МАРІЯ БУРМАКА: Хочу перечитати всіх Нобелівських лауреатів

Вона – відома українська співачка, яка збирає на свої концерти величезні аудиторії. Її пісні не можуть не зачепити слухача ліричністю та емоційністю. До того ж вона сама пише до них музику та слова. Про те, як у насиченому гастрольному графіку знайти час для читання, та про свої літературні уподобання розповідає Марія Бурмака.

 

– Маріє, чи вистачає вам часу на читання?
– Читання – це такий процес, який потребує часу для осмислення і зосередження. Якщо трапляється нагода, то завжди намагаюся перед сном почитати. Багато часу забирає робота, домашнє життя, спілкування з дитиною, але я вже навчилася заощаджувати час для читання. Так, гастрольні поїздки (а їх було дуже багато протягом останніх двох місяців) – це для мене і є час читання. Намагаюся читати під час довгих переїздів, хоча знаю, що це псує зір, але третину моєї сумки займають якість томи та фоліанти. Намагаюся читати в готелі, на репетиціях під час саундчеків. Можна би цього не робити, але я себе примушую, і вже коли починаю читати, не можу відірватися. Інколи мені починає здаватися, що в мене з’являються цілі прогалини через те, що я чогось не прочитала.
– Мабуть, третина сумки книжок – не досить зручний реманент для гастролей?
– Таким чином я читала під час гастролей до останнього часу. Але я – людина сучасна, цікавлюся всіма новинками техніки, й останній подарунок мого хлопця – це маленький КПК. Я вже закачала туди бібліотеку книжок, які хочу прочитати. Так зручніше, бо трапляються моменти, коли хочу прочитати певний твір, але не можу навіть виділити часу, аби піти до крамниці та купити потрібну книжку. Тому я склала список книжок, які мені треба прочитати, й закачала їх. Це сучасна література, що зараз виходить, класика, зокрема, українська. Єдине, чого мені бракує, – в Інтернеті дуже складно знайти твори сучасних українських письменників. І хоча з книжкою не можна нічого порівняти, але КПК – це теж вихід, щоб не знаходити відмовку на кшталт „там не було потрібної книжки” або „не було часу”. Коли маєш КПК, ти можеш читати в будь-який момент.
– А чим керувалися, складаючи книжковий список для КПК?
– По-перше, я хочу перечитати нобелівських лауреатів і лауреатів Букерівської премії. Тому до списку потрапили Памук, Елінек. Інколи бачу цікаву рецензію, прислухаюся до порад знайомих – так, вони гарно відгукувалися про Анну Гавальду. Власне, я хотіла би трохи більше почитати Муракамі. Так і складаю список.
– Ви перерахували переважно сучасних авторів. Надаєте їм перевагу перед класикою?
– Є різні життєві ситуації й різні мотивації. Наприклад, в одну з поїздок я брала „Острів” братів Стругацьких, хоча й не люблю фантастику. Це книжка десь на дев’ятсот сторінок, вона мені дуже сподобалася в певних моральних аспектах. Щодо класики – скажу чесно: я за фахом філолог, і класику мені довелося прочитати в певному обсязі ще в інституті. Деколи хочеться перечитати Достоєвського, цікаво читати те, що раніше не читала, наприклад, „Несвоєчасні думки” Горького, але часто я роблю вибір на користь нового. Зараз більше приділяю уваги українській класичній літературі, хочу іншими очима на неї подивитися.
– Ви добре знаєте класику. А чи не розчаровують сучасні автори?
– Часто буває, що розчаровуюсь і кажу: ні, краще вже почитаю Достоєвського. Не можу сказати, що в невимовному захопленні від постмодернізму, – бо не завжди мені подобаються твори, які всі вихваляють і схвально рецензують. Але ніколи не шкодую, принаймні дізнаюся щось нове.
– А улюблену книжку маєте?
– Є декілька книжок, до яких я повертаюся. Колись на мене справив велике враження „Волхв” Фаулза. Перечитую Фройда. Мені до вподоби філософська література, якої можна прочитати зо п’ять сторінок, відкласти, але щось для себе почерпнути, – як, наприклад, Марк Аврелій „Наодинці з собою”. Певний час я була в захваті від Пауло Коельо, його творів „Алхімік”, „Вероніка вирішує померти”, „П’ята гора”, „Воїни світла”. В певний момент, думаю, багато хто сприйняв ці книги як прозріння. Це, безумовно, вартісні книжки, їх потрібно прочитати, і багато людей відкрили для себе ці книжки вчасно. Але для мене справжня філософська література – це та, яка залишає глибший слід у душі, ніж твори Коельо. Вона глибша і підіймає більші пласти. Сприймати як книгу свого життя „Алхіміка” або „П’яту гору” можуть люди, які не цікавляться справжньою філософською літературою. А я відповіді на важливі питання знаходжу у Марка Аврелія, Шопенгауера, Гегеля. Бо філософія – це наука про життя, яка дає тобі відповіді на дуже важливі питання, а наше життя значно складніше, ніж може здаватися. Тому я люблю Паоло Коельо, але все-таки Марк Аврелій – улюбленіший.
– Ви назвали книги, які навряд чи розважають…
– Задля розваги я читаю також, але в мене таке насичене життя, що я не можу дозволити собі просто так витрачати час. Інколи читаю, аби просто розважитися: єдине, що не можу осилити, –жіночі романи: я прочитала всього один, але він мене не захопив. Я краще почитаю жіночі журнали. Серйозно ставлюся до книжок, які читаю, бо вважаю, що література – це досвід століть, тисячоліть. Тому коли читаєш книжки, то бачиш історії з життя, або висновки, або виходи із ситуацій, як це робилося сто, тисячу років тому. Кожен із нас проживає своє життя, і кожен із нас вчиться на своїх помилках. Звинувачувати людину в тому, що вона не читає, не можна – кожен має індивідуальну потребу в читанні. Хтось має потребу читати тільки детективи, і примусити його читати філософію не можна, – якщо примушувати, то прочитається певна кількість сторінок, але нічого з того не буде винесено. Знаю це по тому, як я вчилася на першому курсі філологічного факультету: була шалена кількість сторінок, книг, що ковталися за ніч… Я вважаю, що людина має працювати над своїм внутрішнім світом, – тоді врешті-решт у неї з’явиться потреба в тому, щоб дізнатися, як люди думали сто років тому, як поводилися в тій чи іншій ситуації. Тоді починаєш жити одразу в декількох вимірах. І мені дуже шкода, що діти стали набагато менше читати. Ми говоримо з моєю дочкою з цього приводу: Гаррі Поттера вона прочитала з початку до кінця за два дні без сну. А от із тим, щоб просто щось читати, – складно. Але мені здається, що вона сама до цього прийде.
– А яка у вас була улюблена книжка в дитинстві?
– „Ясоччина книжка” – там були такі гарні малюнки. Я любила чеську літературу, де був такий цікавий персонаж Кукусик, Астрід Ліндрен. А все решта – те, що читали радянські діти: Дюма, твори про тварин Джеральда Даррелла. Я любила читати: не було комп’ютера, мультики показували двічі на тиждень – і читання було справжньою розвагою.
– Ваші „колеги по цеху” останнім часом часто вдаються до письменництва. А ви не думали написати книгу?
– Я насправді думала над цим. Мене довго переконували, щоб я завела свій блог. Але мені деколи не хочеться, щоб люди знали все про моє життя. Завдяки журналістам те, що відбувається в моєму житті, й так усі знають. Щоб створити книгу, треба мати час на писання, на згадування. Поки що в мене не вистачає часу навіть на те, щоб постійно читати перед сном.