Автор «роману-вибуху» Остап Дроздов: «У якийсь момент, коли написав книжку, злякався»

14369951_10205445186287523_1767185268081666197_nНа 23-му Форумі видавців у Львові відбулося декілька презентацій дебютного роману-вибуху «№ 1» журналіста, а тепер уже й письменника Остапа Дроздова. Книжка побачила світ у «Видавництві Анетти Антоненко». Відомий телеведучий авторської програми на каналі «ZIK» досить щиро поділився зі своїми шанувальниками думками про власну зрілість, становлення та розвиток. Розповів про новий роман, власну журналістську роботу та фантомний біль за рідним Львовом. Захід відбувся в рамках благодійного проекту Львівського форуму «Третій вік: задоволення від читання».


Людина старіє з 38 років

Зворушила ця ініціатива. Залучати до мейнстріму, активного життя уже зрілих людей, які жили в Радянському Союзі, виховані та народжені на стику. Бо моє покоління — це продукт зовсім іншої епохи. Я теж народився в Союзі, але формувався на зламі, і він дуже мене ламав. Десь почитав, що людина старіє з 38 років. До цього віку ще розвивається, а після 38 починає згасати. Мені зараз 37. Я так собі думаю, що мені ще рік лишився, скоро почнеться щось інакше.

Зі зрілими людьми ще змалку було комфортніше

Моя глядацька аудиторія зріла. Якщо хтось телевізор не дивиться, то правильно робить. Я так само не дивлюся, все по Інтернеті шукаю, живу там. А телевізор — це як декорація, меблі. Власне, постійно виростав між зрілими людьми. У мене єдиного в класі була жива прабабця. Вона померла в 96 років, це було дуже сакрально. Коли бачу людину, яка в 90 років п’є на день народження килішок горілки, може сказати таке щось міцне, без окулярів читає газету. Боже! Дай мені, щоб я таким був. Хочу в літньому віці бути активним, яскравим та енергійним.

Бабця сформувала мене як такого

У якийсь момент, коли написав книжку, злякався. Це оголено, сповідально, занадто для публічної людини. Я розкрив родинну історію.

Своєрідним «фетишем» нашої родини є бабця, якій у листопаді буде 86 років. Пережила репресії, Сибір. Моя бабця людина така вдумлива, харизматична, холєричка, на все так реагує дуже активно. Якщо нервує, вона зразу показує.

Оцей її ген репресованості, спротиву величезній махіні в мені виховувався змалку. Тепер аналізую, що бабця сформувала мене як такого. Я бачу покоління тих людей, я в принципі не міг би стати таким. Тому що ми вже є продуктом епохи, коли все тобі готове в принципі, життя в комфорті.

Момент, коли моя бабця після повернення з Сибіру прийняла гарячу ванну, — найбільше одкровення в книжці

В книжці є такий фрагмент. Бабуся повернулися з Сибіру і не мала можливості поселитися у Львові, бо тоді він був закритим містом. Почала селитися в районному центрі, й для неї дуже щасливим був момент, коли вона першого разу прийняла гарячу ванну. Тоді вперше після всіх прожитих років розплакалася, був якийсь такий катарсис, коли занурилася в теплу ванну. Відчула, що вона ще не вдома, але вже осіла. Це момент найвищого одкровення для мене. В книжці він є, дуже драматичний. Я говорю про комфорт, ми є покоління комфорту. І як це було жити в некомфортній країні, бачу по своїй бабці. В державі, яка тебе більше обставляла рамками, ніж давала розправити крила. Країна повішених на цвях крил. 

Усі композитори нумерували свої п’єси

Скажу чесно, було багато різних назв. Вирішив, грубо кажучи, не паритися з назвою. Всі композитори власні симфонії нумерували. Я вирішив, чим не гірше? Для мене це номер один, потім буде номер два. Я дописую другу книжку, буде на травень видаватися. Шукати назви дуже тяжко завжди. «№ 1» — дуже маркетингове, класно звучить.

Маніфест бунтарів, які входили в нову країну

Коли я читаю, що критики пишуть про роман, вони його називають ніби таким маніфестом покоління бунтарів, які виростали, виходили з однієї країни і входили в нову країну. Але вона ще не була такою, у якій хочеться жити й почуватися щасливим. Оцей маніфест у мене. Думаю, що це людям заімпонує. Там є і міцні слівця, емоції. У моєму стилі, я і так іду по лезу провокації завжди. Я не можу себе переробити, я пробував. Але потім вирішив, чого я себе буду переробляти. Життя одне, зрештою. Я людина гостра на слово, швидко на реагую на якісь речі, не можу вдавати, що не помічаю чогось і завертати то у такі красиві обгорточки, щоб комусь сподобатися. Краще так, як є. Я вже відбувся як медіа-персонаж. Що ж зробиш.

14359001_10205445182327424_5648529228446339260_nЛьвів як фантомний біль

Тема Львова для мене як фантомний біль. Знаєте, як у калік, коли ниють їхні кінцівки, яких вже нема. Часто Львів асоціюється з такою субстанцією, яка втратила себе і ниє. Брав участь в усіх панельних дискусіях, інтелектуальних дискурсах, круглих столах про історію міста Лева. Єврейську історію Львова, польську. Себто неукраїнські довоєнні історії. Тоді ще України тут не було, українців було менше. Сучасне покоління не хоче чомусь визнати, що не тільки їм Львів належить. Наприклад, у якихось кам’яницях, в яких зараз живе людина і вивісила собі рушник, міг жити якийсь горбатоносий і пейсатий єврей, який мав бакалейський склеп (магазин — Авт.) унизу. Його тут закатрупили і на це місце прийшов хтось інший. Все дуже складно, але через це перейшли всі старі міста. Краків, Берлін, міста Східної Європи пережили страшну катастрофу. Для мене Львів болить тим, що тут не відбулося плавної зміни населення. У роки репресій та Другої світової війни людей як корова злизала. Я це з розповіді моєї бабці знаю.

Вона повернулася сюди через 8 років, і в неї амнезія. Бабця виходить на вокзал і не впізнає людей. Бачить совєцькі написи, а не латинкою, як звикла. То ніби Львів і не Львів. Таке сум’яття. Такі переживання, фантомні болі за чимось втраченим. Воно постійно за нею ходило, я це від неї перехопив.

До цього можна по різному ставитися і зрозуміти, що Львів є містом всіх і нікого. Хто до Львова доторкався, хто полюбив цю бруківку, для кого звук трамвая є рідним. Це неможливо із себе вичавити, це не вирвеш із корінням. Львів належить усім, кому він є любий. Я би хотів ділитися Львовом з усім світом.

Записав Яр Левчук

Фото з особистої сторінки Анетти Антоненко у Facebook

Купуйте книжку «№1. Роман-вибух» у книгарні ВсіКниги

Читати також: 3 книжки, які найчастіше згадували в рейтингах до Форуму видавців