«Бо часи, вони ж міняються…»: Боб Дилан як літературний не-формат

bob-dylan-3Нобелівським лауреатом із літератури у 2016 році став Боб Дилан (Bob Dylan — Ділан в іншому транслітеруванні), кумир 1960-70-80-х рр., творець рок-текстів і їх культовий виконавець, володар «Греммі», «Золотого глобусу» та «Оскара». Нобелівську премію йому присуджено «за створення нових поетичних експресій в американській пісенній традиції».

Роберт Аллен Циммерман, або ж Боб Дилан, народився в сім’ї євреїв-емігрантів із Російської імперії. Його дідусь і бабуся були змушені тікати з Одеси від єврейських погромів у 1905 році. Батько Абрахам Циммерман і мати Беатриса Стоун були активними учасниками єврейської громади міста Дулут, штат Міннесота, де народився цьогорічний Нобеліант.

Влітку далекого 1965 р. Дилан випускає перший повноцінний рок-альбом «Highway 61 Revisited». Протягом кількох років світ рок-музики перетравлював революційний заряд цієї платівки. У серйозних літературних журналах стали з’являтися статті, в яких аналізовано слова пісень Дилана. Виходу «Highway 61 Revisited» передував синґл «Like a Rolling Stone», який у багатьох аспектах був просто революційним. Крім пронизливого тексту й потужного рок-н-рольного біту, цей шестихвилинний синґл поклав кінець тій епосі, коли синґлами не випускали пісні, що перевищують три хвилини звучання. У 2004 році ця пісня очолила складений за опитуванням журналу «Rolling Stone» список 500 найкращих пісень усіх часів.dylan

У липні 1966-го, після мотоциклетної аварії, Дилан певний час живе відлюдником, експериментуючи з жанрами і звучанням. Період вимушеної відсутності на сцені спричинився до запису студійного альбому. У грудні 1967-го побачила світ платівка «Джон Веслі Гардінґ», де музикант синтезував кантрі та рок-музику, об’єднавши їх у нову течію — кантрі-рок. Нове захоплення музиканта фанати зустріли прохолодно, але митець знайшов нових слухачів серед шанувальників кантрі-музики на півдні США. Багато пісень із диску переспівують відомі виконавці, наприклад, Джиммі Гендрікс. Після цього Боб переїжджає до Нешвілла, «столиці кантрі». Там він змінює манеру виконання й навіть тембр голосу, щоб записати разом із Джоні Кешем новий альбом «Nashville Skyline». Диск з’явився у продажу в 1969-му.

У 1985 році Б. Дилан чи не першим із західних рокерів виступав у Радянському Союзі, на становлення рок-музики в якому справив значний вплив завдяки таких шанувальників своєї творчості, як Борис Гребєнщиков. Восени 1997 р. виконавець відвідує Болонью, де Папа Римський виголосив перед двохтисячним натовпом проповідь, яка була побудована на тематиці пісні Боба Ділана «Blowin’ in the Wind». У квітні 2008 р. Дилан здобув Пулітцерівську премію «за визначний вплив на популярну музику й американську культуру за допомогою ліричних композицій виняткової поетичної сили». Подивімося лише на цей, як на мене, знаковий текст Дилана (український переклад Миколи Байдюка):

БОГ — ЗА НАС!

Не питайте про вік мій,

Не питайте ім’я.

На Середньому Заході

Народився був я.

Народився і виріс,

І затямив гаразд:

Це земля наших предків,

І Бог — Він за нас.

 

Хай історики пишуть,

Я скажу навпростець:

Появилися білі —

Індіанцям кінець.

Появилися білі —

І ніхто не поміг.

То ж народ молодий був,

І Бог був за них.

 

Із іспанцями бійка

Була-відгула.

І війна громадянська

Давно відійшла.

Вічна слава героям!

Не затьмарить їх час!

І була перемога,

І Бог був за нас.

 

Перша Світова

Закінчилася все ж.

А чому воювали —

Далебі, не збагнеш.

Та я добре затямив:

(Цим пишались не раз!)

Не рахують убитих,

Коли сам Бог за нас.

 

Другої Світової

Відгриміли громи.

Ми пробачили німцям,

І тепер друзі ми.

