Письменник Юрій Косач: небіж Лесі Українки, який визнав УРСР

kosachЧи правда, що на дітях відомих людей природа відпочиває? А як тоді з небожами й онуками, братами, сестрами? Здається, родина Косачів – один з яскравих прикладів щедрості природи. Найвідомішою серед Косачів, звісно, є Леся Українка. Однак у цьому роді є й інші талановиті особистості. Серед них – Юрій Миколайович Косач, племінник Лесі, син її брата, Миколи Косача. Його доля була неоднозначною. Мало який письменник може похвалитися такою кількістю професій, які за життя опанував Косач. Він був вантажником і будівельником, лісорубом і малярем, прибиральником у готелі, також чистив вікна висотних будинків, працював робітником на суднобудівних верфях і сам водив баржі в Каліфорнії, служив конторським клерком і друкарем у великих містах. Крім того, сидів у німецьких і польських концтаборах, боровся за незалежну Україну, а наприкінці життя раптом став бажаним гостем у Радянському Союзі.

«Підпільний» початок і перша втеча
Народився майбутній письменник 5 (18) грудня 1908-го року в Колодяжному Ковельського району Волинської області. Хоча сам Косач чомусь любив повторювати, що народився саме в Києві, адже був закоханий у це місто. Дитячі роки так само, як і його знаменита тітка, провів на Волині. Згодом вступив до Львівської української академічної гімназії, а відтак поїхав до Варшави – студіювати право у столичному університеті. Саме зі студентської лави почалася активна громадська й літературна діяльність Юрія Косача. Юнак спробував друкуватися, налагодив зв’язки з Дмитром Донцовим, який на той час був редактором «Літературно-наукового вісника». Згодом оповідання молодого Юрія Косача з’явилися на сторінках іще декількох львівських часописів. А 1931-го року вийшла у світ і перша книжка – збірка оповідань «Чорна пані». Ця знаменна подія тісно переплелася з не надто приємним періодом у житті Юрія. Як підпільника і члена Української Воєнної Організації, у 1931-му році його арештували. Косач був свого роду «спонсором» націоналістичної літератури, яку неважко було дістати у Варшаві й у Львові. Один із підпільників виявився донощиком і «здав» своїх ковельських побратимів; серед них був і Юрій Косач. Юнак потрапив до в’язниці, і його справа обростала все новими звинуваченнями й доказами, що свідчили проти письменника.
Юрія Косача було засуджено до чотирьох років ув’язнення та п’яти років позбавлення громадянських прав. Проте це в його плани аж ніяк не входило, тож за два роки він утік до Праги, вихопивши шматок ерзац-свободи завдяки заставі у п’ятсот злотих. Утік, щоби повернутися й побачити Україну вже в полум’ї Другої світової війни.
Деякий час Косач жив у Чехо-Словаччині, вивчав архітектуру в Карловому університеті. Згодом виїхав до Франції й там відвідував лекції в Сорбонні. 1934-го року виходить у світ друга книга Косача – історична повість «Сонце в Чиригині». За цю книжку та збірку поезій «Черлень» Юрій Косач 1935-го року отримує другу премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка. А через рік паризьке видавництво «Лесин дім» випускає другу поетичну збірку Косача «Мить з Майстром». Середина 30-х рр. – час найбільшого творчого успіху письменника, коли одна за одною побачили світ близько десяти книжок Косача: повісті «Дивимось в очі смерті» й «Чад», книга літературних нарисів «На варті нації», кілька розділів історично-пригодницького роману «Затяг під Дюнкерк», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». За три останні збірки 1938-го року Юрій Косач отримав уже першу премію Товариства. Тоді ж з’явився перший драматичний твір письменника – сатирична комедія «Кирка з Льолею». Згодом Косач написав ще зо два десятки драм, які мали такий самий успіх, як і перша його комедія. Цей період творчості характеризується виваженістю і подеколи навіть похмурістю. Письменник не забув ідеї незалежної України, за яку він боровся і яка проростала у всіх його творах. Однак він почав більш зважено ставитися до них: немає вже того молодецького нерозумного запалу, немає необдуманості – Косач виріс.

Вічний емігрант
Десять років мандрів і поневірянь – і от він знову в Україні. 1943-й рік. У цей час Юрій Косач працював у редакції часопису «Львівські вісті», згодом вийшов його історичний роман «Рубікон Хмельницького» про події 1648-го року на Гетьманщині. У кінці 1944-го року письменника було заарештовано – вдруге у його житті – й відправлено до німецького концентраційного табору. Отримавши наприкінці війни довгождану свободу, Косач кілька місяців жив у Австрії, потім – у Західній Німеччині. Тоді ж, у Мюнхені, разом із Юрієм Шерехом-Шевельовим та Уласом Самчуком письменник став одним із засновників Мистецького Українського Руху (МУРу). У цей час Косач багато друкується  – одна за одною з’являються збірки новел «Ноктюрн бе-моль» (1945), «Запрошення на Цитру», «Чудесна Балка» (1946), уривки історичного роману «День гніву» (1948). Болючій для себе проблемі життя в еміграції Косач присвятив свій найвідоміший твір – «Еней та життя інших» (1946). Після розпаду МУРу Юрій Косач назавжди переїхав до США, де активно співпрацював із діаспорною пресою, редагував часопис «За синім океаном», що, власне, й видавався переважно на косачівські кошти. Під час «американського періоду» життя письменник видав усього три книжки – збірки «Кубок Ганімеда» (1958), «Золоті ворота» (1966) та повість «Сузір’я Лебедя» (1983).

Визнання Радянської України: зрада чи переоцінка цінностей?

1964-го року письменник уперше після війни відвідав уже Радянську Україну. Приїхав туди на святкування 150-річчя від Дня народження Тараса Шевченка. І тоді ж зрадив колишнім життєвим переконанням, визнавши за благо те, що Україна стала часткою Радянського Союзу. В УРСР Юрій Косач був бажаним гостем, хоч йому й не дозволяли надто близько контактувати з родичами – щоб ані він, ані вони не розчарувалися у Країні Рад. На жаль, ці й подальші відвідини України суттєво заплямували його репутацію в очах діаспорян. Натомість твори Косача почали активно друкувати на Батьківщині – у журналах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень» та ін. 11 січня 1990-го року письменника не стало. Поховали його на українському православному цвинтарі в американському місті Баунд-Брук (штат Нью- Джерсі). За прикладом багатьох відомих людей, в останні роки життя Косач був усіма забутий – і як людина, і як літератор. Однією з мрій Юрія Миколайовича було те, щоби його син відвідав колись землю, де «хрущі над вишнями гудуть». На жаль, Юрій Юрійович Косач до України так і не приїздив.

Лілія Хомишинець