Фронтмен MadHeads XL Вадим Красноокий: «Із задоволенням попробував би грибів із Пєлєвіним»

*

Цікаво дізнаватися про людей, чию творчість поважаєш, чию музику любиш слухати, ще й те, що їх надихає, де береться натхнення, як вони відпочивають і чи роблять вони це за книгою. Що і як часто читає лідер та автор більшості пісень ска панк гурту Mad Heads XL Вадим Краснооокий, ми, нещодавно дізнавшись, одразу ділимося з дорогими читачами.

 

Вадиме, чи в дитинстві у Вас були книги, про які дорослі казали: «от виростеш – тоді прочитаєш»?

– Я думаю, що по-справжньому хорошу книжку можна читати в різному віці, маю на увазі справді знакові серйозні книжки. А взагалі, чув рекомендацію, і вона здається мені слушною, що хорошу книжку варто прочитувати декілька разів у різні періоди життя. Перший раз, коли ти молодший за головних героїв, другий – коли приблизно їхнього віку, третій – коли вже значно старший.

 

 

До яких книжок Ви вже встигли застосувати цей підхід?

– Я тричі прочитав твір «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, і один раз дивився екранізацію, яка не відходить від оригіналу, – і кожна зустріч з романом не була схожа на попередню. Ця книга дуже багатошарова, вона одночасно і розважальна, і серйозна, в ній порушено загальнолюдські теми, теми релігії і кохання, і все це дуже глибоко виписано. Коли я читав «Майстра і Маргариту» школярем, мені розділи про Понтія Пілата видавалися нудними, я волів їх перегорнути якнайшвидше, бо через них доводилося відриватися від карколомного сюжету й пригод воландівських персонажів. Коли я читав роман вдруге, мені було однаково цікаво читати й серйозну, й пригодницьку частини книжки, а ще пізніше – саме релігійна частина твору прикувала мою увагу. Дивлячись екранізацію, роман Булгакова я сприймав зовсім під іншим кутом – у контексті часу (дії сюжету відбуваються в сталінські часи), і у тексті Михайло Опанасович приховав дуже багато іронії та політичної сатири, яку треба розуміти.

 

 

Які книги сьогодні потрапляють до кола Вашого читання?

– Я з дитинства багато читаю, тому коло читання в мене було завжди широким. До нього потрапляли і класична література, і сучасна, і серйозна, і художня, і розважальна на один раз – детективи, фантастика. Потрапляють до рук також по-різному: хтось розказав, я десь почув, або пішов купити подарунок товаришу, придбав собі кілька книжок.

 

 

Один письменник зауважив, що обирати книгу для читання, як жінку – треба брати найпривабливішу. Якими правилами керуєтесь Ви, обираючи книжку?

– Не думаю, що тут може бути універсальний рецепт, тому що бувають різні книжки. Є твори, які змушують сміятися, а є ті, що спонукають сумувати. Але якщо книжка змушує пережити емоції – то це вже добре. Тому що буває читаєш певного автора, і взагалі нічого не відчуваєш. Буває, що на виході в книзі нічого не було, крім закрученого сюжету, це у кращому випадку. У гіршому – нічого, крім суцільної нудоти. А класна книжка – та, після якої залишаються авторські думки, ідеї, якими хочеться поділитися з оточуючими.

 

 

Хто з авторів Вас збагатив?

– Їх безліч. Насправді, на ваше запитання в мене є дуже попсова відповідь. Є пара книжок, які я вважаю геніальними. Бо з одного боку – це художня література, вони дуже легко написані, з іншого – саме завдяки своїй доступності вони і є геніальні. Значною мірою вони і передають мої погляди на те, як влаштоване життя – це «Алхімік» Паоло Коельйо та «Ілюзії» Річарда Баха. Вони – взірець життєвої філософії, яку я сповідую. Звісно, є інші книжки, не художні, автори яких заглиблюються в ці питання набагато серйозніше, намагаються пояснити, як влаштовано світ, як і що в ньому працює. Наприклад, «Трансерфінг реальності» Вадима Зеланда. Але Коельйо і Бах – геніальні своєю простотою і доступністю.

*

 

З ким з літературних героїв Ви б прагнули зустрітися?

– Літературні герої, якщо вони добре і реалістично виписані, є прототипами реальних людей, і ми їх зустрічаємо кожного дня. Коли я відвожу свого сина в літній табір, одразу пояснюю вихователям: «Це Том Сойєр, очікуйте від нього усіляких фантазій». І вони мене добре розуміють, і мені не доводиться розшифровувати, що я мав на увазі.

 

 

А Ви – герой якої книжки?

– Це не просте запитання, я весь час шукаю відповідь на нього. Я далекий від того, щоб ототожнювати себе з конкретними літературними персонажами. Мені здається, це більше притаманно підліткам, коли хочеться бути схожим на когось, а мені вже не хочеться бути схожим на когось. Мене влаштовує моє життя, у мене немає бажання пережити чиєсь чуже життя, тому що моє власне – достатньо насичене. Якщо мені чогось не вистачає, то я працюю над тим, щоб це отримати. Коли говорити категоріями літературних героїв, то зараз,навіть більш ніж у юності я готовий переживати різні пригоди. Наприклад, приміряти роль романтичного мандрівника, який відправляється на край світу за враженнями. Я готовий до нових відчуттів.

 

Зараз дуже модно знімати байопіки, писати біографії відомих людей. На чию біографію чекаєте Ви?

– Якщо мене хтось дуже цікавить, в першу чергу я заходжу на «Вікіпедію», хоча, розумію, це суперечливий інформаційний ресурс. Справа в тім, що всю інформацію зараз можна знайти в інтернеті, і там вона буде набагато якісніше організована, ніж у деяких друкованих виданнях. Але мені подобаються біографії відомих людей. Останнє що траплялося – книжка про Ніколу Теслу. Твір сербського письменника наполовину біографічний, наполовину художній. Він побудований на фактах життя видатного винахідника, але автор свідомо уник найвідоміших міфів про Теслу, бо намагався виписати його постать саме як людини.

 

 

З ким з відомих письменників Ви б хотіли провести вільний час: порибалити з Хемінгуеєм, випити по чарці з Буковські…

– … скуштувати наркотиків з Пєлєвіним?! (Сміється.) Я, наприклад, гриби не пробував в житті жодного разу! Із задоволенням спробував би їх з Пєлєвіним. З російських сучасників – він мій найулюбленіший автор. Завжди з нетерпінням чекаю на кожну його наступну книжку.

 

 

А які книжки чекають на Вас?

– Книга Бориса Акуніна про чергові пригоди Фандоріна. Також Хемінгуей, якого вже який місяць поспіль я намагаюся читати в оригіналі. Але не зачепило настільки, щоб мене не можна було відірвати. Можливо тут винний і мовний бар’єр, тому що все відбувається надто повільно. Проте коли книжка чіпляє, то вже все одно якою мовою, тебе просто не можна відірвати.

 

Cпілкувалася Анна Пчьолкіна