“Романтик у словах і діях” Микола Трублаїні

Хто з нас у дитинстві не мріяв про захопливі пригоди та мандрівки далекими незвіданими краями? Сільський хлопчина Микола Трублаєвський (який став відомим під псевдонімом Трублаїні), певно, не був винятком із загалу і, зачитуючись творами Жуля Верна та Джека Лондона, зівставляв себе з героями їх книг. А трохи підрісши, взявся втілювати свої мрії. І не зчувся, як сам став особистістю, життя якої гідне сюжету не одного пригодницького роману. На щастя, цей “романтик у словах і діях” (так часто називають Трублаїні) виявився талановитим письменником, на сторінках численних творів якого до сих пір живуть враження, отримані ним протягом короткого, але яскравого життя.

 

 

Фігаро тут, Фігаро там

Того, хто хоча би поверхнево знайомий із біографією Миколи Петровича Трублаєвського, не може не цікавити питання: звідки у сільського хлопчини, сина лісоруба та вчительки, взялася така пристрасна любов до мандрів і пригод? Певно, це питання так і залишиться без відповіді. Тим паче, що про дитинство майбутнього письменника відомо небагато. Народився в селі Вільшанка (зараз – Вінницька область) 12 квітня 1907 року, починаючи з 1915-го вчився у Немирові. Першу серйозну пригоду (принаймні зафіксовану біографами) пережив у тринадцятирічному віці: під час громадянської війни 1920-го полишив гімназію й утік на фронт “бити Врангеля”. Однак по дорозі, зірвавшись із вагону, пошкодив ногу, тож довелося завернути додому.

 

До гімназії Трублаєвський не повернувся – натомість почав займатися самоосвітою. Паралельно, ще підлітком, організував у рідному селі хату-читальню та керував сільською самодіяльністю, а в шістнадцять років ще й був завідувачем сільського будівництва. Чи варто зазначати, що такі організаторські та творчі здібності не дали хлопцю надовго “засидітися” в селі?

 

 
Отже, Микола влаштувався сільським кореспондентом газети “Червоний край” та інших вінницьких видань. І вже 1925 року редакція однієї з газет послала активного хлопця до Харкова – на Всеукраїнські курси журналістики. “Навчаючись на журналістських курсах, Микола Трублаєвський водночас встигав працювати кореспондентом у кількох газетах, – згадує письменник Анатолій Костецький. – Якось його товариш Терень Масенко жартома порівняв Миколу з популярними тоді за свою вроджену непосидючість італійськими журналістами, назвавши юнака „Трублаїні”. Це італізоване прізвище-жарт приліпилося до Трублаєвського на все подальше життя…”

 

“Людина поспішає на Північ”

 

Поїздка до Харкова стала знаковою у біографії Трублаїні – по закінченні курсів юнак влаштувався у редакцію республіканської газети “Вісті”, а взимку 1927 року, за дорученням газети, вирушив у свою першу подорож на Далекий Схід. Чи варто казати про те, яке враження на юнака справила ця мандрівка – особливо якщо врахувати, що у 20-ті роки тільки розпочиналося радянське освоєння Сходу. Нариси про свою подорож до Владивостока Микола публікує у “Вістях” під псевдонімом Гнат Завірюха. А повернувшись, докладає усіх зусиль для того, щоб знову взяти участь у подібній мандрівці. Довго чекати не довелося – уже наступного року, дізнавшись про заплановану експедицію криголама “Літке” до острова Врангеля, Трублаїні з радістю погоджується долучитися до неї. Метою рейсу була доставка на острів групи дослідників – аби змінити вчених, які три роки провели за Полярним Колом. Підготовка до експедиції була більш ніж серйозною, а сама мандрівка обіцяла бути надзвичайно захопливою.

 

Однак приїхавши до Севастополя, Микола дізнався, що у полярний рейс можуть взяти тільки одного журналіста – вибрали відому радянську кореспондентку Зінаїду Ріхтер. Не довго думаючи, Микола влаштовується на корабель… кочегаром і все-таки вирушає в омріяну експедицію. Рейс “Літке” складався з двох частин: тропічної (від Севастополя через Суецький канал до Владивостока) та полярної (від Владивостока до острова Врангеля). Відгуки Трублаїні про подорож по мірі надходження з “Літке” публікувалися у харківському журналі “Молодняк”, а 1931 року вийшли окремою збіркою “До Арктики через Тропіки”.

