Ірма Вітовська + Дмитро Лалєнков: що читають Леся + Рома

Вона — руда, шалена, балакуча. Він — чорнявий, меланхолійний, розсудливий. Вони сваряться, миряться, кепкують один з одного і мешкають в екрані телевізора. Ми їх більше знаємо як героїв серіалу «Леся + Рома». А в житті вони — Ірма Вітовська і Дмитро Лалєнков. Із якими книжками вони лягають спати і прокидаються, якими обмінюються, а може, вони й читають разом? — дізнаєтеся з нашого інтерв’ю.

— Чи є у вас час читати?
І.В.: На книжку, я думаю, час знайдеться завжди: перед сном, у вільні дні, навіть коли гримуєшся — є перерви. Я багато читаю у відпустці — у день по книжці. Дуже люблю Андруховича. Він мій земляк — я давно його знаю. Усі його твори перечитала. Ще мені подобається Галіна Уліцкая — московська письменниця. Її люблю читати на відпочинку. Серед класиків — Достоєвський, Булгаков. Дуже люблю лірику Франка. Із молодих українських авторів мені подобається Любко Дереш, Ірена Карпа, Ромчик Скиба, Сергій Жадан. Я взагалі багато читаю.
Д.Л.: А ось я зараз читаю менше, ніж хотів би. Але завжди коло моїх літературних уподобань складала, в основному, класика — я в цьому плані дуже «відстала» людина. Слухав, читав, дивився лише класичні твори. Усе нове, що з’являється сьогодні, таке наполегливе, всюдисуще. Воно не потребує, щоб його читали чи вивчали. Сучасна книга «лізе» з комп’ютера, телевізора, радіо, звідкіля завгодно. Вона нав’язлива, тому мені з нею не цікаво спілкуватися. А з творами письменників на кшталт Гюго, Бальзака, Вольтера, Дідро мені цікаво завжди. Звісно, у вільні хвилини. Частіше доводиться ознайомлюватися зі сценаріями, які не завжди заслуговують на прочитання. Часу на читання для душі майже немає.
— А сценарії для вас, насамперед, — робота? Чи ви вважаєте їх самобутніми літшедеврами?
І.В.: Сценарії — це не література, просто певна модель стосунків, система діалогів.
Д.Л.: Хоча інколи трапляються просто незвичайні сценарії. Але це стосується, зазвичай, художнього кіно. Уся серіальна тематика — традиційна і типова. Побутові розмови, страждання, переживання: «вкрав-випив-до в’язниці» або «побачив-закохався-одружився». Вони не можуть захоплювати. Їхнє завдання — дати можливість трішки відпочити. Тексти сценаріїв виливаються в 45 хвилин вечірнього відпочинку якоїсь бабусі, дитини або домогосподарки.
— А як ви особисто ставитеся до чтива для розваги?
І.В.: Як на мене, щоб мізки відпочили, навіть на бульварну літературу можна «клюнути», за умови наявності в ній інтриги. Але траплялися такі книжки, які я починала читати і не закінчувала. Особливо не люблю мильі жіночі романи — переросла їх років у 16. Але ж тоді в нас була гарна жіноча література, на кшталт «Анжеліки» Анн і Сержа Голон. А зараз там якісь «Наїни» чи «Сніжани» томів по триста кожна серія. Надто вони стали однотипні.
Д.Л.: Я взагалі не люблю «щоденну літературу». Не поважаю також жовту пресу, яка звітує про те, що якогось п’яного мотоцикліста заарештували у Бєлграді або у самки носорога народилися носорожата… Дивно, хто ж у неї міг народитися?
— А як щодо улюбленої книжки. Напевно ж, є така, яку ви неодноразово перечитували?
І.В.: Напевно, «Майстра й Маргариту» Булгакова читала разів шість. І щоразу сприймала зміст по-новому.
Д.Л.: Однієї улюбленої — немає. Мені дуже шкода тих людей, яким подобається лише щось одне. Ну, як можна любити тільки Чайковського, не помічаючи Бетховена? Моя улюблена література — російська, після неї — фрацузська початку ХІХ століття. Але окремої улюбленої книги немає.
Я переконаний, що в певний етап життя у кожної людини настає момент насичення — коли перестаєш виявляти цікавість до чогось нового. Погодьтеся, із віком ми стаємо у всьому консерваторами. Хтось читає і начитується, стає інтелігентною, розумною, мислячою людиною до 20 років, дехто — до 35, інший — до 70 ніяк не може увібрати в себе всі життєві премудрості. У мене активне насичення закінчилося, певно, років сім тому. Нині я перечитую те, що вже колись читав. Тримаючи вчетверте у руках «Війну і мир» (роман, який я не вважаю найвидатнішим, — є багато літератури глибшої, мудрішої, психологічнішої), я подумав: «Хвилинку, я ж читаю цей роман, як уперше». Не тому, що забув сюжет, героїв, а тому що відкрив для себе новий пласт, у якому я раніше «не копався», який раніше був закритим для мене.
— Уявіть, що у вас з’явилася можливість зустрітися із улюбленим письменником / письменницею. Хто б це був?
І.В.: Колись дуже хотіла познайомитися з Ліною Костенко — нещодавно мені це вдалося. Я у захваті від цієї жінки. Вона — справжній велет української поезії ХХ століття. Цікаво уявити зустрічі з Маркесом, Достоєвським — я б хотіла дізнатися, чи вони в житті такі ж, як я їх собі уявляла, читаючи їхні твори.
Д.Л.: Знаєте, я поспілкуватися ні з ким не хотів би — просто із почуття самозбереження. Бо не впевнений, що маю можливість «добігти» до генія Брюсова, Блока або Булгакова на рівні своїх запитань та міркувань. А ось послухати — хотів би. Добре було б на початку минулого століття, до революції, посидіти в якійсь творчій компанії Москви, Пітера. Мене влаштувала б будь-яка тусівка. Адже в кожній був, як мінімум, один геній, на основі міркувань і творчості якого потім виховувалася ціла епоха.
— Яким книжковим афоризмом ви керуєтеся у житті? Наприклад, Доріан Грей (герой О. Вайльда) жив за принципом: «Потурайте своїм бажанням, інакше вони зведуть вас із глузду».
Д.Л.: На рівні божевільного егоїзму такі міркування дуже доречні. А на рівні нормального чоловічого життя — ні. Я себе все життя привчав, і синів привчаю, що треба себе обмежу­вати в чомусь. Це розвиває здатність до самовиховання. Бо коли ми стоїмо на горлі своєї пісні, саме тоді ця пісня і народжується. А якщо ми увесь час горланимо — виходить Ніколай Басков. Краще співати рідко, але влучно.
— То який ваш улюблений літературний афоризм?
І.В.: У мене їх дуже багато. Спадають на думку до певної ситуації. Ось, наприклад: «Стукайте — і вам відчинять. Але не виламуйте двері».
Д.Л.: «Живи і давай жити іншим!»

Спілкувалися Іра Татаренко, Наталка Кушнір

  • alex

    улицкую зовут людмила

  • Ліля_Брік

    все нормально: бестолочи спрашивали – бестолочи отвечали, че удивляться?