. В такому разі варто показувати повністю регіон, де ми перебуваємо, – від Польщі до Росії і від Литви до Туреччини”.

 

10. “Ніхто в Європі не плаче, що культура гине. Наприклад, ніхто за межами Прибалтики не знає литовське чи естонське мистецтво. Ніхто не підозрює, що є албанська література. Просто приходить час, коли культура країни стає цікавою світові. І якщо цей шанс використовується, то держава вливається в європейський культурний простір. Україна, скажімо, тепер модна серед німецьких студентів. Твори Жадана, Прохаська, Дереша читають і обговорюють. Але потрібно розуміти, що захопити масового читача дуже важко”.

Андрій Курков народився у 1961 у селі Будоґощь (Будогощь) Ленінградської області. З раннього дитинства письменник живе у Києві.

Закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов та Школу перекладачів японської мови.

Працював редактором видавництва “Дніпро”, сценаристом на кіностудії О. Довженка, викладав у Белл Колледжі (Кембридж, Англія).

З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994).

З 1998 – член Європейської кіноакадемії. З 1998 – постійний член журі премії Європейської кіноакадемії “Фелікс”. У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу “Юне слово”. Одружений з Елізабет Шарп (консультант у Британській раді в Україні), має трьох дітей.

depo.ua