Слоник-Пожежник та його лісові друзі

Володимир Читай. Історії Чарівного Лісу. – Львів: Старий Лев, 2011, – 73 ст.

Коли я була маленькою, як і всі діти, любила казки про тварин: Лиса Микиту Івана Франка, Кота у Чоботях Шарля Перо, народну казку про Кривеньку Качечку, пригоди звірят з Лісової Школи Всеволода Нестайка. Деякі книжки, як історію, зберегла й до нині. Але зараз ці казки сприймаються вже по-іншому. Якщо в дитинстві я щиро вірила в реальне існування перелічених вище казкових персонажів, тепер вони для мене – дитячий спогад, який, щоправда, підіймає настрій. Хоча інколи дуже хочеться перетворитися на дитину і, як тій Алісі, бодай на п’ять хвилин перенестися у казковий світ. Але оскільки машину часу ще не винайшли, в пригоді стане уява. А також книжка львівського автора Володимира Читая «Історії Чарівного Лісу», яка вийшла у видавництві «Старого Лева».

До слова варто сказати, що «Історії Чарівного лісу» –  друга книжка Володимира Читая. Її виходу передувала поява «Історії про Слоника Дзвоника» (теж видавництва «Старого Лева») та диску із записами історій. Правда, ці історії відрізняються від друкованої збірочки, але вони також про тварин – про Жабу Душечку, Чортика, Цапа Горданя. Є надія, що й ці твори вийдуть у паперовому варіанті, – дуже вже назви інтригують.

Утім повернімося до «Історій Чарівного Лісу». До книжки ввійшли чотири казки: про слоника Дзвоника, ворона Карка, черепашку Черепка, віслюка Якала. Головним героєм усіх оповідань є слоник Дзвоник, тому епізодично він з’являється майже в усіх історіях. А в першій стає справжнім героєм, оскільки рятує мурашник та його мешканців від пожежі. Завдяки цьому вчинку цей казковий персонаж усвідомлює важливу істину – любити себе, таким, яким створила природа. Попри велику вагу та незграбність чи інші тілесні вади. Бо слон ніколи не стане чаплею і навпаки. Та й навіщо? Інший, наприклад, герой «Історій» – черепашка Черепок – не любив себе через свій панцир, бо той заважав йому швидко бігати.

Дитячі книжки неможливо уявити без ілюстрацій. Якщо автор невідомий, назва та обкладинка книжки – це те, що насамперед привертає увагу покупця. Ілюстрації до Чарівного Лісу малювала Марина Шутурма. Як на мене, оформлення Чарівого Лісу відрізняється від решти дитячих книжок Старого Лева, що добре для автора та його твору. А за словами одного столичного психолога, перше враження від змісту та малюнків Історій Чарівного лісу – схоже на історії про Віні Пуха.

Головний меседж збірочки Читая – «приймати себе таким, яким ти є» – присутній майже у кожному оповіданні. Крім нього, у книжці є інші важливі теми: сирітства, безкорисливої допомоги, дружби, сміливості. Окремо вирізняється тема наполегливої праці заради досягнення успіху. Ось як автор говорить в останній історії про віслюка Якала, який не вмів плавати, але дуже старався навчитися цьому виду спорту: «Дідусь дивився на онука й серце його раділо. Він був упевнений: хоч як би не склався завтрашній день, онук його став іншим. Він зрозумів головне: нічого в житті не дається задарма. Потрібна наполеглива старанна праця».

«Історії Чарівного лісу» – це книжка для молодших школярів, її варто почитати вдома вголос. Адже кожна історія Читая змушує задуматися над простими, але важливими цінностями, ще раз нагадати їх собі, щоб не зачерствіти. Мене вразила історія про ворона Карка, який став учителем. На перший погляд здається, що вона про любов до знань, книжок, дітей. Певною мірою це так (причому, якщо говорити про книжки та знання, автор робить наголос на правничих науках. Мабуть тому, що за фахом – юрист), утім сюжет цього твору насправді говорить про інше – у кожної дитини-сироти має бути сім’я. Тоді ця дитина нормально розвивається і приносить користь людям.

Ольга Жила