Воле Шоїнка – перший нобелівський лауреат із Африки

soyinka1Українському читачеві навряд чи багато що скажуть такі імена, як Сіпріан Еквенсі, Аму Ата Айдо чи Леопольд Седар Сенгор. Ці письменники для нас такі ж екзотичні й далекі, як і весь африканський континент, де вони народилися. Поки що маловідомою для українського читача лишається і творчість нігерійця Воле Шоїнки. Воле Шоїнка – прозаїк, драматург, поет, публіцист, театральний режисер, кіносценарист, артист кіно і, до того ж, майстер політичної полеміки, котрий першим серед письменників Африки став лауреатом Нобелівської премії. Цей талановитий письменник у своїй творчості зумів поєднати традиції африканської та класичної європейської культур, що особливо яскраво проявилося в його драматургії.

Між Африкою та Європою
Олуволе Акінванде Бабатунде Шоїнка (таке повне ім’я письменника) народився 1934 року в місті Акеобута в Західній Нігерії (на той час – колонії Великої Британії) в родині директора початкової школи. Його предки належали до західноафриканського племені йоруба, котре традиційно захоплювалося ритуальними танцями й театралізованими дійствами. Легенди і звичаї йоруба мали великий вплив на формування письменника в дитинстві, тоді ж Шоїнка познайомився із західною (в першу чергу – англійською) культурою та християнством.
Потяг до письменництва у Шоїнки проявився ще в початковій школі – тут його твори навіть були відзначені нагородами. 1946 року його прийняли до Урядового коледжу в Ібадані, на той час – найелітарнішу середню школу Нігерії, – а через шість років – до Університетського коледжу в Ібадані, не менш престижного навчального закладу, де майбутній письменник вивчав англійську літературу, історію, грецьку мову та інші дисципліни, пов’язані з культурою Європи. Ще в цей період він зробив перші кроки у велику літературу – писав п’єси та оповідання, які навіть транслювалися по нігерійському радіо.
Захопившись англійською літературою, 1954 року Шоїнка переїхав до Великої Британії і вступив до Лідського університету. Тут він почав займатися теорією драми відомого вченого Г. Вілсона Найта, котрий особливої ваги надавав театру як церемонії, як діалогу з минулим. Під керівництвом Найта Шоїнка вивчав європейський театр і намагався поєднати театральну культуру Нігерії та Європи. Так з’явилися його перші значні п’єси про конфлікт між західною та африканською культурами “Мешканці болот”, “Лев і перлина” та “Вигадка”, котрі були поставлені в Лондоні. Обдарування молодого драматурга помітили в лондонському театрі “Роял Корт”, і його запросили туди як завідувача літературною частиною.
Але європейська освіта й можливість лишитися у Великій Британії не завадили письменнику лишитися патріотом своєї країни: повернувшись 1960-го року до Нігерії, він заснував національний театр “Маски-1960” і написав одну зі своїх найзначніших п’єс “Танець лісу”, котра була приурочена до святкувань із нагоди незалежності Нігерії. Але цей твір, замість того, аби стати ювілейним панегіриком, став попередженням про можливі зловживання владою в молодій державі.

Література й політика
У 60-хроках, під час суспільно-політичних зрушень та громадянської війни в Нігерії, Шоїнка вів активну громадську діяльність і не приховував своїх поглядів: він був противником будь-якої диктатури, соціальних утисків, обмеження прав і свобод особистості, за що двічі потрапляв за ґрати. Вперше – за “незаконну” радіопередачу, де письменник звинуватив владу в махлюванні з результатами виборів, удруге – за співпрацю з повстанцями. Це ув’язнення тривало два роки: письменник сидів у одиночній камері мізерних розмірів, позбавлений можливості зустрічатися з відвідувачами, без книг, письмового приладдя, медичної допомоги. Але все-таки він якось примудрявся потаємно писати вірші й робити начерки для п’єс.
Вийшовши на свободу в результаті загальної амністії, Шоїнка став директором Драматичної школи при Ібаданському університеті, де здійснив постановку власної п’єси “Жнива Конгі” (1964) – музичної комедії, котра висміює африканський деспотизм. 1970 року письменник переробив її для кінофільму, в якому зіграв головну роль. А його в’язничні спогади “Людина померла” були опубліковані в Лондоні та Нью-Йорку в 1972 та 1975 роках.

