У новому видавництві виходить книжка «проклятого» поета з Польщі

Рафал Воячек, обкладинка

На початку вересня 2016 року івано-франківське видавництво «П’яний корабель» видає свою дебютну книжку «Незакінчений хрестовий похід», збірку вибраних віршів культового польського поета ХХ століття Рафала Воячека. Над книжкою працювали перекладач Мірек Боднар, художник Олег Перковський, редактор перекладу Наталія Лобас, редактор Ярослав Довган, коректор Алла Журава і дизайнер Денис Овчар.

Рафал Воячек — один із найзагадковіших і найконтроверсійніших польських поетів. Містифікатор і візіонер, який ще підлітком почав здійснювати спроби самогубства і виявляв надзвичайну цікавість до цвинтарів. Алкоголік, провокатор і скандаліст, що влаштовував бійки, був схильний до депресій і проходив обстеження у психіатричній лікарні на шизофренію. Поет, який дуже гостро відчував кінечність власного тіла і постійно намагався вийти за його межі, щоб перевірити, як там, по інший бік, і швидко повернутися назад. Раз не вдалося. Послизнувся. Поєднуючи пронизливу чистоту бачення з воістину експресіоністичною чарівністю, Рафал Воячек описував процеси розпаду особистості і неможливість пристосуватися до реальності. Разом з тим його віршам притаманні глибокий ліризм та ніжність.

«П’яний корабель» робить акцент на винятковій якості продукту та спрямовує зусилля на досягнення високого рівня перекладу, редагування, ілюстрацій і друку. Читачі зможуть переконатися в цьому вже незабаром. Передпродаж видання стартував 25 липня і триватиме до 31 серпня включно.

Замовити книжку можна на сторінці видавництва у Facebook, або написавши на адресу sales.db.publishers@gmail.com.

Книжка виходить за підтримки Польського Інституту у Києві.


Декілька віршів, які увійшли в збірку:

Пісня героїв II

 

                За часів великих ми жили, прекрасних…

 

Аж смерть урешті стала посполитою річчю,
        їстівною, як грубий хліб, легкостравною,
        і легко ми вкладали собі до рота
— скибку, що розцвітала смаком ще не названим,

 

таким щоденним. І вбивали нас: вранці
        уже відмірювали рідку, у пісному супі,
        але сміхом, який не виміряти,
сміялися ми, ще коли сон товк голову обухом.

 

Бо це не була наша смерть, а тільки ласкава
        милостиня світу, що заздрить нам,
        і знали ми: брешуть нам рядки

 

партійних газет, бо, хоч і ненавмисно,
        читали ми шпальти неба, а той щоденник
        виявляв ім’я правдивої смерті.

 

Один комод, або

 

Скільки у смерті шухляд! — У першій
складає собі мої вірші,
якими я дорожу.

 

У другій шухляді, безумовно,
зберігає пасмо волосся
з тих часів, коли мені було п’ять років.

 

У третій — простирадло
з моєю першою нічною полюцією
і випускний атестат.

 

А в четверту збирає рахунки,
догани і сентенції
«Від імені Речі Посполитої».

 

У п’ятій — рецензії, огляди,
які читає, аби посміятися,
коли меланхолійна.

 

Мусить також мати дуже приховану,
де лежить найсвятіше:
моє свідоцтво про народження.

 

А найнижча і найбільша
— самій уже витягти важко —
якраз буде мені труною.

 

Щось більше за слова

 

Болить мене голова як у Всесвіті,
так і на Землі — можливо, відрубають?

 

Болить мене серце як удень, так і ночі
нудної — невже відчуло бензиновий укол?

 

Болить мене долоня, коли пишу вірша чи прозу,
і коли підтираюся теж, — відсічуть ножем?

 

Болить мене нога, хоч дівчина
знає, що не танцюю, — вирвуть із заду?

 

Болить мене голова, серце, долоня, нога
так, ніби вони є чимось більшим за слова!

 

Аксіоми

 

Випуклість моїх грудей лише увігнутістю
Твоїх долонь роблена.
Гладкість моїх сідниць лише шорсткістю
Твоїх пальців гладжена.

 

Поживність моєї слини лише Твій голод
вітамінно створює.
Тотожність мого тіла лише мій біль
— коли завдаєш — засвідчує.

 

Костел моєї статі лише висока молитва
Твого прагнення зводить.
Чорна смерть вуста лиш тоді відмикає,
коли Твоє життя про себе заявить.

 

Прохання
Дайте мені мітлу, аби я площу міську замів,
або жінку, щоб кохав її і запліднював.
Дайте мені вітчизну, щоб я оспівував
пейзаж або устрій, лаяв чи хвалив уряд.
Познайомте мене з людиною, щоб я побачив її велич
чи ницість і описав словами цікавими.
Покажіть мені закоханих, щоб я розчулився.
Пошліть мене до лікарні, на цвинтар комунальний,
влаштуйте мені виставу, змагання спортивні,
війну, жнива у селі, святкування у місті.
Або навчіть мене керувати автомобілем, друкувати на машинці,
змусьте до вивчення мов, читання газет.
А насамкінець дайте мені хоча б горілки, щоб я пив,
а потім блював, бо поетами треба користуватися.