Шість мільйонів спалили

Вони в печах своїх…

Та ми з німцями друзі,

І Бог також за них.

 

Але є росіяни —

Ворог номер один.

Це якщо воювати,

То із ворогом цим.

Щоб і страх, і погорда,

І ненависті сказ…

І триматися гордо,

Адже сам Бог за нас.

 

Правда, є тепер зброя —

Понад зброї усі.

І якщо нас примусять,

Застосуєм її.

Натискаєш на кнопку —

І світ вибухне враз.

І ніколи не взнаєм,

Чи Бог справді за нас.

 

У години розпуки

Мене страх огорта:

Це ж колись поцілунком

Юда зрадив Христа.

І питання пекельне

Прямо кидає в дрож:

Бог — він був за Іуду?

За Іуду — також?

 

Ох, питання прокляті —

Аж гуде голова!

І збентеження дике

Не дається в слова.

Тільки піснею рветься,

Тільки в пісні гукну:

— Та якщо Бог за нас —

Він зупинить війну!

Проте більшість української інтернет-спільноти охрестили рішення цьогорічного Нобелівського комітету як нелогічне, таке, яке легітимізує низькопробну літературу поетів-пєсєнників. Безперечно, рішення Комітету неоднозначне з огляду на те, що Дилан — «масовий», Дилан має чимало шанувальників у всьому світі, Дилан — це передусім музика, а не поезія. Боб Дилан — людина, яка створила свій напрям в американській культурі. Зрештою, Боб Дилан — це питомо американський митець. Він схопив пульс часу. Певною мірою виконавець повернув до суспільства американську мрію, яка зазнає зазіхань уже в часи Т. Вільямза. Стенлі Ковальскі — антипод американської мрії, він сам знищує «мрію» Бланш Дюбуа. Б. Дилан став виразником покоління, яке створило його «культ особистості» і яке водночас створив сам Дилан.

2016 р. Нобелівський комітет обрав того, кого без перебільшення можна назвати «зіркою» маскультури. Напевно, не тексти, а саме життєтекст Боба Дилана схилив думку Комітету до остаточного рішення. За його життям можна писати історію американської музики. Проте яким чином це має стосунок до літератури?

З одного боку, перемога Боба Дилана — це легітимація масліту з боку Нобелівського комітету на чолі з професоркою Сарою Даніус. В академічному літературознавстві твори масової літератури і культури, на жаль, не завжди є предметом серйозної розмови. З другого боку, Нобель Дилану — це, як на мене, радше, пошанування минулого. Митець отримав цю відзнаку у рік свого 75-річчя за те, що зробив десь сорок-п’ятдесят років тому, не пориваючи зв’язків із музикою і дотепер.

Література — багатовимірне явище. Погодьмося: у світі є чимало виконавців, самі автори чудових текстів. Проте Боб Дилан  — людина епохи. Чи варто за це вручати Нобеля? Зрештою, масова культура, наскільки б контроверсійною не була, давно стала тим чинником, який формує публічний, соціальний, приватний простір, принаймні у США. Зрештою, свого часу рішення про присудження літературного Нобеля А. Берґсону, Б. Расселу чи В. Черчиллю також сприймалося доволі неоднозначно. Дилан — це своєрідний Берґсон, тільки вже в іншому часі. Часі, в якому володарями думок стають не філософи… І для людини, виплеканої на творах високої літератури, цьогорічне рішення видається малоприйнятним або й узагалі «непристойним».

dylan-2

Зрештою, твори С. Алексієвич — це також специфічний тип літератури; некласична література, яка вбирає в себе прийоми і техніки журналістики. Але водночас ці тексти мають неабиякий сугестивний вплив. Простенькі, незугарні, часто естетично непретензійні твори Б. Дилана позначені особливою категорією — «художньою виразністю». Напевно, ця виразність так само історично змінна. Але на певному етапі у житті США виразність цих творів беззаперечна, вони мали величезний вплив на формування поколінь і музичної культури, яка замістила літературу, потіснивши її. Дилан — це літературний не-формат (із точки зору попередніх рішень Нобелівського комітету), як Черчилль, Берґсон, Рассел або й Артюр Рембо, один із улюблених поетів цьогорічного Нобелівського лауреата.

