Танцівниця і співачка VARDA: «Я віддалася б Анн та Сержу Голон»

Наша рубрика «Непересічний читач» не перестає шукати цікавих та неординарних особистостей для задушевної бесіди про літературу, про книжки та все довкола них.

Чемпіонка України зі стриптизу (2004), переможниця міжнародного конкурсу «Золотий пілон» (2005), міс Pole-dance Russia (2009), фіналістка чемпіонату світу з танців на жердині в Амстердамі (2009) – і це лише одна сторона багатогранної Вардануш Мартіросян – уродженки Кривого Рогу з вірменським корінням. Батько нагородив свою дитину стародавнім вірменським іменем, що в перекладі означає «хтива троянда». Спокусливе ім’я, певно, й визначило долю.

За десятирічну кар’єру у танцях на жердині VARDA дійшла такої майстерності, що минулого року запатентувала унікальну техніку танцю на горизонтальному пілоні (!).

Але крім захопливого еротичного шоу, VARDA серйозно зайнялась співом, спочатку у дуетах з Сергієм Звєрєвим та Віталієм Козловським, а згодом замислилася і над сольною кар’єрою співачки. А це значить: постійні виступи, випуск альбомів, зйомки кліпів, фотосесії для популярних глянців та інші складові шоу-бізнесової діяльності. Часу на усамітнення з книгою залишається все менше… чи все-таки вистачає?

 

– Чи знаходите Ви час на читання?

– Так, звісно! Зазвичай читаю у літаках, потягах, оскільки багато гастролюю. Щоправда, останнім часом більше уваги приділяю науковій літературі, бо зараз отримую другу вищу освіту у спортивній галузі. Біохімія, анатомія, гігієна – мої настільні книги. Мрію якнайшвидше захистити диплом, здати державні іспити і читати виключно щось для душі!

 

– Маєте улюблений жанр чи автора?

– Я велика мрійниця з дитинства, тому дуже полюбляла читати про пригоди, особливо гарно писав у цьому жанрі Жуль Верн – «Таємничий острів», «П’ятнадцятирічний капітан». Пізніше перейшла на історичні та детективні романи. Зараз надаю перевагу книгам, які змушують замислюватися, мають філософський зміст.

– В дитинстві Ви полюбляли читати, чи Вас батьки заставляли це робити з-під палки?

– Плакати доводилося над букварем, коли я тільки вчилася читати (сміється). В цілому мене особливо не змушували читати. Одного разу під час літніх канікул мені до рук потрапила книга «Простоквашино» про пригоди дяді Фьодора. Вона так захопила мене, що я проковтнула книгу у рекордні строки, на подив мами! І от тільки зараз стала замислюватися, що не просто так я так рано стала самостійною, як дядя Фьодор! (посміхається) Як же добре, що того літа до моїх рук потрапила саме ця книга!

 

– З ким з авторів Ви б воліли зустрітися, аби потиснути руку? А з ким – щоб плюнути в обличчя?

– З Агатою Крісті! Якби вона була жива. Якою ж потрібно бути розумною жінкою, щоб вигадати такого розумного героя-чоловіка, як Еркюль Пуаро. А от плюнути в обличчя?.. Я на це не здатна, навіть якщо дуже розлючена!

– Вам доводилося відчувати себе літературною героїнею?

– Звісно! А як же без цього. Після читання історичного роману «Клеопатра» я мріяла, що коли-небудь зіграю в кіно саме Клеопатру. Ще мене підкорив образ вигаданої героїні роману «Норовиста». В житті я захоплююсь сильними й розумними жінками.

 

– Вам доводилось закохуватись у літературних героїв, а потім їх відшукувати у реальному житті?

– Скоріше навпаки. Я намагалася в літературних героях віднайти спільні риси зі своїм коханим чоловіком.

 

– Вам доводилось використовувати книжки не за їхнім прямим призначенням?

– Зовсім маленькою восени я збирала різне опале листя й квіти і потім сушила їх у книжках. Таким чином вони висихали рівненькими й непошкодженими, щоправда, від цього псувалися книжки… Я геть забула про це, як же мені тепер через це соромно!

– Що Ви вчиняєте з поганими книжками?

– У мене вдома виключно ті книги, які я купувала особисто, вони вибрані мною, тому вони для мене дуже цінні.

 

– Багато відомих людей працюють над власними автобіографіями, або це роблять за них. Чи приваблює Вас література такого штибу? Чию автобіографію Ви почитали б залюбки?

– Це дуже повчально читати біографії успішних людей – вчишся на їх помилках або приймаєш до уваги складові їхнього успіху. Моя порада, якщо ви про щось мрієте – віднайдіть людей, які вже досягли того, до чого ви тільки прагнете, дізнайтесь з їх біографії, як їм це вдалося. Таким чином у вас буде декілька «планів», як реалізувати власну мрію. Мене дуже зачепила трагічна життєва історія французької співачки та акторки Даліди.

 

– Зараз режисери взялися активно екранізувати як класику, так і сучасні бестселери – нещодавно відгримів «Духлєсс», на підході чергова версія «Анни Кареніної». Ви слідкуєте за екранізаціями?

– Я кіноман, раніше відвідувала всі кінопрем’єри, зараз, на жаль, нема на це часу. Але в літаках іноді на iPad надолужую згаяне. Мені здається, нечасто режисерам вдається майстерно втілити на екрані те, що було прочитано мільйонами людей, і це нормально – бо в кожного в голові народжуються свої власні образи під час читання! Так, наприклад, прочитавши «Парфюмера» Зюскінда, через три роки я подивилась картину, але вона не лишила по собі таких ярких вражень, як книга… Можливо, просто в мене надто бурхлива уява? (посміхається) І мені цікавіше «знімати» кіно в голові, коли я читаю?

– Якби була така можливість, музою кого з авторів, Ви прагнули б бути?

– Я віддалася б одразу двом митцям – Анн та Сержу Голон. Доки ще нікому не вдавалося так довго й так цікаво описувати одну й ту саму героїню. Я про Анжеліку!

Спілкувалася Анна Пчьолкіна