ВІКТОР ГЮГО – ГЕНІЙ ПЕРА І СЕКСУ




Життя і особистість Віктора Гюго насичені контрастами: ревний католик, він стає революціонером у літературі; прихильник короля, він першим піднімає голос на захист комунарів; керівник першого в Європі міжнародного конгресу друзів миру, він вважає, що головною умовою досягнення миру є… війна. В його натурі химерно переплелися романтика і прозаїчність, егоїзм і самопожертва, дрібне честолюбство і велика безкорисливість, лицарська любов і вульгарна статева розпуста. Закликаючи громадян до скромності, він, «совість нації», наказує на своєму будинку повісити табличку: «Тут живе великий Гюго».

 

 

«Великі люди будують собі

п’єдестали – нащадки ставлять

на них статую»

 

Парадокси у житті Гюго почалися від народження. Точніше, із… зачаття. «Національну гордість Франції» було зачато не в якому-небудь ліжку, а серед хмар, на найвищій вершині Вогезів, горі Донон, – так розповідав Віктору його батько, граф Жозеф Гюго, генерал французької імперії, якого король Людовік XVIII затвердив у маршальському званні. Батько нерадісно зустрів появу на світ третього сина – йому хотілося мати дочку. Новонароджений був, за виразом мадам Гюго, «не довший за столового ножа». З’явившись на світ, коли, за словами самого Гюго, «наше століття немовлям було – йому було 2 роки», він скінчив свій життєвий шлях, коли століття наближалося до завершення. Незважаючи на ствердження лікаря, що дитина не протягне і тижня, він прожив 83 роки і залишив цей світ увінчаний лаврами.

 

У вірші «Моє дитинство» Гюго згадує: «Колиску мою влаштовували на барабані, воду для мене черпали солдатською каскою… Серед запилених возів і блискучої зброї табірна муза відносила мене до бівуачних шатер, я спав на лафеті страшних гармат».

У віці 13 років у Віктора Гюго з’являється надзвичайно сильний потяг до літературної творчості. Юнак пише оди, поеми, елегії, романи, казки, епіграми, мадригали і навіть комічну оперу та трагедію. Однак генерал Жозеф Гюго не схвалює літературних захоплень Віктора «через невизначеність їх результатів» і бажає для сина «кращої професії».

Але Віктор твердий у своєму намірі стати письменником. Тоді батько залишає сина без будь-якої грошової допомоги. Пізніше Віктор Гюго любив розповідати, як він «однією котлетою обідав три дні».

 

Несподівано Віктор отримує королівську щорічну пенсію за свою першу надруковану книгу «Оди та інші вірші». Пенсія ця була для Гюго справжнім багатством і усувала усі перешкоди до… одруження: його наречена Адель Фуше була вже на четвертому місяці вагітності.

Гюго зізнавався, що його з самого дитинства нездоланно надило і відлякувало жіноче тіло, його «зваблива чуттєвість, що загрожувала душі». Уперше відчув потяг до жінки, побачивши, як дочка шкільного вчителя одягала панчохи… Але до Аделі 20-річний Віктор Гюго не був близьким із жодною жінкою. Тому після одруження почав надолужувати втрачене… Не витримавши сексуального пресингу чоловіка і завагітнівши за 8 років подружнього життя 4 рази, Адель заявила Віктору: «Ти такий же вільний, як і не одружений чоловік, оскільки ти, бідолашний друже мій, одружився у 20 років… Роби, що хочеш, аби тобі було добре, тоді і мені буде добре».

 

«У ненависті одна жінка

варта десяти чоловіків»

 

На одному з читань п’єси Віктора Гюго, бажаючи отримати хоча б маленьку роль, з’явилася актриса Жульєтта Друе. Письменник не був із нею знайомий, але бачив її раніше – білосніжну, чорнооку, молоду, високу, звабливу, одну з найблискучіших куртизанок Парижа. Через чотири дні після прем’єри вистави «Лукреціа Борджіа» Гюго сказав Жульєтті: «Я кохаю тебе!» У першу їхню ніч кохання вона відкрила Гюго розкіш плотських утіх – до цього він знав лише скромні подружні обійми. А Жульєтта – з «пружними бретонськими грудьми», тілом, що не поступалося красою античним статуям – була такою витівницею, справжнім віртуозом у мистецтві любовних забав!

 

Колишній апологет домашнього вогнища і сім’ї став проводити всі ночі у своєї коханки. Гюго любив Жульєтту, як він сам говорив, «любов’ю повною, глибокою, полум’яною» і тому претендував на монопольне володіння тілом прекрасної куртизанки. Але у його пасії був лише один надійний засіб до існування – багаті покровителі, котрі оточували її пишнотою. Жульєтта то втікала від Гюго, то поверталася до нього – «грізного судді і звабливого коханця».

 

Через кохання до Гюго Жульєтга вирішує порвати зі своїм блискучим минулим і жити тільки для нього, але їй не дають спокою кредитори. Коли економний і ощадливий Гюго дізнався про суму її боргів, він обурився: 20 тисяч франків – це втричі більше, ніж він отримав за «Собор Паризької Богоматері»! Проте романтичний Гюго переміг економного та ощадливого і заявив, що виплатить усі борги Жульєтти. Але вона мусила відмовитися від розкошів, переписувати рукописи свого коханого, лагодити його одяг і виходити з будинку тільки з ним, навіть на примірки до кравчині. І перша красуня Парижа прийняла всі умови, самозречено почавши вести життя полонянки і рабині. Тільки після… 12 років затворництва, коли Жульєтта Друе вже не була «втіленням чарівної краси», Гюго дозволив їй з’являтися надворі.

