Віктор Придувалов: «Борхес, Маркес, Кортасар – відповідають за базар»

Віктор Придуваловвідомий український кліпмейкер, який неодноразово співпрацював із гуртами: «Океан Ельзи», «Тартак», «ТНМК», «Плач Єремії», «Грін Грей», «Бумбокс», «Скрябін», «Esthetic Education» та ін. Та мало хто знає, що він – ще й кінорежисер, музикант, поет, художник та актор. У пошуках себе ця безсумнівно творча особистість готова написати вірш, зняти «повний метр», записати музичний альбом чи долучитися до мистецьких проектів. Не менш виразно доповнити портрет багатогранного Віктора Придувалова допоможе палітра його літературних вподобань.

 

Ви б могли окреслити коло Вашого читання?
– Кола як такого вже давно немає. Не буду оригінальним, повторю слова Будди: читати потрібно до 25-ти, потім чужий досвід заважає. У мене так все і вийшло. Я читав із трьох років, щойно навчившись читати, і до двадцяти п’яти читав по сім книжок одночасно. У хід йшла не тільки художня література, але й документальна, нариси з історії, біології, фізики. Я просто пірнав у цей світ! Так, я – книжкова людина, і в дитинстві я був книжковою дитиною. Тоді як все моє покоління виховувалося на вулиці, я сидів за книгами, і був у них нескінченно закоханий. Перечитав усе, що можна було. Зараз же читаю більше для релаксу. Часом хочеться, щоб книга надихнула, як раніше, але останнім часом таке зі мною не відбувається.

І все ж, кому з авторів це вдавалося?
– Звичайно, мова може йти тільки про гарну літературу. Я дуже пізно для себе відкрив «Лебедину зграю» Василя Земляка. Вже дорослим прочитав цей твір і офігєл – це така фантасмагорія, просто щось нереальне! Після прочитання я був абсолютно незгодний із кіноверсією цього роману «Вавілон-XX». Так, хороший режисер, хороші актори, але знято аж надто просто для такого роману. У мене від кожної глави, тільки від одного епіграфа – дах зривало!

– На які з неекранізованих творів Ви поклали око?
– Коли я тільки мріяв про професію режисера, думав, що буду знімати тільки своє. Але сюжети, які рояться в моїй голові, поки зняти ані фізично, ані технічно ніяк неможливо. Перше з чужого, в чому я побачив себе – це «Перверзія» Юрія Андруховича. Я від початку і до кінця бачу, як це можна зробити.

– Ви говорили з ним про можливу роботу?
– Власне, коли ми познайомилися, раз про це поговорили. Ну і все, більше не поверталися до цього.

– Вам подобаються його твори, він один із небагатьох вітчизняних авторів, хто на слуху у західних книголюбів?
– Для людей, які знайомі з західною літературою – не новина, що у творах Юрія Андруховича нічого свого немає. Це все кальки з європейських авторів. Наприклад, мій тесть – перекладач, він один із перших, кого запросили в спілку письменників. Коли він прочитав один із перших творів Андруховича, відразу видав, що і в кого із західних авторів було запозичено. Розклав Андруховича повністю. Але це така справа, з серії: «подумаєш, я теж так можу відчувати і дивитися на речі тими ж очима, але чи зможу я це все передати за допомогою тексту читачеві?». Та ж історія з піснею, одну й ту ж пісню можуть виконувати різні люди. Але в одного це буде ниття, а в іншого – випромінювання такого драйву, що мама не горюй! Мені подобається та поетика, з якою Андрухович викладає свої думки, хоч я і російськомовний товариш. Ну і знову ж напрямок фантасмагорії – це моє. В Андруховича зійшлося все, що мені подобається: рок-н-рол, містика, ставлення до реальності, в яку автор, судячи з усього, так само, як і я, до кінця не вірить.

Хто з авторів найсильніше вплинув на Ваше світосприйняття?
– Більшість із прочитаних. Основна маса книг читалася в юнацькому віці. Як ми тоді жартували: Борхес, Маркес, Кортасар – відповідають за базар (Посміхається). Борхес, напевно, як ніхто, і до цих пір тримає. Багато з образів, які виникають у мене в голові, були навіяні його літературою. Я вважаю його найкрутішим у літературі. Те, як він ставиться до тексту, до слова, до образу. Плюс, я думаю, він «гнав», коли говорив, що не вірить у життя після смерті і духів. Напевно, це була чергова провокація. Ну і, звичайно, коли в кінці 80-х у «самвидаві» вийшов Кастанеда, він перевернув мій світогляд, підтвердивши ті спірні життєві істини, які я для себе до того часу визначив пріоритетними.

У минулому інтерв’ю, Ви зазначили, що з нетерпінням чекаєте, коли ж вже хтось із учених-навіжених винайде пристрій для запису сновидінь. Ймовірно, вони у Вас настільки яскраві, що Ви б хотіли поділитися ними з оточуючими. Скажіть, відомі автори не відвідують вас уві сні?
– Усяке буває. Не буду вдаватися в подробиці, але і режисери, і письменники приходять до мене в астралі. Спілкуємося, розповідаємо один одному всякі історії. Це не проблема, просто замовляєте, з ким хочете поспілкуватися, і він до вас приходить. Не вірите? Можливо, ви просто не правильно направляли енергію. Треба не «я спробую», а «я хочу» – тоді й відбувається задумане. Енергію треба направляти на кінцевий результат, а не на підживлення.
– Чи доводилося Вам відчувати себе літературним героєм?
– Я кіношний герой, власне, як і ви всі.

Спілкувалася Ірина Татаренко