Fort.Missia: Artнаступ на всіх фронтах!

Якщо придивитися, майже всі літні фести страшенно схожі між собою, і мало які мають бодай якесь ідейне підґрунтя, як-от, скажімо, перші «Шешори», що висловили протест проти неконтрольованого вирубування карпатських лісів. Або ж найсвіжіший мистецький фестиваль «Fort.Missiа», метою якого було привернути увагу до унікальних фортифікаційних споруд, розташованих на території України.

 

Перший (і сподіваємося – не останній) фестиваль «Fort.Missiа» відбувся 10-12 липня на оборонних фортах часів Першої світової війни в селі Поповичі Львівської області, неподалік від українсько-польського кордону. Від наметового містечка досить було заглибитися метрів на 200 в ліс – і ось вони – хоробрі прикордонники, що охороняють межу між двома державами.

 

Маючи сміливість і бажання, можна було навіть постояти на землях Євросоюзу – місцеві мешканці охоче показували місця, де перехід кордону не створює жодних труднощів. Окрім стандартних для всіх фестивалів концертів, «Фортмісія» зробила наголос також на інших видах мистецтва – зокрема, на лендарті, відеоінсталяціях і, звісно ж, літературі.

 

Письменники виступали переважно в рамках львівського літературного проекту «Kabi.net». Фортмісіївський «Kabi.net» не був аж надто популярним серед фестивальників, але це й добре: приходили лише ті, хто справді хотів почути поезію. За винятком хіба що місцевих мешканців, яких на фестивалі було, мабуть, аж забагато. Двоє юнаків дозволили собі піднятися безпосередньо на сцену й намагалися замовити пісню в незмінного модератора кабінетівських зустрічей, а разом з тим і ведучого літературної частини фестивалю Юрія Кучерявого. Хлопців не надто переконували пояснення, що, мовляв, тут зараз відбуваються літературні читання, а музика буде пізніше, та, врешті-решт, вони таки поступилися. Зрештою, від таких казусів неможливо застрахуватися, особливо на безплатному фестивалі.

 

Серед представників літературного середовища на фестивалі можна було помітити Остапа Сливинського, Юрія Іздрика, Олега Лишегу, Світлану Поваляєву, Богдана-Олега Горобчука, Григорія Семенчука, Андрія Любку, Богдану Матіяш, Оксану Васьків та інших. Усі вони так чи інакше з’являлися на сцені й частували публіку своєю творчістю: дехто самостійно, дехто ж у складі певних проектів, дехто – під музичний супровід. Звісно, були й звичайні поетичні читання – так звана «поезія нон-стоп», та все ж багато літераторів намагалися урізноманітнити свої виступи. Особливої уваги заслуговують саме музично-поетичні проекти, вже хоча б через те, що робилися вони практично спонтанно. Уже першого дня відбувся такий собі експеримент: на малій сцені мав виступати молодий львівський джазовий гурт «Ad Libitum», а якраз перед тим Юрій Кучерявий запропонував поетам почитати під джазовий супровід. Тож одразу зголосилися Грицько Семенчук і Андрій Любка, які й подарували публіці невеличкий перформенс.

 

Непоганим поетично-музичним тандемом став дует Остапа Сливинського й Дани Винницької – вокалістки гурту «Shoсkolad» та учасниці польсько-українського проекту «DAGADANA». Поруч зі Сливинським джаз-вумен проявила ще одну грань свого таланту, акомпануючи поетові на ді-джейському пульті. Як розповіла Дана, ідея їхнього проекту народилася буквально за кілька днів до фестивалю. Не було жодних репетицій, вона лише прочитала вірші Сливинського, обговорила з ним їхній настрій, і поет повністю довірився рукам Винницької, яка, окрім дивних звуків міста, що їх видавав пульт, супроводжувала читання ще й своїм чудовим вокалом.

 

Не лише вокалістка «Shoсkolad»’у, але і його клавішниця Анастасія Литвинюк долучилася до співпраці з поетами, ставши частиною проекту «трьох -чуків і однієї -юк»: Грицька Семенчука, Богдана-Олега Горобчука, Люби Якимчук і, власне, самої Литвинюк. Автори почергово виходили на сцену, читали по два своїх вірша під музику, яку творила Настя, і поступалися місцем наступному «-чукові». Так минуло кілька кіл, але, на жаль, слухачам не вдалося вловити жодної тенденції, яка би поєднувала всі вірші, а в такому проекті вона була б якраз дуже доречною.

 

Цікаву акцію провів серед своїх авторів літературний портал «Рожевий слоник». Це було свого роду змагання між Романом Рудюком, Олександрою Очман, Віком Ковреєм і загадковим Вуйком із Луцька, який не захотів називати свого справжнього імені. Автори імпровізували на сцені, а глядачі оплесками визначали найкращого. Зрештою, всі вони отримали картонні медалі «Рожевого слоника», та все ж Роман Рудюк як власник найбільшої кількості оплесків удостоївся честі бути перетвореним на рожеву мумію. Керували всім цим дійством Богдан-Олег Горобчук і «майор Рожевого слоника» Оксана Васьків.

 

Справді цінний подарунок для фортмісійників зробив Юрко Кучерявий і його проект «Kabi.net», спеціально до фестивалю створивши диски із записаними на них аудіозаписами кабінетних розмов, які тепер викладено в Інтернеті. На цих дисках можна почути голоси людей, які вже ніколи не говоритимуть зі сцени, – наприклад, Ігоря Римарука, – і саме в цьому полягає їхня найбільша цінність. На «Фортмісії» цей диск міг отримати кожен охочий – варто було лише виконати певне літературне завдання від Юрія Кучерявого. До прикладу, потрібно було продовжити цитату з поеми Григорія Чубая «Відшукування причетного». А що цей уривок знали напам’ять практично всі присутні, Кучерявому довелося роздати чимало дисків.

 

Організатори запевняли, що їхньою головною метою є спонукати до осмислення, розуміння й натхнення до творення нових ідей. Натхнення на «Фортмісії» справді можна було знайти на кожному кроці, якщо захотіти – то і розуміння приходило. Однак змусити людей задуматися над Першою світовою так і не вийшло – мало що на фестивалі нагадувало про це. Хіба що форти, але й вони вже більше скидаються на химерні витвори природи, аніж людської військової думки. Лишається сподіватися, що це була не остання «Fort.Missiа», адже проект виявився насправді цікавим. Та й фестиваль, щиро кажучи, вдався на славу.

Анна Козюта