Можливо, в майбутньому Нобелівську премію з літератури отримає хтось, на кшталт Генрі Марша; нейрохірург, який напише зворушливу історію про зустріч людини з гемангіомою? Чи не має текст, який написав лікар-нейрохірург, такого ж потужного впливу на нашу свідомість, як і свого часу твори Сартра? Можливо, сучасний Нобелівський комітет відчуває кардинальні трансформації в царині естетики?  Час змінюється, разом із ним змінюється і людини, а отже, змінним постає і мистецтво. Якщо сьогодні з’явиться хтось, хто писатиме так, як Шекспір чи Шевченко, то маю сумніви, що цей автор чи авторка здобуде таке саме визнання. Кожний час потребує своїх прийомів і форм письма, навіть якщо якісь із них видаються простішими порівняно з тим, що було в минулому. Напевно, варто відійти у сприйнятті літератури від геґелівської моделі, в якій у осерді літератури принцип «розвитку», «прогресу».

Боб Дилан — ікона музичного стилю й символ часу, він здобув карколомний успіх в американському суспільстві. А що поганого в тому, що тексти набувають масового розголосу і стають брендом епохи? Як у нас «Пісня про рушник» А.Малишка чи «Два кольори» Д.Павличка? Мені видається, що порівнювати такі твори із іншим типом поезії було б некоректно. Не можна зіставляти Дилана й Транстрьомера, не можна порівнювати «Два кольори» з філософською лірикою В.Свідзінського чи Є. Плужника.

У сучасній українській літературі починають з’являтися переклади Боба Дилана. Журнал «Всесвіт» став першим серйозним літературним виданням, на сторінках якого у 2011 р. було представлено літературну іпостась Боба Дилана. Саме у «Всесвіті» в числі 9-10 цього року буде надруковано в перекладах Миколи Байдюка (він переклав вірші Дилана і в 2011 р.) друкуватиметься нова добірка.dilan2

Безперечно, сьогодні Дилан — це уже бренд, а отже, товар комерційно зорієнтованого глобалізованого світу. Проте його шлях у мистецтві — це шлях, далекий від гоніння за комерційним зиском. Його твори ліричні, прості, їх легко схоплюєш. Звісно, що вони можуть не подобатися, і це цілком нормально з точки зору масліту і маскультури. Але цьогорічне рішення Нобелівської капітули засвідчує, що наше уявлення про мистецтво й літературу — категорія змінна. Рок-поезія — не антипод філософській або інтимній ліриці, а продукт певного часу, який нині спромігся на свою маленьку канонізацію в історії Нобелівської премії ХХІ століття. Спробуймо без упереджень відкрити для себе Боба Дилана як поета, скажімо, розпочавши з цього, як на мене, вельми непоганого українського перекладу М. Байдюка:

 

«Бо часи, вони ж міняються» («The Times They Are A-Changin’»)

 

Гей, збирайтеся люди,

Де б ви не були,

І погляньте, як води

Кругом прибули.

І погодьтесь, що скоро

Ви змокнете всі.

Доки сонце вам

Усміхається —

Далі треба пливти,

Щоб на дно не піти,

Бо часи, вони ж міняються.

 

<…>

 

Йдіть сенатори, йдіть,

Відгукніться в одвіт.

Лиш не стійте у дверях,

Не блокуйте нам вхід.

Хто утратить розгін,

Той загрузне і квит;

А на вулиці бій

Розгоряється.

Він струсне ваші стіни,

Розтопить, як лід,

Бо часи, вони ж міняються.

 

Йдіть батьки й матері,

З  усього світу йдіть.

І не лайте, чого

Не змогли зрозуміть.

Ваші доньки й сини

Без команд вміють жить,

Ваша давня дорога

Кінчається.

Поможіть їм або

Із нової зійдіть,

Бо часи, вони ж міняються.

 

І межа пролягла,

І прокльони летять.

Хто повільний, той зможе

Моторнішим стать.

Так сучасне прийдеться

Минулим назвать;

Так порядок старий

Розпадається.

І хто перший,

Той буде останнім стоять,

Бо часи, вони ж міняються.

Дмитро Дроздовський