 

Протягом 1931-1933 років письменник брав участь у ще кількох експедиціях: на Землю Франца-Йосифа, до Сибіру, Архангельська, Карелії, Кольського півострова. Враження від мандрівок перетворилися на оповідання із “Північного” циклу: “Тепла осінь 1930-го”, “Людина поспішає на Північ”, “Ангара”, “Курсом норд-ост”, “Літке – переможець криги” та інші. Тема оповідань – пригоди дослідників Півночі та екзотичне життя її корінних мешканців: ескімосів, чукчів, ненців, якутів. Динамічні та пізнавальні, твори Трублаїні спрямовані насамперед до дітей – навіть їх героями є переважно підлітки. Недарма цей письменник і мандрівник відомий ще й як талановитий педагог.

 

 

Клуб веселих і кмітливих

 

Аби поділитися багаторічним досвідом освоєння Півночі, в середині 30-х років Трублаїні організував та очолив у Харкові Клуб любителів Арктики. У ньому було близько 300 школярів, тут працювали гуртки штурманів, льотчиків, зв’язківців, топографів, геологів. Діти навіть налагодили зв’язок із зимівниками полярних станцій, а 1935 року разом із Миколою Трублаїні здійснили резонансну мандрівку за Полярне Коло. Із величезними зусиллями керівник клубу буквально “вибив” у начальника залізниці цілий вагон, який обладнали “під криголам” і причепили до потяга на Мурманськ. Як згадують учасники цієї незабутньої подорожі, навіть у дорозі вони займалися справами клубу, влаштовували дискусії, проводили досліди. Результатом подорожі стала перша велика повість “Лахтак”, яка завершує “Північний” цикл творчості Трублаїні.

 

Клуб став відомий на всю країну: його учасники здійснили також подорожі до Нової Землі, навколо Скандинавського півострова тощо. Роботі клубу навіть був присвячений художній фільм „Семеро сміливих”. А 1936 року письменник організував ще один клуб – юних дослідників підводних глибин, із учасникам якого відвідав Кавказ та Крим. Ці подорожі також перетворилися на сторінки книги – цього разу повісті “Мандрівник”. Найвідомішою ж повістю письменника вважається “Шхуна „Колумб”, написана “у кращих традиціях” Трублаїні – динамічний сюжет доповнено великою кількістю пізнавальної інформації.

 

 

Із Москви до Владивостока – за вісім годин!

 

У письменника є фантастичні оповідання, написані під впливом ще одного його захоплення – авіації. Однак найбільшим фантастичним твором Трублаїні став науково-популярний роман “Глибинний шлях”, над яким автор працював протягом двох років. Ідея роману полягала в тому, що один геніальний школяр пропонує досвідченим ученим проект тунелю між Владивостоком та Москвою, і вони погоджуються побудувати цей тисячакіломентровий підземний шлях. Тунель є хордою в земній корі, де потяги за вісім годин практично без витрат енергії досягають кінцевого пункту. Справа в тому, що першу половину шляху потяг їде згори вниз і набирає швидкість до 1300 кілометрів за годину, а другу половину шляху рухається вже за інерцією. Роман було видано вже після смерті автора – 1948 року.

 

 

“Життя за батьківщину”

 

Перед початком війни  Трублаїні обирають директором харківської філії видавництва “Радянський письменник”. 1941 року вийшла остання прижиттєва збірка письменника – “Життя за батьківщину”.

 

Із перших днів війни Трублаїні прагнув потрапити на фронт і нарешті 20 вересня 1941 року отримва дозвіл поїхати на передову в якості військового кореспондента. Через два тижні він уже був у дивізії, яка вела бої в Північному Криму. Під час однієї з атак німецької авіації письменник отримав важке поранення і наступного дня помер у санітарному поїзді. Поховали письменника поблизу містечка Ровеньки на Донбасі…

 

Микола Трублаїні прожив усього 34 роки, за які встиг стати не просто письменником, мандрівником та улюбленцем дітей, а й непересічною особистістю. Тож не дивно, що коли у 30-х роках минулого століття в одній із українських шкіл проводили опитування на тему: “Ким ти хочеш стати у майбутньому?”, один хлопчик відповів: “Миколою Трублаїні”. Хіба письменник – не гідний приклад для наслідування?

Тетяна Самчинська

  • аnatoliy.zubar@

    Життя варте художньо-документально-пригодницького твору і якомога повнішої бібліографії його творів, нарисів, оповідань і і творів про нього. Подібне починав збирати і написав нарис-книжку Анатоій Подолинний з Вінниці. Досліджував і мріяв про подібне Анатолій Костецький.

  • аnatoliy.zubar@

    А це чудове дослідження, варте Інтернету й Вікіпедії.

  • аnatoliy.zubar@

    Життя варте художньо-документально-пригодницького твору і якомога повнішої бібліографії його творів, нарисів, оповідань і і творів про нього. Подібне починав збирати і написав нарис-книжку Анатоій Подолинний з Вінниці. Досліджував і мріяв про подібне Анатолій Костецький.