Не зовсім дитячий письменник Корній Чуковський

chukovskyjКорнія Чуковського знають як автора неперевершених дитячих віршів про Муху-Цокотуху, Бармалея і Крокодила. Власне, більшість любить його саме завдяки цим образам та вважає виключно дитячим письменником. Однак це визначення видається занадто скупим для характеристики Чуковського. Адже він не тільки був свідком декількох літературних епох (товаришував із Блоком, Ахматовою, Маяковським, Купріним, Пастернаком, Гумільовим), але й брав активну участь у літературному процесі – зробив блискучу кар’єру журналіста, літературного критика, перекладача, біографа, мемуариста. Дитячі вірші, які принесли йому всезагальну любов, Чуковський почав складати випадково – натомість усе життя він виношував ідею філософського трактату, якого так і не опублікував…
Вуличний філософ
Українець Микола Васильович Корнійчук народився 1882 року в Петербурзі. Мати майбутнього письменника була селянкою родом із Полтавщини, а зростав він в Одесі. Батька, петербурзького студента із заможної родини, хлопець не пам’ятав (той покинув матір Миколи з двома малими дітьми на руках) і довгий час переймався через свій статус «байстрюка».
Хлопець закінчив п’ять класів гімназії, рано пішов з дому, аби не “сидіти на шиї” у матері. Займався самоосвітою – відвідував міську бібліотеку, читав, за власним висловом, “усе підряд” і в 16-річному віці почав обдумувати… філософський трактат. Хлопець настільки захопився ідеєю, що почав бурмотіти уривки з майбутнього твору, гуляючи вулицями, й навіть зачитувати їх двірникові. Забігаючи наперед, скажемо, що всі свої великі письменницькі досягнення Чуковський вважав негідними цієї праці, до якої повертався декілька раз впродовж життя, проте так і не опублікував – вважав її недостатньо досконалою.
Паралельно з роботою над трактатом Микола працював маляром й самостійно вивчав англійську та французьку мови. Власне, феноменальна працездатність й зосередженість на роботі вирізняли Чуковського з-поміж інших. Літературі він присвятив 62 роки, впродовж яких працював щодня без вихідних! «Вставати о 5 ранку й лягати о 9, не грати в карти й доміно, не ходити в гості й не запрошувати гостей», – це тільки деякі із правил, які сам собі встановив Чуковський, аби заощадити час на роботу.
Але повернімося до трактату. Звісно, 16-річному хлопцеві не вистачило життєвого й письменницького досвіду, аби довести справу до кінця. Однак одного разу він зачитав уривок із твору своєму товаришеві Володимиру Жаботинському, який, за щасливим збігом обставин, працював у газеті «Одеські новини». З його легкої руки уривок трактату Чуковського був надрукований у «Новинах» у рубриці «Цікава думка». Так почалася журналістська кар’єра майбутнього письменника – він став оглядачем культури у виданні, підписуючись псевдонімом Корній Чуковський.
1904 року, на третій рік роботи у газеті, юнака відправили до Лондона, де він провів півтора роки. По поверненні з Англії почав співпрацювати з сатиричним журналом «Терези», а згодом – видавати власний сатиричний журнал «Сигнал». 1905 року за публікацію антиурядових матеріалів відбув шестимісячний арешт. Навіть у в’язниці Чуковський не витрачав часу дарма – він здійснив перший переклад російською поезії Волта Вітмена, який до нашого часу вважається одним із найкращих.
Чукокала
1906 року Чуковський з молодою дружиною переїхав до фінського містечка Куоккала. Тут він познайомився з відомими художником Іллею Рєпіним, з яким заприятелював, й приймав у себе відомих сучасників. Володимир Маяковський, Олександр Купрін, Леонід Андрєєв, Володимир Короленко та багато інших письменників того часу гостювали у Чуковського, а пізніше стали героями його мемуарів. Автографи цих письменників увійшли до саморобного сатиричного альманаху «Чукокала», який письменник доповнював і «перевидавав» упродовж всього життя. Зараз примірники альманаху вважаються справжньою культурною цінністю – адже у них залишили свої автографи видатні особистості минулого століття – від Рєпіна до Солженіцина.
