Михайло Зощенко. Улюбленцеві мільйонів читачів так і не вдалося стати улюбленцем долі

На добрих та смішних творах Михайла Зощенка виросло не одне покоління читачів. Однак мало хто знає, що цей талановитий письменник, який під час авторських читань примушував реготати величезні зали, дуже рідко сміявся сам. Справа у тім, що життя підносило йому так багато випробувань, що залишається лише дивуватися – звідки у творах письменника стільки гумору та ліризму…

Петербург чи Полтава?

З місцем народження Михайла Зощенка пов’язана суперечлива історія. Достеменно відомо, що письменник з’явився на світ у Петербурзі, однак сам він у першій опублікованій автобіографії зазначає: «Я не знаю, де я народився. Чи в Полтаві, чи у Петербурзі. В одному документі зазначено так, в іншому – інакше. Очевидно, один із документів – «липа». Який із них «липа», вгадати важко, бо обидва вони зроблені погано». Спираючись на цей напівжартівливий вислів, деякі дослідники вважають, що місцем народження Зощенка є саме Полтава. Але більшість розглядає цю цитату як натяк письменника на те, що проблематика його творчості близька до проблематики творів Гоголя, який вчився поблизу Полтави – в одному класі з двоюрідним дідом Зощенка. А коли взяти до уваги те, що письменника вважають продовжувачем гоголівської тематики «маленької людини», то ця його алегорія стає цілком зрозумілою. Хай там як, а народився майбутній письменник 1894 року в родині заможного художника-передвижника Михайла Івановича Зощенка. Мати хлопця, Олена Суріна, незважаючи на домашні клопоти (в родині було восьмеро дітей), примудрялася ще й видавати у газеті «Копійка» свої оповідання про життя «простих» людей. Певно, під впливом творчої атмосфери в родині, хлопчик уже в восьмирічному віці став пробувати писати вірші, а 1907 року, тринадцятирічним, написав перше оповідання «Пальто» (цей учнівський твір ніколи не був опублікований).

Спеціаліст із розведення курей та кролів

Коли Михайлові було 12, батько помер, залишивши родину у злиднях – тож хлопець змушений був миттєво подорослішати. З цього часу й починаються поневіряння Зощенка, які триватимуть протягом усього його життя. Перш за все хлопець пішов працювати на залізницю: існують свідчення про те, що він виконував обов’язки контролера у потязі маршруту «Кисловодськ – Мінеральні води». 1913 року він вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет – у цей період були написані дебютні оповідання, які збереглися, – «Марнославство» та «Двогривневий».

З початком Першої світової війни хлопець добровольцем пішов на фронт, де дослужився до штабс-капітана й був нагороджений чотирма бойовими орденами. Потрапивши в самий епіцентр військових жахіть, він усе ж не покинув літературної праці: пробував себе у новелістиці, епістолярному та сатиричному жанрах – писав листи вигаданим адресатам та епіграми на однополчан. Одного разу під час газової атаки Зощенко сильно постраждав – внаслідок тяжкого отруєння у нього почалися проблеми з серцем, і 1917 року хлопця демобілізували.

Він повернувся до Петрогдрада, де заробляв на життя, як і до війни, чим доведеться. Палітра занять Михайла просто-таки вражає: швець, столяр, тесля, актор, міліціонер і навіть… інструктор із розведення курей та кролів. Протягом цього часу хлопець не припиняє писати, черпаючи натхнення із власного життя. Він викладає на папері події, свідком яких стає, описує людей, з якими зустрічається та працює. Сучасники згадують, що письменник мав надзвичайну слухову пам’ять – завдяки їй Зощенкові вдавалося відтворювати на папері характерну мову своїх колег: шевців, міліціонерів, залізничників. Пізніше ця характерна «простяцька» мова стане візитною карткою письменника, але поки що до слави та визнання хлопцю ще далеко.

Посмішка долі?

1919 року письменник-початківець потрапляє до Творчої студії, організованої при видавництві «Всесвітня література». Нарешті доля посміхнулася хлопцеві, адже керівником занять був Корній Чуковський, який від самого початку високо оцінив творчість Зощенка. Відомий літературознавець Чуковський став критиком Зощенка, він допомагав молодому письменнику вдосконалюватися, а також познайомив його з багатьма «зірками» тогочасної літератури. У цей же період з-під пера письменника виходять перші оповідання з тих, які були надруковані: «Любов», «Війна», «Стара Врангель», «Риб’яча самка». А цикл «Оповідання Назара Ілліча, пана Синебрюхова» одразу після виходу став надзвичайно популярним та ознаменував собою перехід Зощенка до професіної літературної діяльності. Відбувся стрімкий злет Михайла на вершину літературного Олімпу. Завдяки унікальному таланту поєднувати сатиру з лірикою вже до середини 20-х років Зощенко став одним із найпопулярніших письменників, багато висловів з його оповідань стали крилатими, він брав участь у численних літературних читаннях та зустрічах із шанувальниками, від яких отримував безліч листів. Забігаючи наперед, скажемо, що твори Михайла Зощенка видавалися та перевидавалися величезними накладами, у період з 1922 по 1946 роки його оповідання виходили друком близько 100 разів.

