Євген Положій пише книжку про Іловайськ

положій

У вересні вийде друком книжка “Іловайськ” сумського письменника й журналіста 46-річного Євгена Положія. Торік 30 серпня сепаратисти розстріляли колони українських військових, яких погодилися мирно випустити з оточення в Іловайську на Донеччині. Загинули 108 бійців.

— Навколо теми Іловайська — безліч дискусій. Лишилося багато невідомого. Офіційні цифри загиблих применшуються, а неофіційні перебільшуються, — розповідає письменник. — Та з’ясовувати, хто в цій трагедії правий — не завдання художньої літератури. Моя книжка прочиняє завісу над людськими долями. Це фрагменти життя хлопців, які приїхали на Донбас 12 серпня. 18-го без будь-якої військової підготовки вони вже були в Іловайську. А за кілька днів їх розстрілювали ворожі кулі. А ще книжка розкриває стосунки в тісному чоловічому колективі, де є зброя.

Доки писав книгу, взяв понад 70 інтерв’ю у солдатів та професійних військових.

— Воїни з добровольчих батальйонів розповідали охоче. А от командування переважно відмовчувалося. Коли просив щось розказати, відповідали: “От ви собі пишете книжку, то й пишіть”. Над Іловайськом — димова завіса, яку треба розвіяти.

У книжці — слова людей, які воювали в Іловайську. Автор шукав життєві історії.

— Сидять солдати, говорять між собою, що Льоші відірвало ногу по коліно. Шкода хлопця. Всі кажуть, що самі це бачили. Але тут раптом до них підходить Льоша зі здоровими ногами. Хлопці мовчать ­шоковані. Виявилося, їм усім ввижалося одне і теж. Можливо, звідси й перебільшення кількості загиблих. Я би до всіх цифр ставився обережно.

Один із героїв “Іловайська” — прикордонник Сергій родом із Харкова на позивний “Кабан” — служив у пересувному прикордонному загоні.

— Перед тим він отримав ­поранення в живіт. Був нетранспортабельний. ­Лишився в лікарні в Амвросіївці на Донеччині. Якось зайшла до нього медсестра й каже: “Все. Сепары в городе, Сережа”. А він не те що тікати, а навіть піднятися з ліжка не може. Дівчина сховала його в морг. Лежав там два тижні під тілами. ­Кондиціонер не працював, бо працівник моргу пішов воювати в ополчення. ­Хірург, який йому кулі витягав, Сергія дивом не видав. Хоча сам — мало не головний сепаратист міста. Коли “Кабан” одужав, пішов йому дякувати. Каже: “Як це ви мене не здали? Ви ж сам — сєпаратист!” А той йому: “И что? Я тебя оперировал не для того, чтоб тебя потом кто-то убил. Я же не негодяй!” Лікар навіть дав Сергієві довідку про поранення, аби потім воїну дали орден. Зараз передзвонюються. А медсестру за проукраїнські погляди терористи зацькували. ­Поїхала працювати до Харкова.

Книжку планують до друку в харківському видавництві “Фоліо”.

 

 

Gazeta.ua