ДВА НАБОКОВИ ТА ОДНА ЛАУРА

nabokovВолодимир Набоков. Оригінал Лаури: (Насолода вмирати). – Харків: Фоліо, 2009. – 318 с.

Нещодавно в українському перекладі Петра Таращука вийшов останній незавершений роман Набокова “Оригінал Лаури (Насолода вмирати)”. Книга довгоочікувана, у дечому сенсаційна, тому вона швидко потрапила до списку бестселерів. Однак дискусії стосовно неї тривають, а головною проблемою є етичне питання: чи мав право син не дотриматись передсмертного бажання батька і врятувати те, що належало спалити? Із точки зору любителів творчості письменника і літературознавців – однозначно так, адже тепер нарешті видання доробку Набокова стало дійсно вичерпно повним. Із погляду шанувальників гарної літератури – так, але вже не так однозначно, бо роман схожий на необроблений діамант, тобто на мінерал, у якому однак уже прозирають риси шедевру. А от на думку пересічної моральної людини – скоріше, ні, аніж так, адже останню волю людини треба виконувати беззаперечно, це одне з найдавніших етичних правил.
Однак усі ці питання не мають жодного стосунку до того, що під обкладинкою, – усе це, користуючись метафорою модерністів, просто „пара над супом”, тоді як справжній делікатес – “Оригінал Лаури”. Зрозуміло, що це не та книга, із якої варто починати знайомство з творчістю Набокова, так само не можна рекомендувати для цього й всесвітньо відому “Лоліту”, із якої, зазвичай, всі й починають. Причина проста: навіть незавершений “Оригінал Лаури” є втіленням авторської мрії про те, що справжнім шедевром кожного справжнього письменника стає його читач. Тільки вірний читач Набокова побачить у цьому сокровенному тексті всі інші твори майстра, натяки на які щедро розкидала письменницька рука на 138 каталожних картках, що писалися два роки.
Плюсом українського видання є паралельне фоторепринтне відтворення цих карток, що декому допоможе побачити незграбності в перекладі, а декому – оцінити авторський почерк. До речі, російські видавці вирішили підзаробити на своїх покупцях, випустивши два видання “Лаури”: подарункове з англійським текстом та звичайне – без нього. Пишаємося “Фоліо”, бо українське видавництво нам дало Набокова раніше і “два в одному” як подарунок.
Переповідати сюжет “Оригіналу Лаури” дуже складно, адже ми навіть не знаємо вірної послідовності карток, проте “роман із ключем, де ключ утрачено назавжди” так чи інакше зачіпає теми мистецтва та смерті. Власне, писати про цей твір – це ніби шукати оригінал того, чому вже не дано бути цілісністю.
Два Набокови – батько й син – безперечно дали довге життя одній Лаурі, незабаром про неї будуть писати монографії та дисертації, і, напевно, швидко забудеться той тридцятирічний шлях, яким у світ простувала Лаура та її оригінал. Але все це для того, щоб на стодесятирічний ювілей із дня народження Володимира Набокова потішити нас новинкою від ювіляра, тож чи звертати увагу на те, що останнє прохання письменника було зневажене його сином, – кожен має вирішити для себе самостійно.

Максим Нестелєєв