Однак творчий злет не приносив письменникові морального задоволення, адже дедалі чіткіше почала проявлятися суперечливість характеру Зощенка, яка зародилася ще за часів його військової молодості. Тонко підмітив цю суперечливість і Корній Чуковський, який одного разу сказав: «Дивно було бачити, що властивістю примушувати своїх ближніх сміятися наділена така печальна людина». Побувавши на самому дні та пройшовши крізь військові жахіття, Михайло, як би пафосно це не звучало, все життя страждав від несприйняття несправедливості та зла, які панують навколо нього. Сам письменник прекрасно розумів, що сприймає події, які з ним відбуваються, надто болісно, й навіть вважав цю особливість свого характеру психічним розладом. Погіршувала ситуацію парадоксальна радянська дійсність. Мало хто знав, але письменник, який спеціалізувався на гумористичних та дитячих творах, у житті був відлюдькуватим та страждав на меланхолію.

Покидьок та боягуз?

Спробою покращити власний пригнічений стан стало своєрідне психологічне дослідження, проведене Зощенком, – повість «Повернена молодість». Книга викликала несподівану реакцію в науковому середовищі: її обговорювали на численних академічних засіданнях, рецензували в наукових виданнях, а знаменитий академік Павлов навіть почав запрошувати Зощенка на зустрічі зі студентами.

У 30-роках Зощенко продовжував активно видавати твори для дітей, фейлетони, п’єси для радіо, але не полишив і спроб «літературного» самоаналізу. Саме тоді він почав роботу над книгою, яку вважав працею всього свого життя. 1943 року перші розділи повісті «Перед сходом сонця» були надруковані в журналі «Жовтень».

«Перед сходом сонця» викликала величезний скандал, адже це була справжня сповідь письменника, спроба докопатися до глибин своєї душі та пояснити собі й читачам причини такого специфічного ставлення до життя. Твори Зощенка перестали друкувати взагалі – не допоміг навіть лист письменника Сталіну. «Маячня, потрібна лише ворогам народу», «мерзенна річ» – це лише деякі з епітетів, якими наділяли повість партійні критики. Чи варто говорити про те, як сприйняв ці відгуки вразливий письменник?

1946 року вийшла сумнозвісна постанова ЦК ВКП (б) «Про журнали «Звезда» й «Ленінград», у якій критики на чолі з Андрієм Ждановим «проїхалися» й по повісті Зощенка. Журналу «Звезда» заборонили продовжувати публікацію, а «Ленінград» узагалі закрили. Слабкою спробою письменника захиститися стала його публічна заява про те, що честь офіцера не дозволяє йому змиритися з тим, що його називають «боягузом» та «покидьком». Однак цей виступ став голосом волаючого в пустелі.

Цькування письменника тривало до самої смерті Сталіна. Про Зощенка забули. Він заробляв на життя перекладами (без права підписувати перекладені роботи) та повернувся до ремесла шевця – тобто почав знову, як і в молодості, лагодити взуття.

З настанням «відлиги» Зощенка знову прийняли до Спілки письменників, взяли на роботу в журнали «Крокодил» і «Вогник». Однак відновити надламану психіку письменника було не до снаги навіть лікарям. Справу, яку почали німці в 1917 році, завершили комуністи – вони таки знищили письменника. 1958 року Михайло Зощенко помер. Улюбленець мільйонів читачів, який, однак, ніколи не був улюбленцем долі, похований під Санкт-Петербургом, одним із двох можливих місць свого народження.

Тетяна Самчинська

  • Ярослав Карпець

    Капєц! Переробили мою статтю, а мене навіть не запитали, чи можна цей варіант давати в друк(((( Жах!!!

  • SS.

    Нічого такого не видно, хіба що це:

    >> ПетрогДрада
    Петрограда

    і тут, може, акцент поміняти:

    >> актор, міліціонер і навіть… інструктор із розведення курей та кролів

    актор, інструктор із розведення курей та кролів і навіть… міліціонер

  • Володимир

    Мені здається, що це нечесно – взяти статтю у автора, який витратив два місяці на неї і навіть не згадати принагідно його імені. Цинічно і безпринципно!

