Скандал у видавничій родині: Діана Клочко позивається на свого колишнього роботодавця

Шеф-редактора видавництва “Грані-Т” добре відому у видавничому світі Діану Клочко несподівано було звільнено з роботи. Спочатку інформація про це з’явилася на сайті видавництва. Причиною розриву стало те, що “робота над створенням роману про кохання не дала можливості пані Діані поєднувати свої творчі плани та керівництво одним із найбільших в Україні видавництв.” Проте читачів повідомлення, безперечно, збентежило закінчення: “робота над створенням роману про кохання не дала можливості пані Діані поєднувати свої творчі плани та керівництво одним із найбільших в Україні видавництв.”

Сайт “Буквоїд” був одним з перших, хто зацікавився – а чому, власне, не варто звертатися до пані Діани. І одразу отримав відповідь:

“Шановні колеги!

Багато хто з Вас був ознайомлений з офіційним повідомленням про моє звільнення, розміщеним на сайті видавництва «Грані-Т», надісланим Вам Видавництвом також засобами електронної пошти. У зазначеному повідомленні адміністрацією Видавництва, зокрема, було вказано те, що моє звільнення з посади мотивовано неможливістю поєднувати роботу на посаді Головного редактора Видавництва з написанням роману про кохання. Більш того, у відповідь на безліч дзвінків від Вас керівництво дотримувалось лінії, взятої раніше у зазначеному офіційному повідомленні.

Проте, я хочу заперечити інформацію, розповсюджувану Видавництвом, та повідомити Вас про те, що розірвання трудового договору між мною та Видавництвом відбулося за ініціативою роботодавця, тобто Видавництва, та, як зазначено у відповідному наказі про звільнення, роботодавець мотивував звільнення мене з посади Головного редактора численними «прогулами без поважних причин».

Ані інформація про те, що я вирішила покинути роботу Головним редактором Видавництва, оскільки працюю над якимось романом про кохання, ані інформація про те, що з мого боку мали місце якісь прогули, не є достовірною. Жодного разу за увесь час моєї роботи у Видавництві я не порушувала трудової дисципліни, і жодного разу з боку керівництва Видавництва мені не було висунуто жодної претензії стосовно якості моєї роботи або недотримання трудової дисципліни. Про відсутність будь-яких підстав для звільнення свідчить також те, що на мій запит про надання документальних підтверджень зазначених керівництвом «прогулів» мені не було надано жодного такого документу, а лишень було сказано, що усі документи будуть надані тільки судові.

Більш того, я хотіла б зазначити, що таким дивним чином було звільнено не лише мене, а і мого сина – Клочка Антона Леонідовича, який з листопаду 2007 року працював на посаді дизайнера-макетувальника, і якому, до речі, перед звільненням керівництвом Видавництва було запропоновано подати заяву про звільнення за власним бажанням.

Усі ці обставини, разом з тим, як саме було проведено звільнення – у загальному приміщенні офісу Видавництва, у присутності великої кількості співробітників, із підганянням та численними порушеннями процедури застосування санкцій за порушення трудової дисципліни, встановленої чинним законодавством про працю, – свідчать лише про те, що з боку адміністрації Видавництва стосовно мене та моєї сім’ї було вчинено неправомірні дії з метою вижити мене з посади. При цьому, причини такого ставлення, враховуючи численні здобутки, принесені Видавництву за моєю участю у період перебування на посаді Головного редактора Видавництва, залишились мені невідомими. Також варто відзначити, що під час процедури звільнення мені повернули не усі мої особисті речі. Зокрема, мені не було передано мої нагороди, серед яких і державна нагорода, а також декілька грамот, чим Відповідач порушив також моє право власності на зазначені предмети.

Зважаючи на зазначене, бажаючи відновити свої порушені права, у тому числі право на працю, гарантоване Основним законом держави Україна – Конституцією, – я маю намір у найближчий час подати відповідний позов до суду.

Також я роздумую про те, що стоїть за реченням інформаційного повідомлення видавництва – „Колектив видавництва знайомий із сюжетом майбутнього роману і буде з нетерпінням чекати виходу книги”, якщо я не надавала нікому у видавництві – ані адміністрації, ані  працівникам – жодного фрагменту чи цілісного твору, створеного мною, як і права на його оприлюднення? Чи це може означати, що співробітникам видавництва наданий якийсь текст, який приписано мені, і вони погоджуються, що він створений мною без мого авторського підпису? Як така протизаконна практика можлива у видавництві, і чому вона має бути колективно підтверджена тими, в основі діяльності котрих є щоденне підтвердження авторського права?

Я вважаю, що таке кричуще неспівпадіння задекларованих для громадськості і реально сповідуваних принципів ставлення до працівників не може бути нормою для видавництва. Я вважаю, що свавільне порушення прав людини не сумісне з місцем, де створюються книжки, які апелюють до геть інших гуманітарних цінностей. Я вважаю, що для тих, хто причетний до створення інтелектуального простору, не може бути притаманний стиль використання натяків і облудливої інформації.

Я щиро сподіваюсь на об’єктивність судового розгляду в нашій країні та буду інформувати вас про результати судового розгляду після їх отримання.

Діана Клочко”

Здається, найближчим часом матимемо безліч інформаційних приводів для того, щоб поспілкуватися на внутрішньовидавничі теми.