Олег Собчук, гурт «С.К.А.Й.»: Мені однаково цікаво читати й «Кобзаря», й «Цитатник» Жадана

Тернопільський гурт «С.К.А.Й.» кілька років тому стрімко увірвався до  хіт-парадів нашої країни з ліричною піснею «Тебе це може вбити» і з тих пір не полишає музичного олімпу, радуючи шанувальників новими хітами. Зараз «С.К.А.Й.»  мешкає в Києві, тож нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися з вокалістом гурту Олегом Собчуком про його книжкові вподобання.

 

– Що для тебе література?

– Це, перш за все, джерело інформації. Хоча з книжок інформацію набагато складніше засвоювати, ніж, наприклад, з телевізора, але набагато цікавіше і корисніше, та й словниковий запас завдяки книжкам збільшується – а про телевізор цього не скажеш. Я, на жаль, не є яскравим прикладом прихильника літератури, але зараз намагаюсь це помаленьку виправляти. Бентежить той факт, що в Україні дуже мало саме української літератури – як художньої, так і пізнавальної – і дуже багато російської чи написаної російською мовою. Наші письменники змушені правдами-неправдами шукати кошти, щоб видати свою книжку. Таке враження, що Україні не потрібні українські письменники – такий от парадокс. Втім, у нас взагалі країна парадоксів.

 

– То, може, в тебе є думки про те, як заохотити людей читати –  зокрема українське і українською?
– Думаю, це треба виховувати з раннього дитинства, з перших класів у школі. Прищеплювати дітям повагу до української мови, культури, пояснювати, в якій країні вони живуть. Я не кажу, що потрібно змушувати дітей любити Україну, українське – ця любов повинна прийти сама. Але ж можна зробити так, щоб вони поважали країну, в якій живуть.

 

– Що читав останнім часом? Що плануєш?
– Та «Дон Кіхота» ніяк не можу дочитати! Золя підчитую. Загалом же читаю те, що відповідає настрою. Однак, коли випадає вільний час, я частіше або пишу пісні, або «бринькаю» на гітарі, або вчуся грати на фортепіано. Просто посидіти почитати рідко коли вдається.

 

– Власні пісні не плануєш видати окремою збіркою чи спробувати писати вірші?
– Ні, поки що ні. Я не пишу без музики. Спочатку музика – потім слова. Наслідувати Бориса Гребенщикова я не можу. В нього купа власної прози, віршів, з яких він собі обирає тексти. В мене ж все навпаки. Я підбираю слова, які відповідають духу музики. Не кажу, що це правильно, це просто по-моєму.

 

– Звідки черпаєш натхнення?
– В основному, з життя. Певні події, які трапляються зі мною та людьми, які мене оточують, різні враження – наприклад, від перегляду фільмів. Моє натхнення – це мій досвід, оброблена інформація, яка перетворюється на слова пісні.

 

– Хто в тебе улюблений герой? Часом не Дон Кіхот?
– Ні! Він трішки (усміхається)… Дон Кіхот – це герой, який придумав свій власний світ, а я надаю перевагу реальному. Довгий час улюбленим героєм був Старий Хоттабич. Але найбільше подобався Д’Артаньян – хоча Дюма я не читав, дивився лише фільм.

 

– То до екранізацій літературних творів ти ставишся прихильно?
– Нормально ставлюсь. Талант режисера проявляється у тому, щоби примудритись вкласти в півтори-дві години всю книгу і зробити це так, щоб було цікаво дивитись, щоб було не примітивно знято.

 

– Чула, тобі шанувальниці дарують книги. Ти їх читаєш?
– От якраз ті книги, що дарують, я читаю. Почав читати «Романтичного егоїста» Фредеріка Бегбеде, але трошки важко вона мені йде, не зовсім цікаво читати по кілька сторінок чийогось самоаналізу. Може, треба потерпіти, пересилити себе і спробувати дочитати, але я нетерплячий, якщо книжка мене одразу не «чіпляє», я її далі не читатиму. Цей механізм «чіпляння» має спрацьовувати одразу.

 

– Виніс щось для себе з книг?
– Дуже багато дала Біблія для духовного розвитку. Думаю, цим все сказано. Дещо взяв із творів Жадана, Дністрового. Останній, по-перше, мій друг. По-друге, колега і мій редактор. Я прочитав майже все, що він видавав. Він класно пише. Мені подобається його сюрреалізм.

 

– Він твій улюблений автор?
– Так, в українській літературі так. А що стосується світової, то не можу об’єктивно оцінювати, тому краще і не буду намагатись визначити – надто мало зі світового літературного доробку я прочитав. Знаю, що існує багато прекрасних літераторів. Однак прочитавши, наприклад, Ніцше я не можу стверджувати, що він найкращий – адже є ще сила-силенна письменників.

 

– Поділяєш книги на гарні й погані?
– Мабуть, визначальним фактором у виборі книжок, як і всього іншого, є смакові вподобання: одна й та сама пісня чи книжка може сподобатись одній людині і не сподобатись іншій. Однак в світі музики говорять, що не має поганих інструментів, є погані музиканти – мабуть, з книжками та ж ситуація. Особисто для мене нема гарних і поганих книжок, є зрозумілі й незрозумілі.

 

– Класики й сучасники: хто ближчий?
– І ті, й інші. Мені однаково цікаво читати «Кобзаря» і, наприклад, «Цитатник» Жадана.

 

– Який тобі жанр подобається?
– Фантастика. Один із улюблених творів – «Загублений світ» Конан Дойла.

 

– Варто розрізняти жіночу й чоловічу літературу?
– Якщо маєш на увазі те, що продається в переходах в м’яких яскравих обкладинках – таке не читаю. Але інколи жінки пишуть дуже сильні твори, а чоловікам вдаються чудові романи про кохання.

 

– Книга може бути універсальним подарунком?
– Ой, ні! Я це зрозумів в 16 років. А до того: йдеш до однокласника чи товариша на день народження – взяв якусь книжку з етажерки, вручив і пройшов на святкування.

 

– По дорозі на гастролі не читаєш?
– Я намагався читати в дорозі, але нічого з цього не вийшло, починають боліти очі й інші побічні ефекти з’являються. Якби в нас були такі дороги, як в Німеччині чи Японії – тоді була б інша справа. Знаєте, які б люди тоді начитані були (сміється)!

 

 

Спілкувалася Анна Богородіченко