„Книга року Бі-Бі-Сі” допомогла Іздрикові з ремонтом

izdryk1Переможцем п’ятого конкурсу „Книга року Бі-Бі-Сі” став Іздрик із книгою „Таке” (видавництво „Клуб сімейного дозвілля”). Про це повідомила адміністратор конкурсу Світлана Пиркало під час церемонії оголошення лауреата, яка відбулася у приміщенні Британського Консульства у Києві.

Цього року до п’ятірки фіналістів, окрім книги Іздрика, увійшли такі видання:
„Легенди Львова” Юрія Винничука (ЛА „Піраміда”), „Місто з химерами” Олеся Ільченка („Грані-Т”), „Урізка готика” Галини Пагутяк („Дуліби”) та „Джури-характерники” Володимира Рутківського („А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).

До журі, яке обирало кращу книгу року за версією „Бі-Бі-Сі”, увійшли журналіст і депутат Ольга Герасим’юк, музикант Андрій Кузьменко (Скрябін), журналіст Андрій Куликов, директор інституту філософії АН Мирослав Попович та Світлана Пиркало.

Нагороду у розмірі 1000 фунтів-стерлінгів письменнику вручив надзвичайний та повноважний посол Великобританії в Україні Лі Тернер. „Це несподівана премія, але я на неї сподівався”, – пожартував Іздрик, а на традиційне запитання про те, на що витратить премію, відповів: „Закінчу давно розпочатий ремонт кухні”.

Цього року вже втретє відбувся конкурс читацьких рецензій на книги-номінанти конкурсу. Перемогла у конкурсі рецензій Тетяна Мельник. З огляду на те, що Тетяна мешкає в Німеччині, нагороду за перемогу у конкурсі отримала за неї мама.

Іздрик, переможець конкурсу „Книжка року Бі-Бі-Сі” – 2009

– Це моя перша книжка, у якій є меседжі, відправлені не собі, а якимось іншим людям. Є оповідання, спрямовані конкретним особам, і якщо вони себе „відчитують” у текстах – це дуже добре. Інша справа, що люди, які не мають жодного стосунку до цих творів, впізнають у них себе. Був випадок, коли на одне з оповідань збірки прийшло аж шість відгуків з висловлюваннями на кшталт: „Як ти міг таке про мене написати?!”. От така сила мистецтва.
В Україні дуже мало літературних премій. У тій же сусідній Росії, в якій ніби так все зле зі свободами і політиками, є той же російський Букер – премія достатньо престижна. І коли ти отримаєш у Росії Малого Букера, то ніхто не буде говорити: „Та там це журі, його купили…”
У нас мало того, що премій вкрай мало, то вони ще й завше у якийсь мало не скандальний спосіб присуджуються. У випадку цієї премії – сподіваюся, що все відбулося так, як в принципі мало би бути. По реакції членів журі я зрозумів, що ця книга їм сподобалася, і я дуже з того тішуся. А взагалі я мрію написати книжку, яка би сподобалась моїй мамі.

Ольга Герасим’юк, член журі:
– Мені близькі такі речі, як книга Іздрика. Він пише те, що я називаю „галюцинаціями про життя”. Я дуже люблю таку гру слів, дуже майстерну, ніби гра в бісер. Але я отримую від цієї гри велику насолоду, бо це не просто вправно виставлені слова, це слова, схожі на скалки розбитого дзеркала – ти можеш переставити уламки місцями, й побачиш зовсім різні картинки одного й того ж об’єкту.
Хочу відмітити, що не в кожному стані цю книгу можна читати. Якщо хтось хоче отримати заспокоєння у цій книзі або прочитати її для розваги, вони не досягнуть своєї мети. Іздрика у стані сум’яття не почитаєш. Ця книжка для тих, хто не просто шукає ліків, а починає працювати головою.

Андрій Куликов, член журі:
Я вболівав цього року за кілька книжок, а найбільше – за „Місто з химерами”, за „Таке”, за „Мед з дікалоном”, за „Тамдевін” та „Райцентр”, і, можливо, якщо я зараз пошпортаюся у пам’яті, то згадаю ще декілька імен тих, за кого я вболівав. Якби була змога розширити п’ятірку фіналістів до вісімки або десятки, я б її розширив, але правила є правила. Думаю, настав той час, коли українська література, для того, аби її читали, починає відмовлятися від пошуку форми заради пошуку форми і йде більше у пошук змісту, який вкладає у відповідну форму. Це сильна риса цьогорічних конкурсантів.
У книжці Іздрика я знаходжу паралелі з Шеклі, і з Бринихом, і ще з кимось, хоча чудово знаю, що добрі ідеї виникають самі по собі. Книжка „Таке” – щира, не зроблена штучно, і тому має право на перемогу і викликає симпатію. Я не люблю штучних експериментів. А у Іздрика вони виходять природно.
Світлана Скляр, головний редактор видавництва „Клуб сімейного дозвілля”

– Це не перша книжка Іздрика, яку ми видаємо. З ним комфортно працювати. Його приємно возити на автограф-сесії, легко влаштовувати прес-конференції за його участю, і взагалі він дуже цікава людина. Звісно, це некомерційна література, і наклад цієї книжки набагато менший, ніж попереднього переможця цього конкурсу – книги „Молоко з кров’ю” Люко Дашвар, яку теж видав „Клуб сімейного дозвілля” (до речі, зараз іде мова про постановку п’єси за цією книгою у театрі Франка та про її екранізацію компанією „STAR-MEDIA”). Видаючи ж Іздрика, ми розуміли, що це специфічна література, але і на неї є попит.

  • Цікавий

    Іздрика вітаю, тільки не можу зрозуміти – як визначають кращу книжку з-поміж дитячої, історичних та художніх. Які критерії?