Для засуджених вдруге пройдуть «Читання за ґратами»

Поезія зе гратами копия GoTovO

Чи вірите, що книга може вплинути на життя? Змінити бачення, зайти за межі, про існування яких не підозрював?
«Читання за ґратами» пройдуть уже вдруге для засуджених Сокальської виправної колонії #47 та вперше для засуджених Миколаївської виправної колонії #50 — місце позбавлення волі — це місце, де засуджені мають усвідомити свою провину, причину свого злочину та загалом переосмислити життєві цінності. Читання відомих українських письменників у авторському виконанні сприятимуть не лише розширенню світогляду засуджених, але допоможуть повірити, що змінити життя на краще можливо, а тому 16 квітня шестеро поетів потраплять «за ґрати», щоб відкрити засудженим поезію та перенести їх на кілька годин у звичайний світ, без колючого дроту на мурах.

16 квітня о 11:00, в Миколаївській виправній колонії #50 та о 16:00, в Сокальській виправній колонії #47 читатимуть свої вірші Юрій Андрухович, Галина Крук, Микола Шпаковський, Юрій Завадський, Любов Якимчук та Юрій Матевощук — «Поеzія. Читання «за ґратами».

Учасники перших «Читань за ґратами» розповіли чим для них був цей проект та на які роздуми надихнув:

Андрій Любка: «По той та інший бік ґрат усі ми однакові, усі ми — люди, зі своїми плюсами й мінусами, і, мабуть, саме це розуміння є ґрунтом для перевиховання в’язнів. Просте й людяне ставлення — без моралізаторства й пафосу.»

Маргарита Сурженко: «Людина — істота, яка адаптовується до всього. До злиднів, вибухів за вікном, до мізерної зарплати, до щоденних сварок з близькими, навіть побоїв. Так вже влаштований наш організм, ми приймаємо умови і підлаштовуємось під них, а різкі зміни спричиняють стрес. Та через цю особливість природи нам не варто засуджувати тих, хто опинився на так званому дні і почав жити за його правилами. Ці люди — звичайна частина нашого суспільства і іноді єдине чого їм не вистачає — віри у них і руки допомоги. Саме «Читання за ґратами» може стати для ув’язнених тим джерелом світла, яке хоч трохи наповнить їх души вірою і надією. Дасть зрозуміти, що людина може вийти із замкнутого кола, адаптуватись до іншого стилю життя і почати отримувати задоволення від того, щоб приносити суспільству користь, а не руйнувати його.
«Читання за ґратами — цікавий досвід для мене. Митцям так важливо взаємодіяти з різними людьми, щоб іще більше відчувати й розуміти повноту життя, доторкнутись до його країв з усіх сторін. Тому дуже сподіваюсь, що наше невеличке читання буде мати користь і для слухачів, і для гостей. Адже культура для того і існує, щоб дарувати сенс там, де його вже здається давно не може бути.»

Олексій Чупа: «Література, як і будь-який вид мистецтва в цілому, присвячує себе усю ламанню кордонів і обмежень. Скільки народів було звільнено гострим, гарячим словом, скільки врятовано душ? Так само й тут — важливість таких заходів, як «Проза. Читання „за ґратами“ не помітна лише сліпому. Скільки у вас є знайомих, що сидять у в’язниці? Наскільки часто ви там буваєте? Отож-бо й воно, суспільство, засудивши людину, хай навіть і беззаперечно винну, часто залишає її сам-на-сам із собою, не подаючи з іншого боку ґратів ані сигналу про те, що людина, яка оступилася — може повернутися, що їй варто виправлятися, що варто знову хотіти стати членом спільноти, всупереч правилам якої людина одного разу пішла. Саме тому у нас кажуть, що пенітанціарна система не виправляє людей, а остаточно їх ізолює і знищує. Специфіка українського життя в тому, що митці часто беруть на себе ті завдання, які мав би виконувати державний апарат. Так і цього разу — спробуємо говорити, спробуємо слухати, нагадуючи самим собі, а насамперед засудженим — що вони також люди.»

Тарас Прохасько: «Не потрапивши туди, де я міг щось запізнати, я пізнав ту сутність, яка визначає життя в’язня — я міг належати собі і міг думати, мусив думати і належати собі. Все інше було визначено не мною. Різниця лиш в тому, що у мене було тільки дві години. Це ніщо у порівнянні з двадцятьма роками чи довічним. Але — помимо фактору часу чи відсутності часу — екскурсію можна було вважати повноцінною і пізнавальною.»