У Києві Юлія Мусаковська презентує збірку «Чоловіки, жінки і діти»

ЮМ

 

У п’ятницю, 12 лютого, о 18:30 у київській книгарні «Є» ( вул. Лисенка, 3) відбудеться презентація збірки Юлії Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Це книжка дуже відвертої та глибокої поезії, де перемішано все, з чим і як ми живемо останні роки: разючі зміни, біль, страждання, втрати, війни. До відвертої розмови долучаться поетеса Олена Гусейнова, яка модеруватиме зустріч.

 

Що керувало авторкою під час написання збірки?

 

У всякої поезії, зізнається Юлія, є потаємний бік, і найчастіше це страх: дитячі страхи, страх самотності, страх матері за майбутнє дитини… А найбільшим є страх неминучості змін. «До збірки увійшли тексти, написані протягом 2013—2015 років, у передчутті та під час розгортання складних подій в країні, — каже поетеса. — Назви розділів збірки «Глина», «Залізо» та «Вогонь» є спробою повернутися до первісного, до того, як усе починалося, переосмислити, ідентифікувати самих себе, відділити справжнє, важливе, від штучного й другорядного. Це створення чоловіків, жінок та дітей заново, коли глина лягає на залізний каркас і запікається у вогні».

 

«Книги з поетичної серії ВСЛ — це завжди суголосся думок та ідей, — розповіла заступник головного редактора видавництва Катерина Міхаліцина. — Зокрема, у збірці «Чоловіки, жінки і діти», окрім голосу Юлі як автора, звучить голос поетеси Маріанни Кіяновської, яка стала автором сильної передмови, голоси творчої майстерні «Аґрафка» (Романи Романишин й Андрія Лесіва ), які створили візуальний ряд для збірки. У цій книзі наче відкривається окремий світ, де колір переходить у слово, образ візуальний — в образ поетичний».

 

Ілюстрації дійсно стали емоційним доповненням до книги. Від першого розділу й до останнього сторінки поступово наливаються червоним, а в кінці збірки повністю стають багряними. Художники розповіли, що «пережили» цю збірку разом із Юлею Мусаковською, рядки віршів самі собою візуалізувалися, трансоформувалися в зображення: «Після прочитань віршів із розділу «Вогонь» у нас з’явився досить провокативний образ — ембріони з мечами в руках. Коли читаєш рядки: «а наступного сина свого називає гнів, у наплічник йому вкладає уламки миру», — розумієш, що війна вже глибоко всередині нас, навіть діти народжуються з мечами в руках. З іншого боку, всередині нас живе страх: на який бік стане ця дитина? Тому виник образ матері-птахи, син якої надягає маску вовка. Після цього решта образів з’являлися одне за одним», — розповів Андрій Лесів.