Відкрита книга життя Марґеріт Дюрас

Ім’я Марґеріт Дюрас в уяві тих, хто хоча б побіжно знайомий з її творчістю, викликає неоднозначні асоціації. З одного боку – це така собі Лоліта, юна  чарівна дівчина у чоловічому капелюсі та черевиках на величезних підборах. З іншого – стара неприваблива жінка з нестерпним характером та хронічною залежністю від алкоголю. Обидва образи правдиві – вони відповідають різним періодам життя однієї й тієї самої жінки, яка з юної спокусниці перетворилася на стару алкоголічку, але ні на мить не залишала заняття, яке вважала найважливішим у своєму житті: писати. Причому сюжети творів вона брала переважно з власного життя.

Лоліта в чоловічому капелюсі

Марґеріт Донадьйо народилася під Сайгоном (на той час місто було столицею французької колонії Індокитаю, зараз воно – найбільше у В’єтнамі) 4 квітня 1914 року. Її батьки були вчителями, які поїхали за океан на заклик французького уряду. У родині, окрім Марґеріт, було ще четверо синів. Невдовзі після народження доньки батько занедужав і змушений був залишити родину й повернутися до Франції, де незабаром помер. Однак перед смертю він встиг купити маєток, до якого планував приїздити з родиною влітку. Маєток мав назву Дюрас – пізніше Марґеріт обрала це слово своїм псевдонімом.
Дитинство дівчинки минуло в Індокитаї. Після смерті батька родина жила досить бідно, мати багато працювала, не в змозі приділяти достатньо уваги дітям, тож вони мали повну свободу дій. Мати Марґеріт у майбутньому бачила доньку вчителем математики, але коли у віці п’ятнадцяти років дівчина заявила, що збирається писати – не дуже здивувалася. Адже у Марґеріт, яка росла „сама по собі”, уже сформувалися власні погляди та власні плани на життя. Навіть одягалася вона по-своєму – зі старою перешитою сукнею носила чоловічого капелюха та золотисті черевики на підборах. У такому образі п’ятнадцятилітню Марґеріт одного разу помітив удвічі старший заможний китаєць – і між ними зав’язалися стосунки, про які письменниця уже в похилому віці напише пристрасну й еротичну книгу під назвою „Коханець” та отримає за неї Гонкурівську премію. Вона таки не жартувала, стверджуючи, що збирається писати все життя. Більш за те, усі книжки Марґеріт Дюрас або повністю автобіографічні, або містять значний біографічний елемент. У цьому полягає один з багатьох парадоксів незвичайної жінки – описуючи у книгах своє життя, вона терпіти не могла, коли до нього втручалися сторонні, тому біографам не залишається нічого, окрім як вивчати життєпис письменниці за її книгами. Однак видавати Марґеріт почали не відразу – її перша книжка побачила світ аж у повоєнний період.

Надрукуйте, а то повішуся…

Майбутня письменниця залишила Індокитай сімнадцятирічною – подалася вчитися до французької Сорбонни. В університеті Марґеріт познайомилася з письменником Робером Анельмом, за якого вийшла заміж. По закінченні університету влаштувалася на роботу секретарем Міністерства у справах колоній.
Під час війни Марґеріт з чоловіком були членами Руху опору, яким керував Франсуа Мітерран. Нацисти викрили й схопили Робера, однак він вижив, пройшовши через Дахау й Бухенвальд. Дружина виходила його після концтаборів, проте невдовзі після одужання вони розлучилися, бо у жінки почався роман із письменником Діоніном Масколо, який став батьком єдиного сина Дюрас – Жана Масколо. 1985 року Дюрас видала збірку оповідань „Біль”, яка розповідає про цей період, а з Ансельмом вони підтримували дружні стосунки до кінця життя.
Коли Марґеріт подала до видавництва перший рукопис, то отримала відмову. Пізніше вона знову понесла рукопис цим же видавцям, і пригрозила, що у разі відмови… вкоротить собі віку. Хтозна, чи ця погроза спрацювала, а чи друга спроба була дійсно вартою уваги, але 1943 року побачила світ її перша книга „Циніки”, яку характеризують як жіночий психологічний роман. Видавши 1944 року другу книгу, Дюрас замовкає аж до 1950-го. Романи “Гребля проти Тихого океану” (1950) і “Моряк з Гібралтару” (1952) принесли Дюрас визнання й популярність. Дослідники відзначають схожість стилю й тематики цих романів з творчістю Хемінгвея – казали навіть, що вона пише „по-французьки в американському стилі”. З виходом повісті „Сквер” (1955) та книги „Модерато контабіле” (1958) критики заговорили про належність Дюрас до школи „нового роману”, представники якого відмовились від інтриги, категоричного поділу персонажів на позитивних і негативних та так званого „бальзаківського” реалізму. Дійсно, творчість письменниці за оригінальністю не поступається творам представників „нового роману”, однак вона ніколи не заявляла про свою належність до цієї школи. Вона вела відлюдний спосіб життя (навіть не приховуючи того, що налягає на алкоголь), не брала участі у літературних дискусіях та не виголошувала жодних декларацій. „Я ніяк себе не класифікую” – якось заявила вона у інтерв’ю.

Коханець: у житті, у книзі й на екрані

У 60-х роках Дюрас дебютувала у кіно. Першим сценарієм стала адаптація її однойменної книги „Хіросіма, любов моя”. Фільм, сюжет якого закручений навколо кохання французької актриси та японця у повоєнній Хіросімі, отримав безліч престижних кінонагород, серед яких – „Оскар” за кращий сценарій.
Сценарій до фільму „Коханець” (за однойменною книгою), який вийшов на екрани 1992 року, вона теж написала сама. Дюрас вважала роман „Коханець” вершиною власної творчості. Книга мала грандіозний успіх – перший наклад становив 1,5 мільйони примірників.
Успіх став несподіванкою як для Марґеріт, так і для ї читачів. Треба сказати, що нічого нового від письменниці, сценаристки та актриси, яка потроху перетворювалася на нестерпну п’яничку похилого віку, шанувальники уже не очікували. Однак якось Дюрас познайомилася з набагато молодшим за себе Яном Андреа. Це сталося 1980 року. Андреа був давнім шанувальником письменниці, впродовж чотирьох років писав їй листи, на які не отримував відповіді. Зустріч відбулася випадково, у період, коли письменниця переживала творчу кризу і, за звичкою, зловживала алкоголем. Їхні стосунки тривали 16 років – до самої смерті Марґеріт. Янові вдалося вилікувати письменницю від алкоголізму, та він був не тільки її „лікарем”, але й секретарем, фінансистом, кухарем… Кажуть, саме Андреас надихнув Марґеріт Дюрас на створення „Коханця” – бестселера 80-х років, який містить щемливі спогади 70-річної жінки про своє перше кохання.
Дюрас присвятила чоловікові два романи, він, у свою чергу, описав їхні непрості стосунки у книгах „М. Д” та „Це кохання”. Якось незадовго до смерті письменниця сказала: „Яне, з Дюрас все скінчено. Ви ж бачите, я вже нічого не пишу”. Марґеріт Дюрас померла 1996 року, її поховано в Парижі на кладовищі „Монпарнас”.
Але дізнатися про суперечливе й овіяне таємницями життя письменниці просто: прочитайте будь-яку її книгу. Тим більше, що українською перекладені два романи Марґеріт Дюрас: „Пробудження Лол В. Штайн” (2006, видавництво „Факт”) та той самий „Коханець” (2009, „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).

Тетяна Самчинська