Яскрава подорож у дитинство

Іван Франко. Пригоди Лиса: Казки. – К.: «Факт», 2010. – 40 с.

Леся Українка. Лелія: Казка. – К.: «Факт», 2010. – 32 с.

Дивно, але дитячою літературою зазвичай починаєш цікавитися лише тоді, коли в тебе самого з’являється дитина. І безперечно, для свого малюка усі батьки прагнуть найкращого. Тому що дитинство – це найдорожчий, найважливіший час, адже саме тоді починає формуватися особистість, Людина. І якою вона буде, ким стане, у багатьох випадках залежить від того, як її виховували, що читали на ніч, чому вчили. Дитина всотує інформацію про те, що її оточує, із неабиякою швидкістю, і тому так важливо, щоб перші цеглинки у її світобудові були міцними.

На перший погляд ринок української дитячої літератури видається досить розмаїтим. Книги яскраві, казки з чудовими ілюстраціями, у переважній більшості надруковані на якісному папері – здавалося б, що ще потрібно? Бери та читай уголос, поки маля моститься в ліжечку. Проте, на мій превеликий подив і жаль, багато українських дитячих книг взагалі неможливо читати. Так, ілюстрації чудові, але тексти бувають просто жахливими. Здається, що автори чи колективи авторів дбають лише про те, щоб римувалися рядки, а про зміст геть не турбуються. Такі книги, на моє переконання, не становлять для дитини жодної естетичної цінності, а навіть навпаки – можуть згубно вплинути на розвиток її художнього смаку.

Казка – це унікальний твір, сповнений мудрості, це фактично модель нашого життя, зображена доступно для дитини. У дитинстві мені надзвичайно подобалися казки Івана Франка та Лесі Українки, і коли до рук потрапили ці дві чудові книжечки із неймовірно гарними ілюстраціями, я була просто щаслива хоча б на мить повернутися у ті часи. Класика вічна, а ці казки однозначно є класикою. Вони цінні, бо кожна з них чомусь вчить малюків. «Фарбований Лис» змушує замислитися над тим, чому не можна обманювати та прикидатися, із казки «Лис і Дрозд» ми розуміємо, що невдячність – це жахлива риса, і ні до чого хорошого вона не призводить. Казка Лесі Українки «Лелія» піднімає декілька гострих тем: соціальної несправедливості, ставлення до природи, гармонійних стосунків між людьми. Казки Івана Франка та Лесі Українки реалістичні, вони не відірвані від життя, а відтворюють його так, щоб дитині було легко сприймати те, що відбувається довкола неї. Герої цих казок впізнавані, вони видаються старими знайомими, і за їхніми пригодами стежиш, затамувавши подих. Дуже важливо, щоб казка виконувала не лише розважальну функцію, але й навчала чомусь, змушувала міркувати, аналізувати, прагнути дізнатися більше. Ці казки саме такі.

Окремо хочеться зупинитися на ілюстраціях. Вони надзвичайно гарні та оригінальні, і чудово доповнюють тексти казок, розвиваючи уяву малюків. Безперечно, для дитячої книги ілюстрації часто є не менш важливими, ніж тексти, тому так важливо, щоб вони були якісними і гарно відтворювали те, про що йдеться у казці.

Я дуже рада, що на українському ринку з’являються такі книжечки. І щиро переконана в тому, що батьки, яким не байдуже, що читати дитині на ніч, обов’язково звертатимуть увагу саме на таку дитячу літературу. Із цими казками виросло не одне покоління українців, вони втілюють у собі вікову народну мудрість. Дітям потрібні казки, тож нехай вони будуть по-справжньому корисними для розвитку кожної маленької особистості.

Віра Наливана