Андрій Бондар написав збірку малої прози «І тим, що в гробах…»

Фото: Олександр Чекменьов

Фото: Олександр Чекменьов

Нова книжка публіциста, письменника, перекладача, блогера Андрія Бондаря — збірка малої прози «І тим, що в гробах…» — вийшла у «Видавництві Старого Лева». Є у ній і про любов, і про футбол, політику, пса, сусідів, мишей, мовну філософію і немитого дідуся Тодося. Цю книжку, за словами Андрія, можна назвати «розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії», а її тексти «позначеними „єрессю есеїзму“».

У читачів не часто є змога порадіти виходу книжки Андрія Бондаря. Тож поява «І тим, що в гробах…» — це чудова нагода почитати, подумати, посперечатися. Адже у цій збірці є і неймовірне чуття мови і стилю, за яке, серед іншого, любиш переклади у виконанні Андрія, і влучність, метафоричність, подвійне дно і неочікувані повороти, за які цінуєш його блоги. Ця книжка — по суті, концентрація думок, написаних і обдуманих у різний час, складених упорядницею, літературознавицею Ганною Улюрою у цілісну історію, яку можна проживати/прочитати як цілісно, так і по частинах.

Bondar_new_4

Фото: “Видавництво Старого Лева”

«Тексти до книжки „І тим, що в гробах“ писалися впродовж 13 років — між 2003 і 2016 роками, — розповідає Андрій Бондар. — Їх можна назвати розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії, адже всі тексти якоюсь мірою стосуються безпосередніх авторських рефлексій і переживань. Безперечно, всі вони позначені „єрессю есеїзму“, тобто вкрай індивідуального та індивідуалістичного підходу, а також спробою з цього есеїзму вийти у простір художньої прози. Ця книжка за визначенням перехідна, полістилістична і мозаїчна, хоча її укладачці, Ганні Улюрі, вдалося знайти між цими текстами і зв’язок, і логіку, і навіть вигадати концепцію. „І тим, що в гробах“ не писалася від початку як книжка — вона збиралась, як конструктор. І тут цим текстам і їхньому автору страшенно пощастило з укладачкою. Проект книжки на 50% саме її заслуга. Такі книжки потрібні для фіксації певних настроїв і прийомів, які переслідують автора. Штука в тому, що писалися ці тексти у часових шпаринах між головною роботою — перекладом, який забирав більшу частину сил та енергії. Тому ця книжка в певному сенсі — примітки перекладача, який має амбіцію бути кимось трохи іншим, аніж просто перекладач».

«Цю книжку варто почитати як негучну і ненав’язливу проповідь, — пише укладачка Ганна Улюра. — Проповіді насправді дуже рідко дають прямі відповіді. Добрі проповіді не дають взагалі, тільки ставлять запитання. Ця проповідь — добра. Такий собі по-хорошому гемінґвей-стайл. Легка одинока оцінність в кінці. І то обов’язково у фіналі, щоб не порушити легку таку ж елегійність попередньої розповіді. Легкий намул притчі. Все тут — тривіальні картинки, дрібні спогади, необов’язкові спостереження; ця дріб’язковість, певна річ, хибна, але замилуватися нею можна, що вже там. Кожен твір збірки — подія: стається щось, що відразу і не зафіксуєш, але люди відтак міняються. Не так. Точніше: будь-яку подію в цій книжці описано апофатично. Все, що тут відбувається, не має до реальності того, хто розповідає і про що розповідають, прямого стосунку. Справжніх історій треба шукати десь поруч».

Андрій Бондар — письменник, публіцист, перекладач, блогер. Автор поетичних збірок «Весіння єресь» (Київ: Смолоскип, 1998), «Істина і мед» (Одеса: Астропринт, 2001), «MASKUL’T» (Київ: Критика, 2003) (співавтори: Сергій Жадан та Юрій Андрухович), «Примітивні форми власності» (Львів: Піраміда, 2004), «Пісні пісні» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2014). А також збірки есеїстики «Морквяний лід» (Нора-Друк, 2012). Українською Андрій Бондар перекладав Вітольда Ґомбровича, Міхала Вітковського, Катажину Ґрохолю, Маріуша Щиґела, Пйотра Зарембу, Юстину Соболевську, Робіна Данбара, Пітера Померанцева, Етґара Керета та інших.