Гордий молодомузівець, який мріяв про українську державу

pochovskiy1910

«Судив мені Бог переходити через пекло…»

Василь Пачовський народився у сім’ї священика — але прожив бурхливе життя. Поет побачив світ 12 січня 1878 року неподалік від Золочева, в Жуличах. Рано втратив батька, звідси в його віршах екзистенційна туга.

 

Із Золочівської гімназії Пачовського вигнали. Медичний факультет Львівського університету він також покинув. Із 1901 року навчався у Відні.

 

«Судив мені Бог переходити через пекло, бути вивищеним славою над багатих і мудрих, і бути пониженим становищем до найнікчемніших і найглупіших… Мене уважають гордим, бо я не бачу людей і не вітаю їх уклонами, та я хочу бути небаченим — дивлюся в себе, бо я творю душею цілий світ», — казав Пачовський.

 

Він творив поезію символів і прагнув відродити українську державу. Був старшиною австрійської армії, редактором, учителем, перекладачем, викладачем Львівського університету. А також один із організаторів «Молодої музи».

 

Пачовський прожив 64 роки й помер у Львові від застуди. Його творчий спадок — це більше півсотні назв, серед яких — збірки «Розсипані перли», «На стоці гір», «Ладі й Марені — терновий огонь мій…», «Огні мести», «З блакитної книги», «Розгублені звізди», містичний епос «Золоті Ворота». Його діти в 1984—1985 роках уклали двотомник, куди увійшли поезії, драми та історіософські праці.

 

Із історії

У часи, коли писав Пачовський, а це кінець ХІХ − початок ХХ століття, література зазнавала кардинальних змін. На світову арену виходила нова людина, якій потрібна була нова література. Народництво в україні як літературний напрям і філософія зазнало кризи. Молоді поети під впливом Бодлера, Ніцше, Ібсена, Стріндберга, Пшибишевського шукали «нової краси». Це був період раннього модернізму.

 

Модернізм і символізм як одна із його течій оцінювалися неоднозначно. Іван Нечуй-Левицький твори молодих поетів вважав порнографією. І навіть ставлення Лесі Українки до «нової літератури» було амбівалентним.

 

1902 року Франко, який тривалий час критикував модерністів, схвально відгукнувся про збірку Василя Пачовського «Розсипані перли»: «Пачовський справжній талант, поезія пливе в нього натурально, не силувана, як найпростіший вислів його чуття».

 

Натомість драми Пачовського критики не сприйняли.

 

1903 року виходить знаковий для модерного мистецтва альманах «З-над хмар і з долин» Миколи Вороного. А 1907 — маніфест Остапа Луцького «Молода Муза». Проголошено культ краси.

 

Молодомузівці прагнули позбавити художню творчість утилітарності й «практичності». Їхня творчість тяжіє до символізму, ознака якого — вивищення ірраціонального, «сердечного» начала над раціональним. На думку символістів, істину можна осягнути лише інтуїтивно: грою, натяками, загадками, підказками. Вони прагнули передати одне відчуття засобами іншого. Кожен із поетів угрупування мав власну поетичну манеру.

 

Із творчості

Ознаки поезій Пачовського — це національний месіанізм та яскрава еротика. Його вірші дають велике поле для різноманітних інтерпретацій. Образи — неоднозначні, герої — дивакуваті, інші. Гра, багаторівневість, іронія, діалог — усе це про вірші Василя Пачовського. Та найбільша їхня принада — музикальність. Пачовський руйнує «правильні» розміри й експериментує з вільним віршем.

 

Окрім написання ліричних поезій, за які його так любили, Пачовський прагнув виховати новий тип українця, який би пишається своєю історією,  своїм народом. «Кров’ю серця я написав тридцять книжок державницького змісту… Для цієї легенди століть я жертвував молодість, кар’єру, родину, славу, хліб і посаду…»

 

Пачовський намагався відповісти на запитання, чому українці втратили почуття своєї вартості як осібної нації, чому кидають «свого генія в гірло розвитку чужих народів?» («Українці, як народ»). І ось минуло майже сто років, і з поетом та доктором філософії можна посперечатися: українці не втратили гідності, й довели це у 2013-му… Напевно, поет був би щасливий.

 

***
Забудь мене, мене забудь!
Що нам колись жевріла грудь,
Що серце рвалося колись –
Ми розійшлись!

Ми мали сльози ув очах,
Та ми ішли на ріжний шлях,
Я плакав з горя, але ти
З щасливости!

Тобі кувала на весні,
Зазуля а мені, мені
Вороння кракало сумне —
Забудь мене!

 

***

Ой житнє колосся на лан поляглося,
А мому серцю так сумно —
Що було минуло, в туман розійшлося,
Я з болю хилюся у трумно!

Туман то не хмара, нахмариться хмара,
То й дощик на квіти порине;
А як з поговору розходиться пара,
В тій парі любов не загине!…

Ой як з поговору, не з чорної зради,
Жалю хоть на себе не буде —
А в тебе на мене є жаль без відради,
Він гонить за мною усюди!

Марусю, не кидай на мене каміннєм,
Я чести такої не варта!
Знебувся я чести із чистим сумліннєм,
Життя мого сплямлена карта!…

Так щож, я не винен, щось тягне нас, тягне,
Притягне й розтруне від-разу…
Марусю, проклятий, хто любости прагне,
Жага її родить відразу!

Ой житнж колосся на лан поляглося,
По полі туман покотився —
Кохання моє як туман розійшлося,
Кришталь же мій чести розбився!

 

***
На дворі вітер дув холодний
І ніч зближалася глуха —
Я плакав змучений, голодний
І вслухався в вітру шум,
В нім чув я гордий любки глум:
«Ти любиш дуже?… Ха-ха-ха!…»

Минулися дні мук і кари
І ніч минулася глуха,
З яру піднявся я під хмари —
Аж чую, любко, голос твій:
«Люблю тебе, соколе мій!»
Та я сміюся: ха-ха-ха!…

 

***
Ясна ніч. Перлова мряка
Йшла на гори з сонних піль,
Місяць мріяв, гасли зорі —
В моїм серці плакав біль.

Нагло видиво знялося:
Хтось мов крильми злопотів —
Чорний демон йшов зі скелі,
За ним вітер гей шумів.

Ніс на крилах полунагу
Мою милу в полусні
І сміявся… Як сміявся —
Гасли в небі всі огні.

Біг і ніс кохане тіло
вниз, де чути було шум
Каламутної безодні —
Бевх! — і я потеряв ум…

Регіт, шум і клекіт знявся
Наді мною — я упав..
Місяць мріяв, гасли зорі,
Демон в горах реготав.

pachovskyi

 

Ілюстрації з книги Василь Пачовський. Зібрані твори. Том I. Поезії, 1984.

  • Читач

    Справжні книги завжди нові. Хороші книги не старіють.