Мешкаючи у Куоккалі, письменник присвятив декілька років дослідженню творчості Некрасова – звісно, з притаманними йому старанністю й прискіпливістю. Наслідком великої дослідницької роботи стала книга «Майстерність Некрасова», за яку згодом письменник отримав Ленінську премію (1962) – найбільшу літературну нагороду тих часів. Паралельно Чуковський досліджував творчість Чехова, Достоєвського, Шевченка та сучасних йому авторів, завдяки чому став авторитетним критиком.
«Тарганисько»
Гостював у Куоккалі й відомий письменник Максим Горький, який очолював тоді видавництво «Вітрила». 1916 року на прохання Горького Чуковський очолив дитячий відділ цього видавництва. Уже будучи авторитетним критиком і впливовою особистістю у літературних колах, написав перший вірш для дітей – «Крокодил». За «Крокодилом» з’являються «Мийдодір» і «Тарганисько» (1923), «Муха-Цокотуха» (1924), «Бармалей» (1925), «Телефон» (1926) та інші твори для дітей, які є разом із тим повноцінними поетичними текстами, що містять іронію й підтекст, зрозумілі лише дорослим.
До речі, існує версія, що в дитячих віршах Чуковський висловлював замасковану критику тодішнього суспільства: засуджував диктатуру, змальовуючи у образах Тарганиська та Мийдодіра самого Сталіна; Крокодил, який проковтнув сонце, – це нова влада, що з’явилася після революції, а «Муха-Цокотуха» – це взагалі історія про необережну базіку, яка розбалакалась у невдалому місці та в невдалий час. Ці припущення ще чекають на доказ або спростування, та, як відомо, диму без вогню не буває. Недарма у 30-ті роки дитячі твори Чуковського піддалися жорстокій критиці й гонінням, у середовищі партійних редакторів з’явився навіть термін «чуковщина». Кажуть, аби пом’якшити ставлення до своєї творчості, письменник зобов’язався написати вірш «Весела колгоспія», але так і не виконав обіцянки.
Оксфордський професор
Певно, найтяжчими для письменника стали 30-ті роки. Окрім критики власної творчості, він зазнав тяжких особистих втрат. Від хвороби померла його донька Мурочка; був розстріляний зять письменника, фізик Матвій Бронштейн – аби дізнатися про його долю, Чуковський декілька років оббивав пороги інстанцій.
Врятувала від повної зневіри робота. Чуковський працював над перекладами Кіплінга, вайлда, Твена, О’Генрі, Конан-Дойля, Шекспіра. Написав для дітей перекази творів Дефо, Грінвуда. Займався теорією перекладу й створив одну з найбільш авторитетних у цій галузі книг «Високе мистецтво» (1936). Почав писати мемуари, над якими працював до кінця життя.
Важко перелічити всі досягнення Чуковського, та цього робити й не треба. Мабуть, найбільшою нагородою для письменника стала любов та увага шанувальників, шалена популярність серед читачів. У променях загальнонародної любові письменник міг відчувати себе певною мірою захищеним від надмірної уваги влади – недарма не боявся підтримувати зв’язок з дисидентами та відважився на роботу над переказом Біблії для дітей. Книгу під назвою “Вавилонська вежа” навіть було надруковано у видавництві “Дитяча література” 1968 року, однак весь наклад усе-таки знищили (надрукували “Вежу” аж 2001-го).
…1962 року з офіційною делегацією Чуковський ще раз відвідав Англію, де за численні досягнення був удостоєний звання доктора літератури Оксфордського університету. Кажуть, його промова тоді починалася словами: “У молодості я був маляром”. Письменник помер 1969-го, у віці 87 років. До останніх днів він казав: “Коли я беру до рук перо, мене не залишає ілюзія, що я все ще молодий і мені нещодавно виповнилось двадцять”.
Тетяна Самчинська

  • Макс Н.

    Цікава стаття, дякую, Тетяно!