МИКОЛА ВЕРЕСЕНЬ: Постмодерн закінчиться чимось не дуже гарним

Те, що Микола Вересень ─ людина цікава й неординарна, сумніву не підлягає. Як і те, що знаменитий журналіст шанує хороші книжки. Тож розмова з паном Миколою на книжкову тему обіцяла бути захопливою. Сподівання виправдалися ─ нам вдалося почути чимало небанальних думок та дізнатися про ставлення Миколи Вересня до сучасної літератури. 

─ Чи знаходите час на книжки?
─ Ну, як це «знаходжу час»? Я вважаю, що той, хто не знаходить часу на книжки, себе обдурює. Можливо, я такий “старорежимний”, але мені завжди здавалося, що читати книжки ─ все одно як… я б не сказав дихати, але як чистити зуби. Я не можу пояснити потребу в читанні, так само, як ви не можете пояснити, чому чистите зуби або йдете в душ після того, як прокидаєтесь. Я не знаходжу час, я так живу.

─ А можете окреслити коло вашого читання?
─ Навряд чи. Як читач я маю деякі недоліки. Наприклад, завжди пам’ятаю зміст книги, але не завжди пам’ятаю автора. Зараз я читаю переважно Чехова. Я його часто перечитую ─ в мене п’ятнадцять томів його творів. Мені дуже подобається його листування, не мандрівні нариси, а саме листування. Як виявилося, листи Чехова мало хто читав серед моїх знайомих. Коли маю менш напружений графік, ніж зараз, різне читаю. Інколи доходжу до крайнощів: прочитую за два місяці по десять романів, а потім місяць не читаю взагалі. А десь раз на півроку читаю сучасні російські детективи і отримую шалене задоволення. Моя професія досить психологічна ─ треба розуміти, що твій співрозмовник має на увазі. А подібні книжки виступають у ролі лакмусового папірця ─ читаєш і відразу бачиш комплекси автора, його хвороби, кількість сексуальних партнерів, якими вони були, про що мріяли.

─ Хто останній, кому поставили діагноз?
─ Не пам’ятаю, я взагалі не розрізняю їхніх імен. Знаю Устінову ─ вона з небагатьох, хто до своєї творчості ставиться іронічно, а це вже є шляхом до одужання, бо більшість ставиться серйозно.

─ Бувають погані книжки?
─ Давні китайці казали: нехай майорять усі прапори! Все має право на життя. Комусь подобається читати щось високочоле, а комусь не подобається. Я читав на пляжі і “Бхагаватгіту”, і ту літературу, про яку вже згадував. Для когось погане перше, для когось – друге. А я в цьому плані “всеїдний”.

─ Ви нещодавно зіграли в кіно. А є якийсь книжковий персонаж, якого хотіли б втілити на екрані?
─ Коли я був маленьким, мені подобався Атос із «Трьох мушкетерів», я мріяв бути схожим на нього. Хоча засумнівався б, якби мені запропонували його зіграти, скажімо, завтра. Якщо грати ─ то хоча б через півроку, щоб був час перечитати книгу, подумати, і потім погодитись, або відмовитись, бо зараз я хочу бути схожим не на когось, а на Миколу Вересня.

─ У дитинстві любили читати?
─ У дуже ранньому дитинстві мене примушували читати “Алісу в Задзеркаллі”, і я її ненавидів. А моя восьмирічна доня її дуже любить. Читати осмислено я почав у школі, класі в восьмому. Надихнула мене така історія. Я самостійно прочитав «Героя нашого часу» Лермонтова, і Печорін мені сподобався. А пізніше, коли ми його почали проходити в школі, вчителька на уроці почала розповідати такі нісенітниці, що я почувався ображеним. І подумав: «А може, потрібно більше читати? Вчителі ж все одно правду не скажуть». Щоб довести собі свою правоту, почав багато читати поза класом. При чому половину я читав сам не знаю навіщо ─ наприклад, я прочитав всього Вальтера Скотта. А спитайте мене зараз зміст хоча б одного з його романів ─ я не розкажу.

─ Є книжки, до яких весь час повертаєтесь?
─ Є речі, які мене вражають кожен раз ─ на кшталт «Коханки французького лейтенанта» Джона Фаулза. Я колись спитав одного англійця: “Джон Фаулз ─ це гарна література”? На що почув: «Фаулз для британця це не література, це вище за літературу!» Дійсно, він стільки знає ─ я завжди дивувався, звідки ті знання виринають? Стільки треба було прочитати, щоб так написати, як Чехов, Шекспір, Достоєвський?

─ Як ви вважаєте, чия творчість для українців може стати “вищою за літературу”?
─ Є шанси у Юри Андруховича.

─ Але, здається, його останній роман критики не сприйняли…
─ Ні в чому не буває суцільної лінії. Я завжди кажу, що професіонал відрізняється від дилетанта тим, що професіонал ніколи не робить нижче ніж на «три з плюсом», бо просто не вміє. А дилетант може зробити сьогодні на «п’ять», а завтра на «два».

─ Є автор, з яким би ви хотіли зустрітися, знаєте, що б у нього запитали?
─ О ні, я вже пройшов це ─ тепер у мене питають. Мабуть, немає такого автора, який був би мені настільки цікавим, щоб я хотів щось у нього запитати. Нещодавно в журналі «ШО» я натрапив на інтерв’ю Паші Соколова, в якому його запитали: «Ви одружені із іноземкою, а чому?» На що він відповів: «Тому що слов’янські сім’ї – це завжди війна, це постійне змагання». Мені було би цікаво, якби він розвинув цю думку, я б узявся уточнити деякі моменти. Але так, щоб узяти інтерв’ю – ні. Може у Гітлера, Сталіна, Наполеона, Мікеланжело.

─ Сучасних українських письменників читаєте?
─ Зараз я набрав книжок сучасних українських письменників і письменниць. І почав підходити до них. Чому саме «підходити»? Багато людей вважають, що сучасна українська література набрала виразної ходи, її перекладають і друкують в Польщі, Німеччині. Проблему  сучасної української літератури сформулювала моя подруга Світлана Пиркало. Вона живе в Лондоні, а коли приїжджає, ми зустрічаємось. Якось я її запитую: “Як тобі сучасна британська література? Чи якісніша вона за українську? ”? На що вона відповідає: “Література така сама, просто ми не вміємо її продавати, подавати і ще багато чого не вміємо ─ через брак досвіду. Але нічого, навчимося”. Хоча я думаю, що цей постмодерн раніше чи пізніше закінчиться чимось не дуже гарним для самого постмодерну. Власне як було з класицизмом, відродженням ets, за всіх умов все коли-небудь закінчується самопоїданням, на це вказували і Хемінгвей, і Бродський.

Спілкувалася Іра Татаренко

  • Ліля_Брік

    Коля Сентябрь – чертяка! пусть и с нафталиновым налетом, но харошшшшшшшшш