 

У будинку Віктора Гюго були таємні сходи, що вели прямо до його кабінету. Протягом 12 років Жульєттиного затворництва і пізніше цими сходами щодня піднімалися молоденькі актриси, котрі прагнули ролей, письменниці-початківці, співачки, розпусні світські дами і просто повії, ціновані письменником за їхній високий бордельний професіоналізм. Гюго міг займатися коханням із «гостями» і вранці, і в обід, а вночі йти до своєї вірної безвідмовної Жульєтти.

 

Ранком 5 липня 1845 року поліцейський комісар Вандомського кварталу Парижа застав у квартирі пасажу Сент-Рок Віктора Гюго з молодою білявкою – Леоні д’Оне, за чоловіком мадам Біар. У той час адюльтер суворо карався, і коханка Гюго була відправлена за ґрати, а Гюго врятувала лише слава першого письменника Франції.

Та навіть тюрма не змусила Леоні відмовитися від Гюго. І, щоб позбутися суперниці, вона відправляє Жульєтті пакет із листами Віктора Гюго. Та з жахом дізнається, що протягом 7 років коханий чоловік писав Леоні не менш пристрасні і палкі листи, ніж 18 років отримувані нею.

 

Але надії мадам Біар не справдилися – Жульєтта не поступилася. Тоді дві закохані в одного чоловіка жінки влаштували «випробувальний термін»… для себе. Після нього Гюго повинен був зробити свій вибір. У цей час «герой-коханець» міг вільно зустрічатися з обома суперницями. Випробування почуттів завершилося на користь Жульєтти: її любов була більш драматичною. Незважаючи на постійні зради Гюго, вона кохала тільки його і була йому абсолютно вірною. А у Гюго, за підрахунками Жульєтти, тільки за 1848 – 1850 рр. було близько 200 сексуальних партнерок. Вона писала йому: «Ти хворий на пекучу виразку потягу до жінок, і вона все розростається, тому що в тебе не вистачає мужності припекти її…»

 

 

«Не уникайте вад,

якщо бажаєте мати чудових жінок, інакше ви будете схожі на тих дурнів, котрі, захоплюючись метеликами, знищують гусінь»

 

Невтомний Віктор Гюго з успіхом відвоював у свого сина, 21-річного Шарля Гюго, право на кохання до найстрункішої жінки Парижа – Аліси Озі. Шарль страждав, звертаючись у віршах до легковірної красуні: «Ви обрали батька і славу, я за це вам не докоряю».

Дружина Гюго Адель втішала сина. У нічному столику її чоловіка накопичилося безліч інтимних листів (тільки Жульєтта написала Гюго близько 1700 листів). Адель давно змирилася з доказами численних зрад чоловіка і лише бідкалася, що «шухляда не зачиняється на ключ».

 

У день 80-річчя Віктора Гюго весь Париж вітав його. Протягом 6 годин повз будинок Гюго плинув нескінчений людський потік. А безсмертний класик, у чорному сюртуці, з непокритою сивою головою, стояв з онуками біля відчиненого вікна, притискаючи руки до серця на знак подяки.

 

Наступного року помирає 77-річна Жульєтта Друе, найніжніша і найвірніша супутниця життя письменника. Перед смертю вона дарує йому свій портрет із написом: «50 років кохання – це найкращий шлюб».

 

Помирають і два сини Гюго. А він сам веде життя, наповнене бурхливою політичною, творчою і… сексуальною активністю. «Віктор Гюго – це сила природи, в його жилах не кров, а дубовий сік», – пише про нього Густав Флобер. Уранці Гюго зазвичай приймає холодний душ, витирається вовняною рукавичкою і, за старою звичкою, пише лише гусячим пером – чітко і без помилок. І, за старою звичкою, не уявляє свого життя без жінок – багатьох і різноманітних. Чим старшим він стає, тим молодші його партнерки. І коли одного pазу онук застає діда у ліжку з молоденькою служницею, той говорить із гордістю: «Дивись, Жорже, кого французи вважають генієм!» Якщо вірити його щоденнику, за три місяці до смерті 83-річний геній пера і сексу володів 12 жінками. Гюго пише про себе: «Я немов старий ліс, у якому декілька разів проводили рубку, молоді пагони стають усе більш сильними і живучими».

 

Але 18 травня 1885 року Парижем розноситься тривожна звістка: Віктор Гюго дуже хворий.

«Якщо це смерть – ласкаво просимо», – говорить він друзям. Чотири дні вся Франція прислухається до дихання письменника. 22 травня Віктор Гюго помирає… Останні його слова: «Я бачу чорне світло!»

 

Чудового сонячного дня більш як 600 тисяч парижан під звуки бетховенського траурного маршу проводжали Гюго в останню путь. На всіх паризьких будинках було вивішено національні прапори з траурним крепом. Час від часу над містом було чутно гарматні постріли. До Віктора Гюго так Парижі не ховали нікого: ні королів, ні державних діячів, ні письменників.

 

У своєму заповіті граф Віктор Гюго, власник 5-мільйонного статку, здобутого літературною працею, просив, щоб його поховали у простій сосновій домовині, як це робиться у бідняків. Прохання майстра було виконано.

Світлана Гончарук