Від Нобеля до еміграції
Творча репутація автора суперечить поширеним уявленням про архаїку, тотальну орієнтацію на фольклор, цілковиту екзотичність африканської літератури. Так, на батьківщині Шоїнка опублікував свій перший роман “Інтерпретатори” (1965), котрий багато в чому автобіографічний. Це зразок інтелектуального твору європейського зразка. Роман фактично позбавлений сюжету, композиційно його скріплюють неформальні розмови між 5 молодими нігерійськими інтелектуалами. Всі вони отримали освіту за кордоном і повернулись додому, щоб допомогти батьківщині у виборі подальшого шляху. Але в цьому їм заважає як плутанина у світогляді, так і тотальна корупція у країні. Як зазначають критики, в “Інтерпретаторах” стиль письменника багато в чому подібний до творчої манери Фолкнера та Джойса. У той же час Шоїнка не цурався фольклорно-міфологічної традиції, етнографізму, чудово усвідомлюючи, що вони є визначальною складовою культури його країни. Він писав і твори, котрі були повністю занурені в стихію африканської чарівної казки. Найпоказовішою в цьому плані є мисливська сага “Ліс тисячі духів”, створена у співавторстві з Даніелем Фагунвою.
1986 року Воле Шоїнка першим серед письменників Африки отримав Нобелівську премію з літератури за “створення театру величезної культурної преспективи та поезії”. Члени Шведської академії зазначили, що в своїх п’єсах письменник “широко і вміло використовує різноманітні сценічні прйоми, перш за все – традиційно африканські: ритуальний танець, маски, пантоміму, ритм, музику, декламацію, прийом театру в театрі. Театр Шоїнки закорінений в африканській культурі й африканському світі, але це надзвичайно освічений драматург, і міфи та традиції для нього – не маскарадні костюми”. В багатьох п’єсах Шоїнки західні елементи мистецьки поєднані з сюжетом та драматургічною технікою, котрі беруть початок у фольклорі та релігії йоруба. Символізм, ретроспекція, вигадлива фабула, – все це працює на створення багатої драматичної структури. Кращі п’єси автора відзначаються гумором і чудовим поетичним стилем, а також іронією та сатирою. Серед найвідоміших п’єс Воле Шоїнки – “Міцна порода”, “Метаморфози Ієроніма”, “Вакханки” “Опера Воньосі” та багато інших, яких налічується більше ніж два десятки. Також у доробку письменника – кілька поетичних збірок, романів та літературно-критичних праць. Вірші Шоїнка пише мовою йоруба, а п’єси і прозу – виключно англійською, оскільки, як говорить автор, “у Нігерії є кілька основних мов, і англійська пов’язує їх між собою”.
Марно боровшись за людські права та свободу у своїй країні, Воле Шоїнка, на жаль, так і не зміг лишитися в Нігерії. Після скасування демократичних виборів 1993 року та захоплення влади військовим диктатором він 1994 року письменник емігрував із країни, через що його звинуватили в державній зраді. Але, незважаючи на складні стосунки з батьківщиною, Шоїнка отримав міжнародне визнання, він широко відомий у західному світі. Читача приваблюють перш за все гуманістичні ідеали письменника – протест проти насильства, котре виражається в конкретних політичних формах: расизму, колоніалізму, тоталітаризму, цензури, “негрофілії”.
На жаль, українському читачеві твори Воле Шоїнки знайти не так і просто: хіба що в російському перекладі, останній із яких – 1998 року. Тож нашим перекладачам є над чим замислитись.
Мирослава Крат