У видавництві #КНИГОЛАВ вийде національний бестселер США «Наші душі вночі»


Посмертний твір Кента Гаруфа переміг у номінації «Краща Книга Року» таких видань, як The Boston Globe, St. Louis Post-Dispatch та The Denver Post.

Наприкінці 2017 року компанія Netflix випустить екранізацію книги з Джейн Фондою та Робертом Редфордом у головних ролях. В Україні бестселер з’явиться вже на початку весни цього року у видавництві #КНИГОЛАВ.

Дія роману відбувається у маленькому містечку Голт, штат Колорадо, вітчизні майже всіх персонажів книжок американського письменника Кента Гаруфа. Едді Мур наносить візит сусіду, Луї Вотерсу, щоб зробити йому дуже несподівану пропозицію.

«Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. То я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти».

Її чоловік помер багато років тому, як і дружина Луї. Обидва вони вже давно живуть у жахливо порожніх будинках, ні з ким не спілкуючись. Чи є в них шанс змінити своє життя?

«Перед нами безмежно чарівна, чиста, ніжна книга. Ретельно відшліфована робота, що здається благословенням, якого ми не сміли сподіватися».

The Washington Post

«Гаруф попереджає читачів, що майбутнє навряд чи буде простим і безтурботним, та нагадує: ніхто не мусить зустрічати його на самоті».

Esquire

Видавництво #КНИГОЛАВ пропонує читачам ознайомитися із уривком книги:

Вона поглянула крізь вікна на бічний дворик, де вже западала ніч, подивилася на кухню, де над раковиною і поличками сяяло світло. Від усього віяло чистотою й охайністю. Він спостерігав за нею. Вона завжди здавалася йому привабливою жінкою. У молодості в неї було темне волосся, але тепер воно сиве й коротко підстрижене. Й досі струнка, тільки талія та стегна трохи погладшали.
— Ти, мабуть, гадаєш, і що це вона тут робить, — промовила Едді.
— Ну, я не думаю, що ти прийшла розказати про мій затишний будинок.
— Ні, я хочу тобі дещо запропонувати.
— Он як.
— Еге ж. Така собі пропозиція.
— Гаразд.
— Мова не про шлюб, — зауважила вона.
— Я про це й не подумав.
— Але до шлюбу це питання все ж має стосунок. Не знаю, як би це сказати. У мене мерзнуть ноги. — Вона розсміялася. — Трохи нагадує шлюб, правда?
— Що саме?
— Холодні ноги.
— Буває.
— Авжеж. Ну, зараз я скажу.
— Я слухаю, — мовив Луїс.
— Як би ти поставився до того, щоб іноді приходити до мене додому і спати зі мною?
— Тобто? Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що ми обоє самотні. Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. То я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти.
Він пильно дивився на неї, не відводячи очей, запитливо й насторожено.
— Ти мовчиш? Тобі, мабуть, і дух забило від моїх слів? — запитала вона.
— Ще б пак.
— Я не маю на увазі секс.
— Дуже цікаво.
— Ні, не секс. Я дивлюся на це трохи з іншого боку. Думаю, що мій сексуальний потяг давно в минулому. Я маю на увазі перебути ніч. Лежачи в теплій постелі, по-дружньому. Лягати разом у ліжко, і щоб ти залишався на ніч. Ночі — це найгірше. Тобі так не здається?
— Так. Це правда.
— Я вже дійшла до того, що почала приймати пігулки, щоб заснути, або читаю допізна, але тоді наступного дня я наче п’яна. З цього ніякої користі ні мені, ні комусь іншому.
— Знайома ситуація.
— Але мені здається, що я могла б знову спати нормально, якби зі мною в ліжку був ще хтось. Хтось гарний. Ось така близькість. Гомоніти вночі, у темряві. — Вона чекала. — То як тобі?
— Не знаю. А коли ти хотіла б почати?
— Та коли хочеш. Якщо, — виправилась вона, — ти захочеш. Цього тижня.
— Мені треба подумати.
— Згода. Але я хотіла б, щоб ти зателефонував мені в той день, коли прийдеш, якщо це трапиться. Щоб я була готова й чекала на тебе.
— Гаразд.
— Я чекатиму на твій дзвінок.
— А якщо я хропітиму?
— Ну, то хропітимеш або навчишся не хропіти.
Він засміявся:
— Швидше буде перше.
Вона підвелася, вийшла і попрямувала додому, а він стояв біля дверей і дивився на неї, на цю сімдесятирічну сиву жінку середнього зросту, яка, віддаляючись, ішла під деревами у відблисках світла, розкиданих вуличним ліхтарем на розі.
— Якого дідька, — промовив він. — Добре, не жени коней.