Презентували збірку від політв’язня Василя Рубана

рубан

Київ – До збірки «На протилежному боці від добра» письменника, поета і дисидента Василя Рубана потрапило два романи: про любов і каральну психіатрію. Це два абсолютно різні тексти, зауважують критики. Перший, «Любиш не любиш», більше подібний до німецької модерної прози. Другий роман, «На протилежному боці від добра», жорстко і реалістично документує будні «спецхворого», у статусі якого побував сам письменник.

«Голодного хворого прив’язують до ліжка і вводять інсулін. Інсулін поглинає в організмі залишки цукру, від чого мозок людини стає перед проблемою смерті. Різні мозкові сигналізації спрацьовують як запобіжники перед настанням наглої смерті, і всю істоту людини роздирає божевільний страх», – Василь Овсієнко уголос читає уривок з роману Василя Рубана «На протилежному боці від добра» – так само називається уся збірка.

Психлікарня, у якій утримували письменника, відкрили у 1968-му році, саме коли у Радянському Союзі процвітала каральна психіатрія, розповідає дисидент. Політв’язням діагнози ставили не лікарі, а кагебісти – причому у самій Москві. Для таких пацієнтів існували своя термінологія – «спецбольной» і «принудлечение». Василь Овсієнко розповідає, що також опинявся перед вибором: в’язниця або психлікарня. «Ви не захищаєтесь. Людині властиво захищатися. Я маю сумніви у вашій психічній повновартості», – такі слова він чув від слідчого. Каже, шантажу не витримав.

Сам автор про цю книгу говорить неохоче, перечитувати її не любить – каже, що про такі речі хочеться швидше забути. Лише жартує: тепер вперше його тексти вийшли у повному варіанті. Павло Щириця, директор видавництва «Ярославів вал», яке видало книгу, каже, автобіографічна збірка – передусім про те, як лишитися на боці добра. «Світ не без добрих людей» – це, здавалося б, неможлива максима для світу радянської каральної психіатрії. Однак цей жорсткий, «непричесаний» текст написано без жодної озлобленості, зазначає видавець.

Василь Рубан повівся інакше. Згадує: у психлікарні страшніше, ніж у в’язниці – можуть зробити що завгодно. «Я думаю, він зміг витримати усе це, бо знав, що має написати «На протилежному боці від добра», – вважає Василь Овсієнко. Роман порівнюють із «Пролітаючи над гніздом зозулі» американського автора Кена Кізі.

«Над оцим згустком болю і надії все-таки домінує бажання світла. І мені здається, саме ця ідея вела автора – написати, зафіксувати і не зайти на той бік добра», – розповідає Щириця.

Що ж до «Любиш не любиш» Василь Рубан каже: хотів звернути увагу на те, чого люди зазвичай не помічають. «В нас любов заідеологізована, «зарелігієзована», загнана у такі рамки, де немає широти поняття. А фактично любов – це суцільна енергія, яка відбувається між усіма людьми весь час. Потрібно цінувати будь-який момент кохання», – пояснює письменник. Однак додає, що роман – це також і картинка кінця Радянського Союзу. І сподівається, що читачів не відлякне тривалість дії – близько 20 років. Каже, що сам прочитав «Війну і мир» Толстого під час одного з ув’язнень: «Не було куди поспішати. А так би в житті не прочитав такої довгої книжки».

Радіо Свобода