    • Редакція

      Цю статтю подала Тетяна Самчинська. Якщо вона її у когось позичила – напишіть нам, як насправді це відбувалося, ми спробуємо розібратися.

  • SS.

    Дамо Володимиру час до 18 грудня (включно). Якщо промовчить – значить, це наклеп і йому зробимо “фу-у-у”, якщо доведе авторство – буде “фу-у-у” Тетяні.

    P.S. а на що тут два місяці витрачати? Виходить по 19 слів/день. 😉

    • Редакція

      Тим більше, що над статтею працювали і вона сильно змінилася порівняно з першою версією, яку подала Тетяна. Певно, Володимир трохи помиляється

  • Ярослав Карпець

    Причому тут ф-у-у-у і Володимир??? Я написав статтю про Зощенко, відіслав її редакторам, а вони сказали – не підходить! Я подумав, що вони не будуть нічого друкувати, але статтю переробили і пустили в номер((( Мені про це, звичайно, ніхто не сказав((( Це етично? Але ясно, що зараз мені важко буде щось довести, бо “авторські права” – це лише “пустий звук” у нас в Україні((( А редакція буде вигороджувати своїх(((

  • Бруно

    Тетяна ж добре попрацювала. Пишуть, що стаття дуже змінилася порівняно з першою, мабуть незграбною, малограмотною версією. То які претензії? Вчиться краще, як треба писати і не вищіть тут. Неприємно читати.

  • Ярослав Карпець

    Бруно. А ви хто такий чи хто така, щоб судити??? І не вказуйте мені, будь ласка, що робити!!! Мене ваша думка, якось, дуже мало цікавить!!! Ви не знайомі з моєю версією і вже беретесь судити!!! А я вважаю, що ця версія малограмотна і незграбно написана!!! Я не вірю цій редакції, вона тепер може із вашим матеріалом таке зробити, і з будь-яким(((Правду завжди неприємно читати, що ж тут вже поробиш(((

  • SS.

    Так, ф-у-у-у і Володимир тут ні до чого. Володимире, вибачайте.
    Для ф-у-у-у залишається Ярослав Карпець vs Тетяна Самчинська.

    2 Ярослав Карпець
    А це правда, що ви на статтю 2 місяці витратили?

  • redaktor

    Шановний Ярославе!
    Кожен, зазвичай, має свою думку про той чи інший матеріал.
    Редакція завжди поважала і поважає авторські права. Ніхто з дописувачів не має ані можливості, ані права брати чужий матеріал.
    Якщо стаття, наприклад як трапилося з вашою, не підійшла, а постать чи книжка дійсно цікаві, то інший автор отримує завдання написати на ту чи іншу тему. Можу вас запевнити, що Тетяна в очі не бачила ваш текст.
    Якщо щось і може бути спільним у цих матеріалах, так це, мабуть, джерела, якими ви користувалися.

  • Ярослав Карпець

    Я вам не вірю((

  • Mavka

    Що Ви як незадоволена жінка ниєте. Може досить соплі розпускати? Нормальний чоловік би після “Я вам не вірю” постави крапку або знак оклику, а Ви ще тільки смайлика зі слізьми на очах не намалювали.

  • Юрик

    Не наїжджайте на манюню-Танюню Самчинську!!!!!
    В жабу перетворю.

  • Ніна

    Цей Капець якийсь мономан. Увірував раптом, що написав гарну статтю, яку побачив у газеті, і тепер дістає всіх, що це його наукова розвідка була. А раніше, мабуть, переконував усіх родичів і знайомих, що Андрухович в нього вкрав рукопис “Московіади”. Прізвище за себе говорить – капець.

  • Юрик

    В нашій роботі нічого геніального немає…

    Подумаєш слова до якоїсь реальної історійки.

    Письменники, ось справжні герої.

  • Юрик

    Хоча, яким би не був матеріал, а він має свого автора…

    Мені теж, чесно кажучі не подоба

    ється, коли хтось знущається над моїм текстом прикидаючись "Надрозумним". Це одна річ з якою я погоджуюся у цій справі.

    Але….

    Це ж Самчинська….

    Аум. Хто проти неї попре?

    Пане Карпець, навіть якщо Ви праві, не роздмухуйте зе скендел! Знаєте скільки таких як Ви?

    Треба вже звикнути, Україна корумпована. Хто має гроші і зв,язки то цабе.

    Ну хто ми такі з Вами?